Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 05 жовтня 2023 року

у справі № 300/2906/22

Адміністративна юрисдикція

Щодо застосування принципу презумпції правомірності рішень платників податків

ФАБУЛА СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група СПЦ" звернувся до суду з адміністративним позовом до митниці Державної митної служби України, в якому просив:

1. визнати протиправним та скасувати рішення митниці Державної митної служби України про відмову оформити та направити на адресу відповідного органу Державної казначейської служби України висновок про повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені, оформлене листом;
2. зобов'язати митницю Державної митної служби прийняти висновок про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Група СПЦ" з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені за митною декларацією та подати його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено у повному обсязі.

Постановою апеляційного адміністративного суду скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

ОЦІНКА СУДУ

Задля усунення правової невизначеності та мінімізації конфліктних ситуацій щодо неоднакового тлумачення норм права Податковим кодексом України закріплено принцип презумпції правомірності рішень платників податків.

Так, у положеннях ПК України серед основних засад податкового законодавства передбачено принцип презумпції правомірності рішень платника податків суть якого зводиться до того, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Отже, мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов'язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні. Мова йде про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Презумпція сформульована як принцип у статті 4 ПК України (пункт 4.1.4). Саме таким чином встановлено найвищий ступінь її імперативності. Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56 ПК України саме для цього виду правовідносин, що означає безумовне її врахування при вирішенні спорів, що регулюються зазначеною статтею.

Положення пункту 56.21 статті 56 ПК України установлює шляхи подолання колізій у податкових правовідносинах таким чином: у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У ситуації, яка склалася, коли внесені Законом № 2142-ІХ зміни до підпункту 69.23 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України визначали початок регулювання спірних правовідносин з 01.04.2022, проте зазначені зміни до вказаного нормативно-правового акта набрали чинності тільки 05.04.2022, наявне саме неоднозначне тлумачення змісту прав платника, яке полягає у можливості застосування останнім пільги, чи то з 01.04.2022 (як зазначено в Законі), чи то з 05.04.2022 (дата набрання Законом чинності). Зазначене, на думку суду, вказує на певний недолік нормотворчої техніки.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вищезазначені обставини не повинні нести у собі негативний вплив на добросовісного платника податку, який своєчасно та у повному обсязі сплатив податкові зобов`язання, й з внесенням змін, які передбачали для нього певні пільги, очікував на можливість їх застосування.

ВИСНОВКИ: сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК України дає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких, платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: митні спори, засади податкового законодавства, митні пільги, добросовісність платника податків