Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 27 липня 2022 року

у справі № 813/3269/17

Адміністративна юрисдикція

Щодо правових наслідків незатвердження центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини меж історичного ареалу населеного місця у встановленому законом порядку

ФАБУЛА СПРАВИ

Національний університет «Львівська політехніка» (далі - НУ «Львівська політехніка») звернувся до суду з позовом до Міністерства культури України, в якому просив визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України, згідно якого на виконання вимог частини першої статті 30 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-III), діючи в межах повноважень, визначених пунктом 18 частини другої статті 5 зазначеного Закону і Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №495 (далі - Положення №495), вимагав негайно зупинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт, які виконуються в історичному ареалі міста Львова, в межах охоронної (буферної) зони об'єкта Архітектурний ансамбль історичного центра Львова, включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, як таких, що ведуться з порушенням вимог частини 3 статті 32, статті 35 Закону №1805-III, без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Міністерства культури України); вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини; надати Міністерству культури України пояснення по суті викладених в акті обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова фактів.

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено.

ОЦІНКА СУДУ

Частинами другою та третьою статті 32 Закону №1805-ІІІ встановлено, що з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

На виконання вказаних положень Закону №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

Відповідно до пунктів 1, 4, 5, 10, 12 Порядку № 318 (у редакції на час видачі припису), історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об'єкт містобудівного проектування.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

ВИСНОВКИ: оскільки межі та режими використання історичного ареалу міста Львова станом на дату видання оскаржуваного припису, всупереч приписам частини другої статті 32 Закону №1805 та пункту 12 Порядку №318, не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з гаражами та стоянками із знесенням споруд котельні у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання.

З цього приводу вірним є також і висновок судів попередніх інстанцій про те, що у спірних правовідносинах не може вважатися належним документом, яким затверджено межі історичного ареалу м. Львова, без затвердження таких меж центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури України, рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова».

КЛЮЧОВІ СЛОВА: правовий режим земель історико-культурного призначення, спори у сфері містобудування, порядок охорони об'єктів культурної спадщини, повноваження ОМС