Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 жовтня 2023 року

у справі № 910/8316/20

Господарська юрисдикція

Щодо застосування пільги, передбаченої п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство

Фабула справи: ухвалою господарського суду повернуто податковому органу заяву про визнання кредитором ТОВ "Проект Майстер" та додані до неї документи.

Постановою апеляційного господарського суду ухвалу скасовано, а справу повернуто до господарського суду першої інстанції для подальшого розгляду заяви про визнання кредиторських вимог.

Господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що звернення з кредиторськими вимогами до боржника є елементом відпрацювання податкового боргу, яке направлене на стягнення заборгованості, тому норма п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" розповсюджується на спірні правовідносини, зокрема, на провадження у справах з процедур банкрутства.

Мотивація касаційної скарги: ТОВ "Проект Майстер" вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" у подібних правовідносинах (стосовно сплати судового збору при зверненні податкового органу у справі про банкрутство про визнання кредиторських вимог).

Правова позиція Верховного Суду: ставки судового збору щодо сплати судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру та за подання до господарського суду заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника в межах провадження у справі про банкрутство, є різними.

Законодавець розділяє поняття "заява кредитора з грошовими вимогами у справі про банкрутство" та "позовна заява майнового характеру", як і розділяє розміри ставок за подання цих заяв до господарського суду.

При цьому, ставка судового збору за подання заяви кредитора передбачена у фіксованому розмірі, а ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру передбачена у відсотковому співвідношенні до ціни позову.

Так, належними способами захисту для стягнення боргу із боржника є наказне чи позовне провадження, тоді як заява про визнання кредитором є заявою, що має наслідком визнання чи відхилення грошових вимог до боржника, а не стягнення із боржника заборгованості. Ухвала про визнання вимог кредитора не є підставою для видачі судового наказу та подальшого стягнення боргу у виконавчому провадженні.

Заява кредитора із грошовими вимогами до боржника має іншу правову природу. Наслідком задоволення позовної заяви є видача виконавчого документу та стягнення заборгованості у порядку примусового виконання судового рішення, в той час як наслідком задоволення судом заяви кредитора є лише визнання кредиторських вимог до боржника.

Крім того, оскільки положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, то такі заяви не можуть вважатися тотожними, а п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника.

При цьому, на підтвердження позиції, що подання позову про стягнення податкового боргу та подання кредитором заяви з кредиторськими вимогами є різними способами захисту порушених прав свідчить також неможливість виділити окремо суми заявлених вимог для розрахунку судового збору у випадку, якщо податковий орган об'єднує в свої заяві з грошовими вимогами до боржника як суму податкового боргу так і інші вимоги (наприклад, грошові вимоги щодо стягнення збитків та ін.), з огляду на встановлену фіксовану ставку судового збору за подання такої заяви. В той же час у позовному провадженні передбачено ставку судового збору у відсотковому співвідношенні до ціни позову, тобто в такому випадку є можливість розрахувати судовий збір від суми стягнення.

Висновки: оскільки положення ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розділяють ставки судового збору за подання позовної заяви та заяви кредитора із грошовими вимогами до боржника, то такі заяви не можуть вважатися тотожними, а тому, пільга, передбачена п. 27 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" не застосовується до заяви податкового органу із грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство або неплатоспроможність.

Ключові слова: судові витрати, здійснення ліквідаційної процедури, умови прийнятності позову