Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 квітня 2019 року

у справі № 352/1416/16-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо розмежування тяжких тілесних ушкоджень, що заподіяли смерть та необережного вбивства

Фабула справи: вироком районного суд, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання.

Мотивація касаційної скарги: прокурор зазначає, що зібрані у кримінальному провадженні докази доводять заподіяння ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, а висновок апеляційного суду про вчинення засудженим необережного вбивства та про правомірність перекваліфікації місцевим судом діяння з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК є необґрунтованим, його було зроблено без належної оцінки всіх фактичних даних.

Правова позиція Верховного Суду: Верховний Суд України у своїх рішеннях (провадження № 5-21кс12, № 5-22кс12, № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-306кс15) неодноразово висловлював правову позицію про те, що умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином з матеріальним складом і змішаною формою вини - умислом (прямим/непрямим) щодо заподіяння такого ушкодження та необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Суб'єктивна сторона вбивства через необережність характеризується лише необережною формою вини у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості. Розмежування цих складів злочинів здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, а також усвідомлення особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбачення його негативних наслідків та ставлення до них.

Висновки: зважаючи на те, що що ОСОБА_1 завдав ОСОБА_2 лише одного удару (поштовху долонею руки в обличчя) і цим заподіяв йому легких тілесних ушкоджень, а також, що тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого, були отримані внаслідок подальшого падіння, дії необхідно кваліфікувати, як вбивство через необережність.

Ключові слова: тяжкі тілесні ушкодження, злочин з матеріальним складом, змішана форма вини, вбивство через необережність, необережна форма вини, спосіб злочину, знаряддя злочину, локалізація тілесних ушкоджень, ставлення до негативних наслідків