Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 24 травня 2023 року

у справі № 331/2125/21

Цивільна юрисдикція

Щодо юрисдикції спорів за позовом особи, яка не є учасником товариства, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який укладений ліквідатором товариства з порушенням встановленої законодавством процедури добровільної ліквідації товариства

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард», ОСОБА_2, приватного нотаріуса, третя особа - ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» задоволено частково.

Рішення суду першої інстанції скасовано, а провадження у справі закрито.

Апеляційний суд вказав, що фактично позов ініційовано у зв`язку з існуванням спору між кредитором та ліквідатором боржника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» стосовно реалізації майна під час здійснення процедури ліквідації юридичної особи. Зазначене притаманне спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд безпідставно послався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду у справах № 646/6644/17, № 542/1403/17, № 175/1571/15, № 641/5523/19, № 914/2618/16, та зробив помилковий висновок про те, що спір повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Ч. 1 ст. 45 ГПК України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст. 4 цього Кодексу.

Випадки, коли справи у спорах, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, підвідомчі господарському суду, визначені у ст. 20 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ГПК України (а редакції, чинній станом на час звернення позивача з позовом до суду) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Суд апеляційний суд, закриваючи провадження у справі без зазначення конкретного пункту ч. 1 ст. 20 ГПК України, вказав, що ініційований позивачем спір належить до юрисдикції господарських судів, оскільки він виник між кредитором та ліквідатором боржника ТОВ «Торгово-промислова фірма «Авангард» стосовно реалізації майна під час здійснення процедури ліквідації юридичної особи. Однак суд не звернув увагу на те, що п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України (який найбільше підходить до спірної ситуації) стосується процедури банкрутства (за судовим рішенням), а не добровільної ліквідації юридичної особи - боржника. Тому зазначена норма господарського процесуального права не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами.

Висновки: ст. 20 ГПК України не передбачено можливість розгляду господарським судом справи за позовом особи, яка не є учасником товариства, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який укладений ліквідатором товариства з порушенням встановленої законодавством процедури добровільної ліквідації товариства, що проводиться за рішенням його учасника (учасників).

Отже, спір у цій справі згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України належить розглядати за правилами цивільного судочинства.

Ключові слова: цивільна юрисдикція, критерії розмежування судової юрисдикції, захист прав кредитора, підстави закриття провадження