Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 березня 2018 року
у справі № 720/1633/16-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо розмежування умисного та необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень
Фабула справи: вироком районного суду ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 завдану шкоди та накладено арешт на його майно в межах суми відшкодування. Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 змінено, перекваліфіковано його дії з ч. 1 ст. 122 на ст. 128 КК України та засуджено за вказаною статтею до покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. Зменшено розмір стягнутої місцевим судом з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 суми в рахунок відшкодування моральної шкоди. У решті вирок залишено без зміни.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 посилається на те, що апеляційний суд неправильно перекваліфікував дії засудженого з ч. 1 ст. 122 на ст. 128 КК України та безпідставно зменшив розмір стягнутої із засудженого моральної шкоди.
Правова позиція Верховного Суду: Із матеріалів справи вбачається, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_2, дійшов висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував дії останнього за ч 1 ст.122 КК України як спричинення ОСОБА_2 умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я.
Апеляційний суд, переглядаючи цю справу, дійшов висновку, що саме ОСОБА_2 ударив ногою в груди потерпілого і саме він завдав останньому тілесні ушкодження, однак з кваліфікацією дій засудженого не погодився, вважаючи, що умислу в засудженого на заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_1 не було, оскільки, завдаючи потерпілому удар у груди, ОСОБА_2 не передбачав спричинення йому вказаних тілесних ушкоджень, хоча повинен був і міг їх передбачити.
Тому дії ОСОБА_2 було перекваліфіковано на ст. 128 КК України як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він є необґрунтованим та передчасним.
Змінюючи кваліфікацію дій засудженого, суд апеляційної інстанції не зазначив в ухвалі, які статті закону порушено при розгляді кримінального провадження та постановленні вироку місцевим судом та в чому саме полягають ці порушення і необґрунтованість вироку щодо кваліфікації дій засудженого за ч.1 ст.122 КК України.
Висновки: Верховний Суд України у постанові від 15 квітня 2014 року № 5-13кс14 висловив правовий висновок про ознаки розмежування умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 121 КК України) і необережного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 128 КК України). У цьому висновку зазначено, що розмежування вказаних складів злочину здійснюється як за об'єктивною, так і суб'єктивною стороною цих злочинів. Зазначені критерії розмежування є актуальними і у випадку розмежування умисного заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень (стаття 122 КК України) і необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження.
Ключові слова: інтелектуальний критерій, вольовий критерій, вина засудженого