Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 січня 2023 року

у справі № 648/1543/15-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо доступу до службового кабінету

ФАБУЛА СПРАВИ

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 15 і частиною 1 статті 190 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 510 гривень та на підставі статті 49, частини 5 статті 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Апеляційний суд залишив без змін вирок суду першої інстанції.

ОЦІНКА СУДУ

Вимога отримати дозвіл на обшук, за відсутності добровільної згоди особи, стосується лише житла чи іншого володіння особи. Це випливає з тлумачення статті 233 КПК, що забороняє проникнення до особистого житла або володіння без дозволу суду або добровільної згоди такої особи, у сукупності зі статтею 235 КПК, яка передбачає вимоги до ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук особистого житла або володіння.

У цій справі мова йде про обшук не в житлі чи в іншому приватному володінні, а в службовому кабінеті слідчого в приміщенні райвідділу.

Таким чином, Суд має вирішити, чи поширюються гарантії, передбачені статтею 30 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також статтями 13, 233, 235 КПК України на обшук у службовому кабінеті, що розташований у державному органі влади і, таким чином, чи можуть бути докази, отримані під час такого обшуку, визнані недопустимими відповідно до пункту 1 частини 2 статті 87 КПК.

Стаття 223 КПК захищає особу від необґрунтованого втручання державними органами у сферу її приватності, на яке вона вправі розраховувати у своєму житлі або іншому володінні.

У справі Пеєва ЄСПЛ дійшов висновку, що для визначення, чи відбувається втручання у приватне життя внаслідок обшуку у службовому приміщенні, слід застосовувати критерій «розумного очікування конфіденційності». Тобто, якщо обставини справи свідчать про те, що особа має підстави розумно очікувати на приватність при використанні приміщення або будь-яких елементів приміщення, то на приміщення або відповідну його частину поширюються гарантії від втручання у приватне життя. ЄСПЛ послався на свої рішення, де він поширив гарантії статті 8 Конвенції на телефонні дзвінки, зроблені поліцейським з приміщення поліції, або на таємну зйомку в камері в поліцейському відділку та інші справи, у яких було використано критерій «розумного очікування конфіденційності».

У цій справі засуджений був слідчим, тобто посадовою особою правоохоронного органу, представником держави. Обшук проводився у службовому кабінеті, який був наданий для виконання його службових обов`язків. Ніщо в матеріалах справи не свідчить про якісь обставини, які давали можливість засудженому розумно розраховувати на можливість використовувати кабінет для свого приватного життя та/або на збереження конфіденційності в межах службового кабінету, або вирішувати, коли і яким чином надавати до нього доступ.

Відомості, відображені у протоколі огляду місця та на відеозаписі цього огляду, свідчать про те, що ця слідча дія головним чином зводилася до огляду самого засудженого, його одягу і вмісту його кишень, а також інших предметів, розташованих у кабінеті за допомогою технічних пристроїв і була спрямована на виявлення речовини, нанесеної на купюри, що були передані засудженому перед цим. Цей огляд жодним чином не стосувався будь-яких елементів кабінету, де могли зберігатися особисті речі чи документи засудженого, у разі чого могло б виникнути питання про порушення прав засудженого з погляду «розумного очікування конфіденційності».

За таких обставин Суд вважає, що на службовий кабінет засудженого не поширювалися гарантії, передбачені згаданими положеннями Конституції України, Конвенції та КПК, і проведення в ньому слідчої дії не вимагало дозволу суду, передбаченого статтею 235 КПК. Відповідно, Суд доходить висновку, що положення пункту 1 частини 2 статті 87 КПК не застосовні у обставинах цієї справи. Суд також не вбачає інших підстав визнати відомості, отримані під час оскарженої слідчого дії, недопустимими доказами.

ВИСНОВКИ: службовий кабінет сам по собі не може вважатися житлом або іншим володінням, доступ до якого визначає виключно його володілець, а тому без згоди володільця доступ до нього можна отримати за дозволом слідчого судді. Службове приміщення надається для виконання службових обов'язків і доступ до нього визначається іншим регулюванням, яке ґрунтується на міркуваннях, не пов'язаних із захистом приватності осіб, яким таке службове приміщення надане.

При цьому за певних обставин гарантії недоторканності житла або іншого володіння можуть поширюватися і на службові приміщення.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип недоторканності житла, критерії допустимості доказів, порядок проведення обшуку, слідчі (розшукові) дії, засади кримінального провадження