Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 07 грудня 2022 року
у справі № 908/1525/16[1]
Господарська юрисдикція
Щодо правомірності зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації
ФАБУЛА СПРАВИ
ТОВ «Кремнійполімер» подало до господарського суду скаргу на дії начальника відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - орган ДВС) у справі за позовом ТОВ «Кремнійполімер» до державного підприємства «Кремнійполімер» (далі - ДП «Кремнійполімер») про стягнення боргу.
Скарга мотивована тим, що судове рішення про стягнення з відповідача 8 520 016,36 грн боргу перебуває на виконанні органу ДВС більш як чотири роки. Тривале невиконання рішення суду пов`язане із включенням боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, однак реальних дій з приватизації цього підприємства упродовж трьох років держава не вчиняє. Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34), але не визначає строку для такого зупинення. Відмова органу ДВС у вжитті заходів із виконання рішення суду в порядку, визначеному статтею 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), у зв`язку із включенням боржника до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, суперечить висновкам Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що законодавчі обмеження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства мають забезпечувати баланс між державними інтересами, заради яких такі обмеження впроваджено, та інтересами особи і її правом на належне виконання рішення суду. Зважаючи на строк, упродовж якого відповідач не виконує судове рішення (4,5 року), не можна вважати обґрунтованими та справедливими запроваджені законом обмеження щодо виконання рішення суду на користь позивача.
Господарський суд постановив ухвалу, якою у задоволенні скарги позивача відмовив.
Апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу господарського суду залишив без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Перевіряючи дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд має оцінити різні інтереси учасників спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними й ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 115), а також від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16, пункт 102)).
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
Порушення державою обов`язку забезпечити виконання чинного судового рішення у розумний строк не є підставою для покладення на неї боргу, яке за цим рішенням учасник цивільного обороту має сплатити кредиторові. Останній може претендувати на отримання від держави компенсації за неналежне виконання нею позитивного матеріального обов`язку з виконання чинного рішення суду. Розмір такої компенсації залежить від багатьох чинників, зокрема, від поведінки кредитора, боржника, держави, їхнього становища, складності виконавчого провадження тощо. Проте така компенсація не може бути домірною розміру заборгованості за судовим рішенням. Інакше кажучи, вона не має бути перекладанням обов'язку боржника за судовим рішенням на державу.
За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов'язковим під час виконавчого провадження. Тому за наявності передбаченої Законом № 2269-VІІІ заборони вчинення виконавчих дій на час приватизації майна державного підприємства мала виникнути певна затримка щодо виконання судового рішення на користь скаржника.
ВИСНОВКИ: зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.
У ситуації позивача спосіб досягнення цієї мети є пропорційним, оскільки він не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення від відповідача тоді, коли приватизація завершиться. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням позивач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок виконання судових рішень, захист прав кредитора, захист права власності, банкрутство державних підприємств, оскарження дій виконавця, судовий контроль за виконанням судових рішень, право мирного володіння майном