Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 07 листопада 2022 року

у справі № 318/623/19

Цивільна юрисдикція

Щодо розмежування інституту процесуального представництва та інституту захисту прав, свобод та інтересів інших осіб

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до міської ради, треті особи: ОСОБА_2 - ОСОБА_18, про скасування рішення та реєстрації взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Ухвалою суду першої інстанції позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_13, подану в інтересах ОСОБА_1, на ухвалу суду першої інстанції повернуто заявнику. Суд апеляційної інстанції, керуючись статтями 58, 60, 62 ЦПК України, виходив із того, що ОСОБА_13 на підтвердження своїх повноважень здійснювати представництво інтересів ОСОБА_1 та підписувати від її імені апеляційну скаргу належних доказів не надав, а саме не надав ні договору, ні ордеру.

ОЦІНКА СУДУ

Тлумачення і системний аналіз положень статті 56 ЦПК України, яка має назву: «Участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб», містить у собі різні правові конструкції, умови і підстави для застосування, форми участі у процесі залежно від кола суб'єктів, яким надано право захищати права свободи та інтереси інших осіб.

Так, у частинах другій і третій статті 56 ЦПК України йдеться як про правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора, так і про форми їх участі у цивільному процесі. Зокрема, зазначені суб`єкти мають право не лише звертатися до суду із заявою (позовом) та брати участь у розгляді справи, а також і здійснювати таке право на будь-якій стадії цивільного процесу.

Тобто лише для таких суб`єктів положеннями ЦПК України передбачено дві форми участі у процесі: 1) пред`явлення позову та участь у справі; 2) оскарження судових рішень незалежно від того, хто пред'явив позов.

На відміну від цієї правової конструкції, у частині першій статті 56 ЦПК України, суб'єктами за якою є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, цією нормою права їм, у тому числі фізичним особам, надано право лише однієї форми участі у процесі: це пред`явлення позову на захист прав, свобод та інтересів інших осіб й участь у цій справі. Іншої форми участі у цивільному процесі, а саме оскарження судових рішень у разі пред'явлення позову іншою особою, для цих суб`єктів законодавець не передбачив.

Отже, у наведених випадках відсутнє процесуальне представництво у традиційному розумінні.

Крім того, статті 56 і 57 ЦПК України структурно у кодексі розміщені у параграфі 1 «Учасники справи» Глави 4 Розділу 1 ЦПК України «Учасники судового процесу», а не в інституті представництва (параграф 2 цієї Глави ЦПК України). При цьому у науці процесуального права і це узгоджується зі змістом статей 8 і 64 ЦПК України підкреслюється, що представник діє від імені і в інтересах особи, яку він представляє, тобто він не є учасником справи, немає самостійного інтересу. Натомість, органи та особи, яким закон надав право захищати права і свободи інших осіб, є учасниками справи, а їх особливою ознакою є юридична заінтересованість, яка пов`язана з їхніми посадовими повноваженнями.

ВИСНОВКИ: інститут процесуального представництва не є тотожним/подібним і суттєво відрізняється від інституту захисту прав, свобод та інтересів інших осіб.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: форми процесуальної участі, правовий статус учасників справи, зміст процесуального представництва