Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 05 жовтня 2022 року

у справі № 759/20550/18

Цивільна юрисдикція

Щодо належних позивачів у спорі про відшкодування шкоди, завданої пам'яткам культурної спадщини

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління розвідки Міністерства оборони України, треті особи: ТОВ «Інвест-Будресурс», міська рада, Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу міської ради, про зобов'язання відновити пам'ятку історії місцевого значення.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частин першої, шостої статті 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить також виконавчий орган міської ради. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов'язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

У частинах першій, другій статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що застосування фінансових санкцій, адміністративних стягнень або кримінального покарання не звільняє винного від обов`язку відшкодувати шкоду, завдану власникові пам`ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією. Шкода, завдана власникові пам`ятки або уповноваженому ним органові, особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, охоронюваною археологічною територією, відшкодовується відповідно до закону.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Таким чином, за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Юридичні і фізичні особи, які завдали шкоди пам`яткам, їхнім територіям (у тому числі незаконним будівництвом), зобов`язані відновити пам`ятки та їхні території, а якщо відновлення неможливе - відшкодувати шкоду відповідно до закону (частина третя статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

Оскільки доказів належності до суб`єктів права на відшкодування шкоди, які визначені у частинах першій та другій статті 47 цього Закону, позивач не надала, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність у позивача права вимоги про відшкодування шкоди, в тому числі у спосіб зобов'язання відновити пам`ятку на підставі частини третьої статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Водночас інший мотив висновку апеляційного суду, що належним позивачем за таким позовом є спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини, визначені Законом України «Про охорону культурної спадщини», є помилковим.

Між тим одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Враховуючи належне обґрунтування позивача наявності інтересу до вказаного об'єкта культурної спадщини її вимоги щодо відновлення пам`ятки історії місцевого значення шляхом проведення заходів з її відбудови та відтворення первісного вигляду є вимогою про відновлення становища, яке існувало до порушення.

Апеляційний суд встановив, що на момент знесення спірного будинку на замовлення відповідача на нього не поширювався правовий режим культурної спадщини, оскільки будинок житловий (дача) визнаний таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, та вказаний будинок виключено із Переліку щойно виявлених об'єктів культурної спадщини.

Оскільки відповідач не є особою, яка порушила право (інтерес) позивача щодо вказаного об'єкта культурної спадщини, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відмову у позові ОСОБА_1 саме з цієї підстави.

ВИСНОВКИ: тлумачення частини третьої статті 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» свідчить, що передбачений нею обов`язок осіб, які завдали шкоди пам`яткам, їх відновити, є складовою процесу відшкодування шкоди. Належними позивачами у разі виникнення такого спору є визначені у частинах першій та другій статті 47 цього Закону суб`єкти права на таке відшкодування: власник пам`ятки або уповноважений ним орган; особа, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: деліктні зобов'язання, підстави відшкодування шкоди, правовий режим об'єктів культурної спадщини