Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 09 червня 2022 року

у справі № 718/933/20

Кримінальна юрисдикція

Щодо відсутності підстав для кваліфікації дій особи за ч. 2 ст. 140 КК України

ФАБУЛА СПРАВИ

За вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською діяльністю строком на 1 рік 6 місяців. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців не вчинить нового злочину та виконає обов'язки, передбачені пунктами 1 та 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.

Також суд частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 та постановив стягнути на користь останньої з ОСОБА_1 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Апеляційний суд ухвалою змінив вирок місцевого суду, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 на ч. 1 ст. 140 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення права займатися лікувальною діяльністю на строк 3 роки. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

ОЦІНКА СУДУ

Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 140 КК України, є здоров`я та життя особи, додатковим обов'язковим - установлений порядок виконання медичним та фармацевтичним працівником своїх професійних обов`язків. Потерпілим від злочину є хворий, тобто особа, в якої наявне певне захворювання, травма чи інший хворобливий стан. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140) є спричинення тяжких наслідків неповнолітньому.

ВИСНОВКИ: згідно із сформульованим обвинуваченням, яке доведено в суді, ОСОБА_1 як медичний працівник не виконав своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого та несумлінного до них ставлення, а саме в порушення вимог клінічного протоколу з акушерської допомоги «Кесарів розтин», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України № 977 від 27 грудня 2011 року, своєчасно не надав кваліфікованої медичної допомоги вагітній потерпілій згідно із встановленим діагнозом у вигляді проведення кесаревого розтину, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді внутрішньоутробної смерті плода, яка настала внаслідок асфіксії. Виходячи із сформульованого у цьому кримінальному провадженні обвинувачення у контексті застосування ст. 140 КК України, тяжкі наслідки спричинено саме потерпілій, оскільки плід в утробі матері у цьому випадку вважається частиною організму вагітної жінки, якій не надано медичної допомоги.

Отже, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_1 як медичному працівнику не інкримінувалося невиконання або неналежне виконання професійних обов`язків щодо надання медичної допомоги новонародженій дитині (наприклад, не вжито потрібних реанімаційних заходів щодо врятування дитини). Тому доводи про спричинення тяжких наслідків новонародженій дитині (неповнолітньому), тому що з медичної точки дитиною вважається плід в організмі матері починаючи з повного 22 тижня вагітності, та про необхідність кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 140 КК України, є неприйнятними.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя та здоров'я особи, правила кваліфікації злочинів, відповідальність медичних працівників