Правова позиція

Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 29 серпня 2022 року

у справі № 826/16473/15

Адміністративна юрисдикція

Щодо умови застосування правила про присудження витрат з відповідача у разі відмови позивача від позову

ФАБУЛА СПРАВИ

Головне управління ДПС звернулось до суду з позовом до ПАТ «Укрнафта», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Компанія MOMENTUM ENTERPRISES (EASTERN EUROPE) LIMITED (МОМЕНТУМ ЕНТЕРПРАЙЗЕС (ІСТЕРН ЮРОП) ЛІМІТЕД), у якому просило стягнути податковий борг.

Окружний адміністративний суд рішенням позов задовольнив.

Головне управління ДПС звернулося до суду апеляційної інстанції із заявою про відмову від позовних вимог в частині стягнення податкового боргу та присудження на користь Головного управління ДПС за рахунок ПАТ «Укрнафта» судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.

Апеляційний адміністративний суд ухвалою прийняв відмову Головного управління ДПС від позову в частині вимог про стягнення з ПАТ «Укрнафта» податкового боргу: визнав нечинним рішення окружного адміністративного суду у частині стягнення з рахунків ПАТ «Укрнафта» податкового боргу та закрив провадження у справі в цій частині; задовольнив заяву Головного управління ДПС про присудження за рахунок ПАТ «Укрнафта» суми сплаченого судового збору та стягнув з ПАТ «Укрнафта» на користь Головного управління ДПС судовий збір.

ОЦІНКА СУДУ

Процесуальний закон визначив обмежений перелік судових витрат, розподіл яких здійснюється у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень - це виключно судові витрати суб`'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зрештою, у контексті відшкодування судового збору у статтях 139-142 КАС України законодавець визначив коло суб`єктів розподілу чи повернення судового збору, позаяк у вказаних нормах веде мову про сторін (позивача і відповідача) і третю особу.

Зокрема, у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача (стаття 140 КАС України).

Частиною другою статті 142 КАС України визначено, що у разі вирішення справи шляхом примирення, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) п'ятдесяти відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Також положеннями частини четвертої статті 7 Закону № 3674-VI встановлено, що у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє зробити висновок про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи. На користь саме такого тлумачення свідчить зміст частини третьої статті 139 КАС України, відповідно до якої суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору.

Суд вважає, що такий підхід законодавця до правового регулювання розподілу витрат на сплату судового збору нерозривно пов'язаним із завданням адміністративного судочинства, котре полягає у вирішенні судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку су`'єктів владних повноважень.

Стаття 140 КАС України встановлює особливості розподілу судових витрат у разі відмови позивача від позову. Отже, ці особливості стосуються певної (однієї із багатьох, що згадані в статті 139 КАС України) ситуації - реалізації позивачем свого процесуального права на відмову від позову та прийняття судом відповідного рішення. Та обставина, що в цій статті не зазначено правового статусу позивача (суб'єкт владних повноважень чи особа), на думку суду, не змінює підходу, запровадженого в загальній нормі (стаття 139 КАС України) про те, що витрати суб'єкта владних повноважень на сплату судового збору не підлягають розподілу за результатом розгляду справи, крім судових витрат суб`'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

Інше тлумачення цих статей призведе до парадоксальної ситуації, для прикладу - у випадку задоволення позову суб'єкта владних повноважень до особи про стягнення заборгованості (податкового боргу, адміністративно-господарських санкцій тощо) судовий збір з відповідача стягнутий не буде, а сплата особою-відповідачем боргу до бюджету до прийняття судом рішення та, відповідно, відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову з мотивів погашення відповідачем заборгованості - призведе до стягнення з відповідача (особи) судового збору.

Суд вважає, що наведений приклад ілюструє помилковість описаного позивачем - суб`єктом владних повноважень підходу до тлумачення норм про розподіл судових витрат у випадку відмови позивача - суб'єкта владних повноважень від позову. Такий помилковий підхід не сприятиме врегулюванню відповідачами спорів в позасудовому порядку, оскільки їм буде вигідніше «програти справу» і не відшкодовувати судові витрати на сплату судового збору, аніж добровільно виконати вимоги позивача-суб'єкта владних повноважень до вирішення спору по суті та мати обов`язок відшкодовувати його витрати на сплату судового збору. У контексті цього прикладу видається помилковим аргумент про те, що обов'язок відповідача відшкодувати позивачу (суб'єкту владних повноважень) судовий збір є мірою відповідальності за поведінку, яка змусила позивача вирішувати спір у судовому порядку, незалежно від суб'єктного складу сторін спору, - адже законодавець не покладає на відповідача такого обов'язку у випадку задоволення позовних вимог до нього позивача - суб'єкта владних повноважень.

ВИСНОВКИ: передбачене статтею 140 КАС України правило щодо присудження витрат спрацьовує, якщо позивачем є фізична особа або юридична особа, яка не є суб'єктом владних повноважень; якщо позивачем виступає суб`єкт владних повноважень, незалежно від результату розгляду справи не підлягають відшкодуванню понесені ним судові витрати, крім судових витрат суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: засади розподілу судових витрат, правила розподілу судових витрат, порядок справляння судового збору, спори за позовом суб'єкта владних повноважень