Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 11 лютого 2022 року

у справі № 295/7708/15-к

Кримінальна юрисдикція

Щодо можливості надання постфактум дозволу на проведення особистого обшуку особи

ФАБУЛА СПРАВИ

Суд першої інстанції вироком визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 71 КК України остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 3 дні.

Апеляційний суд ухвалою вирок суду першої інстанції залишив без змін.

ОЦІНКА СУДУ

З матеріалів кримінального провадження вбачається, місцем проведення особистого обшуку не було приміщення, на обшук якого був попередньо наданий дозвіл слідчим суддею або в яке слідчий проник в порядку ч. 3 ст. 233 КПК України, що залишилось без належної оцінки апеляційного суду.

Крім цього, належного обґрунтування того, що ОСОБА_1 було обшукано в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 208 КПК України, ухвала апеляційного суду також не містить.

У матеріалах провадження є протокол затримання ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні злочину, у якому зазначено про затримання останнього 03 лютого 2015 року о 00.15 годин.

Відповідно до змісту цього протоколу, який був складений іншим слідчим, був здійснений обшук затриманої особи ОСОБА_1 на підставі положень ч. 3 ст. 208 КПК України із дотриманням правил передбачених ч. 7 ст. 233, ст. 236 КПК України, в ході якого у ОСОБА_1 були виявлені та вилучені два мобільних телефони.

Однак апеляційний суд не навів належних обґрунтувань законності обшуку фактично затриманої 02 лютого 2015 року особи без оформлення такого затримання у порядку ст. 208 КПК України.

Крім цього, обґрунтовуючи законність проведеного 02 лютого 2015 року особистого обшуку ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції також послався на ухвалу слідчого судді від 03 лютого 2015 року, якою пізніше було надано дозвіл на проведення особистого обшуку ОСОБА_1.

Однак в оскаржуваній ухвалі апеляційного суду відсутній аналіз аспектів допустимості вказаного протоколу обшуку як доказу з точки зору можливості обґрунтовувати таку допустимість на підставі вказаної ухвали слідчого судді.

ВИСНОВКИ: КПК України взагалі не передбачає можливості надання постфактум дозволу на проведення особистого обшуку особи в порядку, передбаченому статтями 233, 234, 235 КПК України.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: недопустимість доказів, процедура проведення особистого обшуку, процедура затримання, порядок проведення слідчих (розшукових) дій