Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 13 липня 2022 року

у справі № 2/0301/806/11

Цивільна юрисдикція

Щодо наявності підстав для збереження чинності арешту майна боржника у разі повного виконання виконавчого документа

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність заступника начальника відділу державної виконавчої служби міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - ДВС).

Скаргу мотивовано тим, що у ДВС перебували два виконавчих провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення з нього на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості за кредитним договором та судових витрат. У межах вказаних виконавчих проваджень постановами від 2012 року та 2015 року на все належне йому майно було накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження. Постановами від 2014 року та 2016 року державний виконавець повернув виконавчий документ стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». Згадані виконавчі провадження були знищені у 2018 та 2020 роках відповідно, однак виконавець не зняв арешт, накладений з метою виконання виконавчого документу. 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ДВС із заявою про зняття арештів з належного йому нерухомого майна, однак відповіді не отримав, арешти знято не було. Зазначає, що поза межами виконавчого провадження він погасив заборгованість, стягнуту з нього рішенням суду. Оскільки заборгованість було погашено у повному обсязі, правових підстав не знімати арешти з його майна у органу ДВС не було, а тому, на думку заявника, ігнорування його заяви є бездіяльністю з боку такого органу, що перешкоджає йому здійснювати свої права власника.

Ухвалою суду першої інстанції у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою апеляційного суду ухвалу суду першої інстанції скасовано, скаргу ОСОБА_1 задоволено.

ОЦІНКА СУДУ

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не встановлювало прямого обов'язки державного виконавця знімати арешт з майна боржника.

Водночас, спір у цій справі виник не у зв`язку з оскарженням бездіяльності у вигляді не зняття арешту державними виконавцями, які здійснювали виконавчі дії у виконавчих провадженнях на стадії їх завершення під час повернення виконавчих документів стягувачу у 2014 та 2016 роках. Спір виник у зв`язку з тим, що на заяву ОСОБА_1 від 2021 року про зняття арешту у зв`язку з виконання виконавчого документа поза межами виконавчого провадження державний виконавець відмовився зняти арешт з майна боржника.

За таких обставин, стаття 50 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час повернення виконавчих документів стягувачу) не є тим законом, який регулює спірні правовідносини.

Застосування державними виконавцями наданого їм широкого кола повноважень та законодавчо визначених механізмів, спрямованих на виконання судових рішень, входить до їх обов`язків, визначених статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження», щодо вжиття передбачених цим Законом заходів для неупередженого, ефективного, своєчасного і повного вчинення виконавчих дій.

Законом України «Про виконавче провадження» не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа у зв`язку з його добровільним виконанням після повернення виконавчого документа стягувачу.

Подаючи заяву про зняття арешту з майна, ОСОБА_1 вказав, що він погасив борг перед особою, яка придбала право вимоги за зобов'язанням, на виконання якого видавався виконавчий документ, у добровільному порядку поза межами виконавчих проваджень, які є завершеними та матеріали яких знищено виконавчою службою.

За таких обставин суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав доцільним зняти арешт, накладений на майно боржника для забезпечення виконання вже виконаного судового рішення, оскільки у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

У даній правовій ситуації відмова в задоволенні скарги щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 у виконавчих провадженнях унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку добровільного виконання виконавчого документа після повернення його стягувачу.

ВИСНОВКИ: арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов'язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

При цьому наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист права власності, захист прав боржника, підстави зняття майна з-під арешту, оскарження бездіяльності виконавця, обтяження майна