Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 17 лютого 2021 року

у справі № 766/13927/20

Цивільна юрисдикція

Щодо тимчасового обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису

ФАБУЛА СПРАВИ

ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересована особа – ОСОБА_2.

Суд установив, що ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2, який активно вживав алкогольні напої та наркотичні засоби, поводив себе агресивно. Відповідно до свідоцтва про право власності житлове приміщення, у якому мешкають сторони у справі, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та членам її сім`ї: ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6. ОСОБА_1 неодноразово зверталась до органів Національної поліції України з приводу психологічного насилля стосовно неї з боку її сина. Вироком міського суду ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 185 КК України, та призначено йому покарання у вигляді громадських робіт. Позов ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь завдану майнову шкоду.

Рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1, суд зазначив, що покладення на ОСОБА_2 заборони перебувати у квартирі, співвласником якої він є, порушить його право на володіння та користування житлом, яке у нього є єдиним, а тому такий захід за встановлених обставин не є пропорційним.

Постановою Верховного Суду рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису скасовано, ухвалено у цій частині рішення про задоволення заяви, видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 і заборонено йому перебувати у місці проживання (перебування) з ОСОБА_1 у квартирі та наближатися на відстань до 100 (ста) метрів до місця проживання (перебування) ОСОБА_1.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Враховуючи положення цього Закону, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функції, і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним вище Законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи мало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право власності. Має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У справі, яка переглядалась, суд дійшов висновку, що існує обґрунтований ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення щодо постраждалої особи, і такі ризики є реальними. Зазначене підтверджується фактичними обставинами справи та доказами, зокрема вироком суду, з яких вбачається вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства щодо своєї матері і відсутність зміни своєї поведінки, тому пріоритет має бути надано безпеці постраждалої особи, а не праву власності кривдника, поведінка якого переходить у більш жорстку форму.

ВИСНОВКИ: тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису в порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. Під час вирішення питання щодо застосування такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи-кривдника, враховуючи, що ці заходи пов’язані з протиправною поведінкою останнього.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: принцип мирного володіння майном, спеціальні засоби щодо протидії домашньому насильству, захист права власності, принцип пропорційності