Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 24 лютого 2021 року

у справі № 757/33392/16-ц

Цивільна юрисдикція

Щодо можливості кваліфікації видачі довіреності як правочину, що вчинений на шкоду кредитору (фраудаторного правочину)

ФАБУЛА СПРАВИ

ФОП ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, приватного нотаріуса міського нотаріального округу Насобіна Г.О. третя особа: приватний нотаріус міського нотаріального округу Переверзева Г.О., просив визнати недійсною з моменту посвідчення довіреність

Позивач як кредитор просив суд визнати недійсною довіреність, за якою повірений від імені боржника подарував його майно (земельні ділянки та квартири) третій особі. Позивач уважав указану довіреність фіктивною, оскільки єдиною метою її видачі було ухилення боржником від виконання цивільно-правових зобов’язань.

Суд першої інстанції, рішення якого залишив без змін апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову, оскільки під час оформлення довіреності дотримано всі вимоги ЦК України.

КЦС ВС змінив попередні рішення, виклавши їх мотивувальну частину в іншій редакції.

ОЦІНКА СУДУ

Згідно з ч. 2 ст. 5 ЦПК України в разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочині має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, які дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

У справі, що переглядається:

1. позивач посилався на те, що на підставі оспорюваної довіреності було укладено правочини щодо відчуження нерухомого майна відповідача з метою уникнення звернення стягнення на таке майно, чим порушено права позивача як кредитора відповідача;
2. позивач пов’язує порушення своїх прав як кредитора саме з укладеними договорами дарування земельних ділянок та квартир, у результаті яких відповідач відчужив майно, на яке можна звернути стягнення в порядку примусового виконання судового рішення;
3. не пред’явлено вимог про визнання недійсними договорів дарування земельних ділянок та квартир.

ВИСНОВКИ: видача боржником оспорюваної довіреності не може бути кваліфікована як правочин, що вчинений на шкоду кредитору. Отже, вимога про визнання недійсною оспорюваної довіреності є неефективним способом захисту і в її задоволенні слід було відмовити саме з цієї підстави.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: правова природа фраудаторного правочину, підстави недійсності правочинів, представництво за довіреністю, оспорювання довіреності, способи захисту цивільних прав, межі здійснення цивільних прав