Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 15 січня 2020 року
у справі № 754/613/18
Цивільна юрисдикція
Щодо недопустимості виселення особи, яка тривалий час проживає у житлі
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до договору дарування, він є власником квартири. Під час переоформлення договорів на постачання комунальних послуг з`ясовано, що крім його рідної бабусі у квартирі зареєстрована та проживає його рідна тітка ОСОБА_2, чим створює йому суттєві перешкоди у користуванні квартирою. ОСОБА_2 зареєстрована в квартирі з жовтня 2000 року. Крім того, ОСОБА_2 проживає у спірній квартирі з невідомим йому чоловіком та має заборгованість зі сплати комунальних послуг. На його вимогу як власника квартири звільнити та знятися з реєстрації у спірній квартирі, він отримав відмову, у зв`язку з чим змушений звернутись до суду для захисту своїх прав.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. Визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - квартирою.
ОЦІНКА СУДУ
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).
У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
ВИСНОВКИ: тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: захист права на житло, житлові спори, підстави виселення, недопустимість позбавлення житла, право на повагу до приватного життя, права наймача житла
