Правова позиція

Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 06 серпня 2020 року

у справі № 226/627/17

Кримінальна юрисдикція

Щодо неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків(ст. 140 КК України)

ФАБУЛА СПРАВИ

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 140 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися лікарською та акушерсько-гінекологічною діяльністю на строк 2 роки.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до центральної міської лікарні залишено без задоволення.

Апеляційний суд змінив вирок місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, стягнув із ЦМЛ на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін.

ККС ВС залишив оскаржувані судові рішення без змін.

ОЦІНКА СУДУ

Доводи ОСОБА_1 стосовно того, що в амбулаторній картці вагітної потерпілої не було зазначено про її хронічні захворювання й остання про їх не повідомила, а обов`язку отримувати ці дані самостійно на нього не покладено відповідно до п. 2.3 Методичних рекомендацій, є необґрунтованими.

У положенні п. 2.2 Методичних рекомендацій зазначено, що обмінна карта видається вагітній з моменту постановлення на облік. Вимогами п. 2.3 цих рекомендацій передбачено, що після першого візиту фахівець, який спостерігає вагітну, обов'язково отримує інформацію від лікаря загальної практики - сімейної медицини (дільничного терапевта) про стан здоров'я вагітної (додаток 4 - виписка з амбулаторної карти). У разі спостереження вагітної у лікаря загальної практики - сімейної медицини він заповнює цей додаток сам. Отже положення п. 2.3. Методичних рекомендацій встановлюють порядок оформлення обмінної карти вагітної після її першого візиту.

Згідно з п. а ч. 1 ст. 78 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року на лікаря ОСОБА_1 покладено обов`язок надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу.

Безпідставними й такими, що ґрунтуються на припущеннях, є доводи засудженого про те, що тяжкі наслідки для дитини настали у зв`язку з перешкоджанням сторонніми особами проведенню реанімації та порушенням заборони транспортування дитини до іншого лікувального закладу.

Так, згідно з висновками експерта діагноз під час надходження потерпілої ОСОБА_2 встановлений неправильно, не проведені діагностові проби передчасного розриву плодових оболонок, а причиною розвитку ускладнень у стані дитини на момент народження є не встановлений діагноз - «дистрес плода» в пологах та несвоєчасно надана медична допомога новонародженому, несвоєчасне родорозродження, що призвело до настання тяжких наслідків для дитини у зв`язку з неналежним наданням медичної допомоги лікарем ОСОБА_1.

ВИСНОВКИ: неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків (ст. 140 КК) має місце у випадку, коли внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до їх виконання медичний працівник не встановив діагнозу новонародженому під час пологів, що вплинуло на неправильний вибір методу розродження, несвоєчасно надав йому медичну допомогу, якщо цей медичний працівник був обізнаний про стан здоров’я породіллі та про наявність у неї супутніх захворювань.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: злочини проти життя та здоров'я особи, склад злочину за ст. 140 КК України, правила кваліфікації діяння, неналежне надання медичної допомоги