Правова позиція

Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 16 жовтня 2020 року

у справі № 910/12787/17

Господарська юрисдикція

Щодо належного способу судового захисту права особи, яка не була стороною оспорюваних правочинів (кредитних договорів)

Аналогічна правова позиція висловлена

Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постановах

від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18

від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19

ФАБУЛА СПРАВИ

ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" звернулося до господарського суду з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "ПриватБанк" (далі – АТ "КБ "ПриватБанк"), ТОВ "Парктур", ТОВ "Скорзонера", ТОВ "Шелта", ТОВ "Аспект" про визнання недійсними окремих пунктів кредитних договорів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що кредитні договори в частині визначення і сплати винагороди за користування кредитом порушують права позивача, збільшують обсяг його відповідальності перед АТ "КБ "ПриватБанк". Позивач хоча і не є стороною цих кредитних договорів, однак набув право власності на майно, що становить предмет іпотеки згідно з договорами іпотеки, укладеними між ТОВ "Скорзонера" і ПАТ "КБ "ПриватБанк" для забезпечення виконання зобов’язань за цими кредитними договорами. Тож до ТОВ "Тех-Трейд- Інвест" відповідно до закону перейшли права та обов’язки іпотекодавця за цими договорами іпотеки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 у позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019 зазначене рішення скасовано, прийнято нове рішення про задоволення позову, визнано недійсними пункти кредитних договорів згідно з переліком, наведеним у резолютивній частині постанови.

КГС ВС скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2019, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2018 залишила в силі.

ОЦІНКА СУДУ

За змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У цій справі позов про визнання недійсними кредитних договорів у частині сплати винагороди за користування кредитом подала особа, яка не була стороною кредитних договорів, - заінтересована особа.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Установивши, що оспорювані положення спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам законодавства і не врахував, що відсутність порушення прав та законних інтересів ТОВ "Тех-Трейд-Інвест" цими правочинами в оспорюваній частині є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Порушенням розуміється такий стан суб’єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб’єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов’язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Отже, наявність у спірних кредитних договорах (у яких позивач не є стороною) положень про сплату позичальниками – відповідачами винагороди за користування кредитом не свідчить про безумовне порушення умовами кредитних договорів майнових прав позивача як особи, яка стала власником майна, переданого в іпотеку для забезпечення виконання зобов'язань за цими кредитними договорами.

За наслідками задоволення такого позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він зможе набути прав.

Проте заявлені у справі вимоги спрямовані не на відновлення прав ТОВ "Тех-Трейд-Інвест", оскільки вони стосуються зобов'язань, стороною яких це товариство не є, а на захист прав сторін кредитних договорів, які одночасно визначені відповідачами у справі. Це свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

ВИСНОВКИ: позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов’язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має – перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: способи захисту прав суб'єктів господарювання, право на звернення до суду, кредитні спори, право на ефективний засіб правового захисту, недійсність правочинів, суб'єкти оспорювання правочинів