Правова позиція

Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

згідно з Постановою

від 23 грудня 2020 року

у справі № 712/11527/17[1]

Цивільна юрисдикція

Щодо необхідності врахування судом найкращих інтересів дитини при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей міської ради, Служба у справах дітей районної державної адміністрації області, про визначення місця проживання дитини.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: Служба у справах дітей міської ради, Служба у справах дітей райдержадміністрації, про визначення місця проживання дитини.

Рішенням суду першої інстанції первісний позов. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Позов ОСОБА_3 задоволено.

Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Правова позиція Верховного Суду: у ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».

Висновки: вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, суд має керуватися найкращими інтересами дитини, враховуючи особливість цієї категорії спорів та чутливість дитини. Суди повинні брати до уваги сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Матір дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.

Ключові слова: принцип “найкращих інтересів дитини”, тягар доказування у сімейних спорах, порядок визначення місця проживання дитини, захист прав дитини, часткова цивільна дієздатність