Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 13 жовтня 2020 року

у справі № 712/9213/18

Цивільна юрисдикція

Щодо порядку продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки

Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в області (далі - ГУНП) , у якому просила:

1. визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1»;
2. визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП «Про звільнення з роботи ОСОБА_1 - старшого статистика сектору інформаційної підтримки відділу поліції ГУНП» (далі - ВП ГУНП);
3. поновити її на роботі старшого статистика сектору інформаційної підтримки ВП ГУНП;
4. стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09 січня 2018 року позивачка написала заяву про надання невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 рік за відпрацьований період із 07 листопада 2016 року до 06 листопада 2017 року на 11 діб (з урахуванням одного святкового дня) з 28 лютого до 10 березня 2018 року. Згідно з листком непрацездатності від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю з 27 лютого до 01 березня та з 02 до 06 березня 2018 року. 07 березня 2018 року позивачка надала відповідачу листок непрацездатності та повідомила про необхідність продовження щорічної відпустки відповідно до ст. 80 КЗпП України у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, яка відповідно підтверджена оригіналом листка непрацездатності. 12-14 березня 2018 року відповідачем складено акти про відсутність позивачки на роботі. 16 березня 2018 року наказом ГУНП до позивачки застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогули 12-14 березня 2018 року) у вигляді звільнення. Підставою звільнення ОСОБА_1 зазначено відсутність жодних заяв про продовження щорічної відпустки відповідно до ст. 80 КЗпП України та ст. 11 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).

Суд першої інстанції ухвалив рішення, залишене без змін постановою апеляційного суду, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Мотивація касаційної скарги: представник ОСОБА_1 - адвокат зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно розтлумачили положення ч. 4 ст. 80 КЗпП України та ч. 4 cт. 11 Закону № 504/96-ВР. Продовження відпустки не залежить від волі роботодавця, на відміну від її перенесення на інший термін, що вирішується за взаємною згодою сторін.

Правова позиція Верховного Суду: відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

П. 1 ч. 2 ст. 11 Закону № 504/96-ВР передбачено, що в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, щорічна відпустка повинна бути продовжена або перенесена на інший період.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (ч. 4 ст. 11 Закону № 504/96-ВР).

Отже, ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачає звернення працівника із заявою про продовження відпустки, як не передбачає і необхідності отримання на це згоди роботодавця, оскільки період надання відпустки сторонами уже узгоджено, однак неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.

Єдиним обов'язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто шляхом видачі листка непрацездатності.

При цьому ні КЗпП України, ні Закон № 504/96-ВР не передбачають саме і виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. І таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листка непрацездатності можливе після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження і унеможливить обмеження прав працівника та не порушить прав роботодавця, який за відсутності належного підтвердження настання тимчасової непрацездатності не позбавлений можливості прийняти рішення про притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності.

Приписів щодо обов'язкового погодження продовження відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять.

Продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника, тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника. Так само й коли працівник уже подав заяву про відпустку, то в разі вибору ним варіанта «продовження» відпустки немає необхідності подавати ще одну заяву, оскільки відпочинок поновлюється після перерви. Разом з цим у разі вибору варіанта «перенесення» відпустки працівник погоджує з роботодавцем новий час відпочинку і повинен написати заяву про таке бажання, а роботодавець - видати новий наказ.

Висновки: продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично, є обов'язком роботодавця, для виконання якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листка непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.

Відсутність заяви від працівника щодо продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов'язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності, а тим більше не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.

Ключові слова: право на відпочинок, принцип правової визначеності, поважні причини відсутності на роботі, підстави перенесення відпустки, право на щорічну відпустку, підстави продовження відпустки, порядок повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, незаконне звільнення