Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 13 жовтня 2020 року
у справі № 447/455/17
Цивільна юрисдикція
Щодо припинення права колишнього члена сім'ї власника житла на користування житловим приміщенням
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, у якому просила визнати припиненим право ОСОБА_2 користування житловим будинком та зобов'язати ОСОБА_2 звільнити вказаний будинок.
Позов обґрунтовано тим, що позивачка перебувала у шлюбі з ОСОБА_2. Рішенням суду, яке набрало законної сили, шлюб між ними розірвано. У період шлюбу вона за власні кошти на підставі договорів купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, посвідчених приватним нотаріусом, набула право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна, які є її приватною власністю, що вбачається зі змісту вказаних договорів та на що ОСОБА_2 надав письмову згоду.
З дня укладення договорів у будинку зареєстровані та проживають вона з сином. Відповідач зареєстрований за місцем проживання своїх батьків, однак проживав у будинку позивачки на тій підставі, що був її чоловіком. Після розірвання шлюбу припинилася обставина, яка була підставою набуття відповідачем права користування її житловим приміщенням. Однак, ОСОБА_2 відмовився звільнити будинок і до цього часу продовжує проживати у ньому.
Позивачка вважала, що подальше перебування відповідача у будинку є неможливим, оскільки він складається лише з двох житлових кімнат, однією з яких користується син, а в іншій вона не може проживати з відповідачем, оскільки вони не є подружжям, що, у свою чергу, перешкоджає їй володіти і користуватися власним майном.
ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив визнати житловий будинок із господарськими будівлями об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим право ОСОБА_2 на користування житловим будинком та зобов`язано ОСОБА_2 звільнити це приміщення. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив. В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин норми ст.ст. 319, 395, 406 ЦК України щодо захисту права власності та не врахував, що правовою підставою для проживання ОСОБА_2 у спірному будинку були шлюбні відносини з позивачем, з припиненням яких припинилася й підстава для проживання відповідача у цьому будинку. Відтак сервітут у вигляді права ОСОБА_2 користуватися будинком ОСОБА_1 припинився. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, що мають істотне значення. Такими обставинами є відсутність будь-яких відносин між сторонами, неможливість їх спільного проживання, а присутність ОСОБА_2 у будинку змусила ОСОБА_1 жити з сином у її батьків, що фактично є позбавленням її права користування власною нерухомістю.
Правова позиція Верховного Суду: будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
У ч. 1 СТ. 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостійний характер права члена сім'ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням, не визначена і природа такого права. Передбачено право члена сім'ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свідчить про похідний характер права користування члена сім'ї від прав власника. Зазначена норма не передбачає і самостійного характеру права користування житловим приміщенням, не вказує на його речову чи іншу природу. При цьому під речовим правом розуміється такий правовий режим речі, який підпорядковує цю річ безпосередньому пануванню особи.
За логікою законодавця у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.
Разом із тим, відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
У ст. 406 ЦК України унормовано питання припинення сервітуту. Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.
Положення ст. 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі ст. 402, ч. 1 ст. 405 ЦК України.У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
Як ЖК УРСР, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ці підстави передбачені у ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР та ст. 405 ЦК України.
Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до ст. 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Висновки: при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені ст. 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
У цій справі необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивачки, з якою після розірвання шлюбу залишився проживати син, тому відповідач як колишній член її сім'ї втратив право на користування будинком, оскільки він вже не є членом її сім'ї, не зареєстрований у спірному житловому будинку. Інтереси позивачки, як власника житла та користувача цим житлом, перевищують інтереси колишнього члена сім`ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном, та який, за доводами позивачки, забезпечено іншим житловим приміщенням, що ним не спростовано.
Ключові слова: житлові спори, способи захисту цивільних прав, принцип пропорційності, право на повагу до житла, підстави припинення сервітуту, права наймача житла, захист права власності, порушення права на користування майном, підстави припинення права членів сім'ї власника житла, підстави припинення права користування житлом