Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 12 травня 2020 року
у справі № 904/4507/18
Господарська юрисдикція
Щодо можливості віднесення “гонорару успіху” адвоката до судових витрат
Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційні скарги ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» на постанову апеляційного господарського суду та додаткове рішення господарського суду у справі за первісним позовом ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» до ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – селищної ради, про стягнення заборгованості за договором на компенсацію витрат по сплаті орендної плати за земельну ділянку та штрафних санкцій на загальну суму 195 096,33 грн та за зустрічним позовом ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» до ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» про визнання договору недійсним, і прийняла постанову, в якій зазначила таке.
ФАБУЛА СПРАВИ
Рішенням судів попередніх інстанцій позов ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» до ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» задоволено частково: стягнуто з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» на користь ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» суму заборгованості за договором на компенсацію витрат зі сплати орендної плати за земельну ділянку, штраф та витрати зі сплати судового збору.
ПрАТ «РОЗІВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР» звернулося до суду із заявою про винесення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу. Окрім того, вказало, що за умовами п. 4.2 додаткової угоди № 2 від 28 вересня 2018 року в разі якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення з ТОВ «БІО ЕКСПОРТ» заборгованості у повній сумі та штрафних санкцій), клієнт додатково сплачує адвокату гонорар в розмірі 5 000 грн.
Додатковим рішенням суди попередніх інстанцій у стягненні витрат на підставі п. 4.2. додаткової угоди до договору відмовили, зазначивши, що така винагорода адвокату не є ціною договору (платою за надані послуги), а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
ОЦІНКА СУДУ
За положеннями п. 4 ст. 1, ч.ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом <…>. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
ВИСНОВКИ: домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Відмовляючи у задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5 000,00 грн, передбаченому п. 4.2 додаткової угоди, суди не врахували, що відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат, не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, складає 12 000 грн, що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: порядок розподілу судових витрат, витрати на професійну правничу допомогу, компенсація витрат на адвоката, порядок відшкодування витрат на правову допомогу, правова природа гонорару адвоката
