Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 04 березня 2020 року

у справі № 9901/524/19

Адміністративна юрисдикція

Щодо можливості судового оскарження дій Верховної Ради України, пов’язаних з ухваленням законів

Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Верховної Рад

1. визнати протиправним та скасувати акт ВРУ у формі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 12 липня 2018 року (далі - Закон України № 2509-VIII) у частині пп. 9 п. 2 розділу VI «Прикінцеві положення», яким було внесено зміни та викладено в новій редакції пп. «х» пп. 3 п. 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07 червня 2018 року (далі - Закон України № 2447-VIII);
2. вжити заходів забезпечення адміністративного позову шляхом заборони Вищому антикорупційному суду на підставі пп. 9 п. 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України № 2509-VIII, яким було внесено зміни до пп. «х» пп. 3 п. 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2447-VIII, вчиняти дії щодо прийняття до провадження переданих справ, судовий розгляд яких уже здійснюється в суді першої або апеляційної інстанцій.

Позовні вимоги мотивовані тим, що кримінальні провадження щодо злочинів, віднесених КПК України до підсудності Вищого антикорупційного суду, судовий розгляд у судах першої інстанції яких не закінчено до дня початку роботи Вищого антикорупційного суду, передаються до цього суду для розгляду в установленому порядку. У зв`язку з наведеним кримінальне провадження щодо позивача, яке перебуває в провадженні суду першої інстанції понад 30 місяців, має бути передано до Вищого антикорупційного суду, розгляд якого має відбуватися спочатку. На підставі п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод твердить про порушення оспорюваними положеннями законів права на справедливий розгляд справи щодо нього впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України відмовив у відкритті провадження. Своє рішення обґрунтував тим, що правовідносини між сторонами не стосуються здійснення відповідачем владних управлінських функцій, оскільки є об'єктом конституційного контролю.

Мотивація апеляційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що суд у своєму рішенні дійшов неправильного і помилкового висновку про те, що цей спір не носить ознак публічно-правового, а є правовою ситуацією, що вимагає інших юрисдикційних форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Правова позиція Верховного Суду: КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

За ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - ВРУ. Згідно з п. 3 ст. 85 Основного Закону до повноважень ВРУ належить прийняття законів.

Відповідно до ч. 1 Регламенту ВРУ, затвердженого Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI, саме цей Регламент визначає законодавчу процедуру, процедуру розгляду інших питань, віднесених до повноважень ВРУ, та порядок здійснення контрольних функцій ВРУ. Саме згідно з нормами Регламенту ВРУ створені нею з числа народних депутатів України комітети ВРУ, обрані нею Голова ВРУ та його заступники, народні депутати України в порядку і строки, визначені цим Регламентом, реалізують дії з розгляду законопроектів, які за змістом, способами, прийомами, завданнями і юридичною природою є проявами (вираженням, властивостями) функції законотворення.

Такі дії ВРУ не вважаються управлінськими, а тому не підпадають під контроль суду адміністративної юрисдикції. До них мають застосовуватися положення, що дозволяють вдатися до інших юрисдикційних форм захисту від порушень прав чи інтересів.

У Рішенні від 27 березня 2002 року № 7-рп/2002 Конституційний Суд України також зазначив, що за змістом положень ст.ст. 85, 91 Конституції України ВРУ приймає закони, постанови та інші правові акти. Вони є юридичною формою реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні та відповідно до ч. 2 ст. 147, ч. 1 ст. 150 Конституції України є об'єктом судового конституційного контролю.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про непоширення юрисдикції Верховного Суду на справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними та нечинними Законів України № 2509-VIII та № 2447-VIII відповідає правильному застосуванню норм права.

Оскільки юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори про визнання протиправними дій чи бездіяльності ВРУ під час здійснення законотворчого процесу, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо питань, які стосуються цього процесу, також не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, тому суд першої інстанції правомірно не роз'яснив позивачу, до суду якої юрисдикції він має звертатися з таким позовом.

Таку правову позицію викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.

Висновки: у цій справі позивач оскаржує дії Верховної Ради України, пов’язані з ухваленням законів, тобто предметом спору є повноваження відповідача під час реалізації визначених конституційних повноважень. Отже, зазначені вимоги позивача стосуються не управлінської, а процесуальної діяльності законодавчого органу. За таких обставин позивач заявив вимоги, які не тільки не належать до юрисдикції адміністративних судів, а взагалі не підлягають судовому розгляду шляхом заявлення позову.

Ключові слова: адміністративна юрисдикція, повноваження Верховної Ради України, порядок оскарження рішень ВРУ