Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 01 квітня 2020 року
у справі № 583/3343/19[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо несправедливості умов кредитного договору
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
Рішенням міськрайонного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення міськрайонного суду - без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_1 зазначає, що банк законно встановив у кредитному договорі плату за обслуговування кредиту. Така умова, на її думку, повинна бути визнана недійсною.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до положень ч.ч. 1- 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на час укладення кредитного договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Ч. 3 цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.
Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Висновки: оспорюваним пунктом кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.
Ключові слова: принцип сумлінності, істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків, погіршення становища споживача, нечесна підприємницька практика
