Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 19 травня 2020 року
у справі № 404/5203/19
Цивільна юрисдикція
Щодо видачі обмежувального припису
Фабула справи: ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 на строк 6 місяців, яким просила визначити наступні тимчасові обмеження його прав відносно неї та малолітньої доньки, а саме:
- заборонити наближення на 500 м до місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2;
- заборонити особисто та/або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_3 та/або переслідувати їх, і в будь-який спосіб спілкуватись з ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Рішенням районного суду заяву ОСОБА_1, яка діє від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2, про видачу обмежувального припису - задоволено частково. Встановлено наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та покладено на нього терміном на 6 місяців наступні заходи обмежувального припису:
- заборонено ОСОБА_3 протягом 6 місяців наближатися на 100 м до місця реєстрації або місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2;
- заборонено ОСОБА_3 особисто та/або через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2, якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому ОСОБА_3 та/або переслідувати їх, і в будь-який спосіб спілкуватись з ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Постановою апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення районного суду залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_3 зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
Правова позиція Верховного Суду: згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Відповідно до ч. 1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з п.п. 2, 7 ч. 2 ст. 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб:
- колишнє подружжя;
- батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до п.п. 3, 4, 14 та 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з ч. 3 ст. 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У п. 9 ч. 1 ст. 1 згаданого Закону оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Враховуючи наведені норми права та встановлені фактичні обставини, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли висновку про те, що ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 та їх малолітньої дитини вчиняє фізичне та психологічне насильство. Заявниця неодноразово зверталася до правоохоронних органів з заявами про вчинення насильства у сім`ї, в яких вона порушувала питання про знущання останнім над нею і малолітньою дитиною шляхом застосування фізичної сили, погрозами щодо її вбивства, морального й психологічного тиску, що знаходило своє підтвердження.
Висновки: ОСОБА_1 та їх малолітня дитина - ОСОБА_2, як жертви домашнього насильства, з урахуванням та оцінкою наявних ризиків потребують захисту у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Ключові слова: насильницькі дії фізичного характеру, насильницькі дії психологічного характеру, судове провадження про розірвання шлюбу, звернення до правоохоронних органів