Правова позиція

Великої Палати Верховного Суду

згідно з Постановою

від 12 лютого 2020 року

у справі № 813/1341/15

Адміністративна юрисдикція

Щодо юрисдикції спору про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно

Фабула справи: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - ТОВ «ФК «Вектор Плюс») звернулось з позовом до відділу Державної виконавчої служби управління юстиції (далі - ВДВС), треті особи: ОСОБА_1, комунальне підприємство «Рясне-402» (далі - КП «Рясне-402»), у якому просив визнати протиправними та скасувати постанови ВДВС у частині накладення арешту на квартиру, зобов`язати відповідача звільнити з-під арешту вказане нерухоме майно. «ФК «Вектор Плюс» зазначило, що накладення арешту на майно, яке перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право позивача на першочергове задоволення вимог за кредитним договором.

Суд першої інстанції постановою, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив.

Мотивація касаційної скарги: ВДВС зазначає, зокрема, що спірні правовідносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Правова позиція Верховного Суду: до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV«Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із цим позовом) рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Положеннями ст. 60 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ) визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Підставою для звернення до суду стало те, що накладення арешту на майно, яке належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці у позивача, обмежує забезпечене іпотекою право ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на першочергове задоволення вимог за кредитним договором. ТОВ «ФК «Вектор Плюс», зазначаючи про протиправність дій відповідача при накладенні арешту на майно, фактично вказує на наявність першочергового права на задоволення вимог за кредитним договором порівняно із вимогами КП «Рясне-402», і, як наслідок, відсутність у КП «Рясне-402»першочергового права на стягнення боргу з власника квартири - ОСОБА_1.

Оскарження дій та рішень державного виконавця, спрямованих на арешт спірного майна, не приведе до належного захисту прав позивача, оскільки навіть визнання судом таких дій чи рішень протиправними не буде підставою для винесення виконавцем постанови про зняття арешту з майна з огляду на вичерпний перелік цих підстав, установлений ст. 60 Закону № 606-ХІV(ст. 59 Закону № 1404-VІІІ).

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

ГПК України також встановлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Висновки: спір про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про накладення арешту на майно є цивільно-правовим та залежно від суб`єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства.

Ключові слова: предметна підсудність, визначення юрисдикції, критерії розмежування юрисдикцій, оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, примусове виконання рішень суду