Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 26 лютого 2020 року
у справі № 750/3192/14[1]
Цивільна юрисдикція
Щодо юрисдикції спору, що виник між адвокатським об’єднанням і його членами
Фабула справи: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовм до Адвокатського об`єднання «Чернігівська обласна колегія адвокатів» (далі - адвокатське об`єднання) про визнання незаконними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, стягнення вартості привласненого майна і відшкодування шкоди.
Позивач є засновником і членом адвокатського об`єднання. Президія адвокатського об`єднання прийняла рішення про відрахування позивача зі складу об`єднання через несплату членських внесків без поважних причин. Це рішення є незаконним, бо на час його прийняття склад президії адвокатського об`єднання не був легітимним.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, яким позов задовольнив частково: визнав неправомірним і скасував рішення у частині відрахування позивача з числа членів адвокатського об`єднання; стягнув з відповідача відшкодування моральної шкоди; зобов`язав відповідача забезпечити позивачу можливість здійснення адвокатської діяльності без сплати ним основних членських внесків. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції у частині розподілу судового збору; в іншій частині рішення залишив без змін.
Мотивація касаційної скарги: адвокатське об’єднання вказує, що вимоги про визнання незаконними та скасування рішень не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки прийняття вказаних рішень належить до внутрішньої діяльності відповідача, в яку національні суди не можуть втручатися. Суддя місцевого суду не може вирішувати питання персонального складу громадського некомерційного об'єднання адвокатів.
Правова позиція Верховного Суду: предметом оскарження є, зокрема, рішення президії відповідача про виключення позивача зі складу адвокатського об'єднання, після чого позивач втратив певні права, пов'язані із членством в адвокатському об'єднанні, зокрема, право користуватися приміщеннями юридичної консультації, де знаходилося робоче місце позивача.
ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, із цивільних, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ч. 1 ст. 15). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 19 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з п. 1 п. 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 642-VII п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України викладено у новій редакції, відповідно до якої господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів (близький за змістом припис передбачає п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду).
Визначаючи наявність юрисдикції господарського суду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України у редакції, чинній з 28 березня 2014 року до 15 грудня 2017 року, або п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, слід враховувати, чи пов`язаний цей спір із корпоративними відносинами. Ці відносини характеризуються, зокрема, тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом.
Згідно з п. 2.1 статуту відповідача адвокатське об`єднання є добровільним професійним некомерційним об'єднанням адвокатів, які отримали свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, має статус юридичної особи, печатку, штамп зі своїм найменуванням, самостійний баланс, поточні та інші рахунки в установах банків, в тому числі валютні.
Члени адвокатського об`єднання, крім прав адвоката, передбачених законодавством, мають право обирати та бути обраними до органів управління адвокатського об'єднання (п. 12.1 статуту).
Позивач є носієм корпоративних прав, а відносини між ним і відповідачем щодо членства в адвокатському об'єднанні, діяльності останнього та його припинення є корпоративними.
Висновки: адвокатське об`єднання є юридичною особою, а спір стосується, зокрема, членства у ньому та пов`язаних з членством прав позивача, який оскаржив управлінські рішення загальних зборів і президії цього об`єднання. Отже, ці вимоги пов`язані зі здійсненням позивачем корпоративних прав й оцінкою діяльності органів управління адвокатського об`єднання. Вирішення спору за такими вимогами належить до юрисдикції господарського суду згідно з п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду.
Вимоги позивача зобов`язати відповідача повернути робоче місце та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду є похідними від вирішення корпоративного спору, а тому такі вимоги теж треба розглядати за правилами господарського судочинства.
Ключові слова: суб’єктна підсудність, критерії розмежування юрисдикції, відмінності між цивільною та господарською юрисдикцією, адвокатська діяльність, ознаки корпоративних спорів, учасники юридичної особи