Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 29 жовтня 2019 року
у справі № 509/255/14-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо наявності в діях особи складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України
Фабула справи: за вироком суду ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та виправдано у зв`язку із відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення. Ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, будучи суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою-підприємцем, керуючись корисливим умислом, маючи у власності нерухоме майно, а також автомобіль, достовірно знаючи про наявність рішення суду, яке набрало законної сили про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 69 116, 66 грн, на користь ОСОБА_4 боргу у сумі 138 233, 32 грн, на користь ОСОБА_5 боргу у сумі 50 624, 85 грн та судових витрат на користь: ОСОБА_6 у сумі 691,16 грн, ОСОБА_4 у сумі 25 грн, умисно не виконував вказане рішення та не вживав жодних заходів, направлених на його виконання, а саме: повернення боргів та судових витрат на загальну суму 258 690, 99 грн.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковано органом досудового розслідування за ч. 1 ст. 382 КК України як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили.
Мотивація касаційної скарги: прокурор вказує, що всупереч вимогам ст.ст. 94, 370, 374 КПК України апеляційний суд належно не перевірив правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, не надав обґрунтованої оцінки дослідженим доказам, не навів мотиви, з яких відкинув докази обвинувачення, та не зазначив у рішенні достатніх підстав для його ухвалення.
Правова позиція Верховного Суду: наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК України словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.
Обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.
Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.
Висновки: для доведення умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК України. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.
Ключові слова: злочини проти правосуддя, обов’язковість рішення суду, кваліфікація діяння особи