Правова‌ ‌позиція‌ ‌

Касаційного‌ ‌господарського‌ ‌суду‌ ‌у‌ ‌складі‌ ‌Верховного‌ ‌Суду‌ ‌

згідно‌ ‌з‌ ‌Постановою‌

від‌ 23 січня 2020 ‌року‌

‌у‌ ‌справі‌ ‌№‌ ‌ ‌5002-3/4321-2012‌

Господарська‌ ‌юрисдикція‌ ‌ ‌

Щодо‌ мирової угоди у справі про банкрутство

Фабула‌ ‌справи:‌ ‌до господарського суду від розпорядника майна боржника арбітражного керуючого надійшла заява про затвердження мирової угоди, яка укладена між кредиторами та боржником ТОВ "Валок" на виконання рішення комітету кредиторів.

Зазначена заява обґрунтована тим, що комітетом кредиторів було прийнято рішення, яке оформлено протоколом про затвердження мирової угоди та зобов`язано розпорядника майна звернутись із відповідною заявою до суду.

Ухвалою господарського суду задоволено заяву розпорядника майна.

Постановою апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду - без змін.

Мотивація‌ ‌касаційної‌ ‌скарги:‌ ОСОБА_1 зазначає, що ‌висновки судів попередніх інстанцій про можливість затвердження мирової угоди між кредиторами і боржником суперечать приписам ст.ст. 4, 17, 35, 38 Закону про банкрутство.

Правова‌ ‌позиція‌ ‌Верховного‌ ‌Суду:‌ ‌мирова угода в процедурі банкрутства - це механізм фінансового оздоровлення неплатоспроможного підприємства, яка створює баланс інтересів, вона є підсумком всієї процедури банкрутства та результатом всіх проведених спеціальних заходів по фінансовому оздоровленню боржника, передбачених процедурою банкрутства.

Закон про банкрутство в першу чергу спрямований саме на відновлення платоспроможності боржника та налагодження його господарської діяльності. Укладення мирової угоди, як одна з процедур банкрутства, направлена на відновлення платоспроможності боржника, а відтак, умови такої угоди мають містити положення, які вказують на можливість сталого функціонування господарюючого суб`єкта, за результатами виконання мирової угоди її учасниками.

Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 цього Закону. Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги (частина перша та третя статті 36 Закону про банкрутство).

Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода має містити положення про: розміри, порядок і строки виконання зобов`язань боржника; відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини (частини перша-четверта статті 37 Закону про банкрутство).

Аналіз природи мирової угоди з урахуванням особливостей правового регулювання, передбачених ст.ст. 4, 35 Закону про банкрутство, засвідчує, що мирова угода у справі про банкрутство одночасно є судовою процедурою банкрутства та цивільно-правовою угодою (правочином), оскільки є домовленістю між боржником і кредиторами.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Ч. 1 ст. 627 ЦК України визначає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Висновки:‌ ‌під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін (ч. 1 ст. 35 Закону про банкрутство).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 36 Закону про банкрутство мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 цього Закону. Для конкурсних кредиторів, які не брали участі в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.

В контексті зазначеного, перевіряючи доводи щодо несправедливості умов мирової угоди у справі про банкрутство судам належить першочергово дослідити умови цієї угоди щодо відстрочки та (або) розстрочки погашення боргів, їх прощення, та враховувати, що несправедливими (дискримінаційними) можуть вважатися умови мирової угоди, які є невигідними (несприятливими) порівняно з умовами щодо інших рівних за статусом (черговістю задоволення вимог) кредиторами.

Ключові‌ ‌слова:‌ скликання зборів комітету кредиторів, повноважність комітету кредиторів , умови мирової угоди