ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2021 року

Київ

справа №520/3535/2020

адміністративне провадження № К/9901/17302/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року (головуючий суддя - Сліденко А. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року (головуючий суддя - Мінаєва О. М., судді: Донець Л. О., Макаренко Я. М.) у справі № 520/3535/2020 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни, третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард», про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Т.Л. (далі - приватний виконавець, відповідач), третя особа - Акціонерне товариство «Банк Форвард», у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 30 жовтня 2019 року ВП № 60452975.

Позов обґрунтований тим, що дії приватного виконавця щодо винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження, вчинені з порушенням частин першої та другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» та частин першої та другої статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», з порушенням правил територіальної юрисдикції, оскільки місцем реєстрації (проживання) позивача є місто Харків, майно боржника у межах міста Києва як виконавчого округу цього приватного виконавця відсутнє, грошові кошти на відкритих у межах цього виконавчого округу банківських рахунках відсутні, а сама лише наявність відкритих банківських рахунків боржника за відсутності на них грошових коштів не свідчить про наявність майна боржника у цьому виконавчому окрузі. Позивач зазначила, що відкриття виконавчого провадження поза межами виконавчого округу приватного виконавця порушує норми чинного законодавства та обмежує її права, як сторони у вказаному виконавчому провадженні, через територіальну віддаленість. З огляду на це уважає, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 30 жовтня 2019 року ВП № 60452975 є незаконною та підлягає скасуванню.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Приймаючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що стягувачем до відповідача подано документ, який підтверджує, що майно боржника, грошові кошти на рахунках в банках або інших фінансових установах, знаходиться в межах виконавчого округу приватного виконавця Павелків (Вольф) Т.Л . Суд першої інстанції зазначив, що оскільки у матеріалах звернення стягувача знаходились відомості про належність боржнику майна на рахунку, відкритому у юридичній особі, місцезнаходження якої територіально припадає на місто Київ, то діяння приватного виконавця з приводу відкриття виконавчого провадження не можуть бути визнані судом такими, що суперечать закону. Одночасно з цим, суд зазначив, що факт фізичної наявності на рахунку у банку коштів не має значення у контексті прийняття приватним виконавцем рішення про відкриття виконавчого провадження, відповідно до правового висновку висловленого Верховним Судом у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 905/584/19. Відтак суд дійшов висновку про відсутність порушень положень законодавства з боку приватного виконавця при прийнятті постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 жовтня 2019 року ВП № 60452975.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року змінено шляхом виключення з мотивувальної частини згаданого рішення абзаців 44, 45, 46 (норм, щодо дії державного виконавця, у випадку передбаченому частиною першою статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», з підстав як такі, що не підлягають застосуванню до спірних правовідносин). В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Своє рішення суд апеляційної інстанції мотивував тим, що грошові кошти у формі записів на рахунках у банках є майном, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 10 вересня 2018 року у справі №905/3542/15. Стягувачем надано довідку про те, що за позивачем обліковується рахунок № НОМЕР_1 у валюті - гривня, в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганська, буд. 105. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність в даних спірних відносинах порушення Закону України «Про виконавче провадження», оскільки майно боржника перебуває у місті Києві, а відповідно до статті 24 цього Закону приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. При цьому відзначив, що невстановлення наявності чи відсутності грошових коштів, на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард» на ім`я ОСОБА_1 не може бути перешкодою для відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження, оскільки Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку наявності грошових коштів або майна боржника до відкриття виконавчого провадження. З-поміж іншого зазначив, що виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, в якій стягувач має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо).

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, її рух у касаційній інстанції, позиція інших учасників справи

На рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Підставами для касаційного оскарження скаржник зазначила пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У цьому зв`язку пояснила, що на дату звернення до касаційного суду немає висновку Верховного Суду щодо застосування статті 24 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) у вимірі подібних правовідносин; а судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Одночасно з цим скаржник зазначає, що у матеріалах справи не має будь-яких доказів про те, що банківський рахунок № НОМЕР_1 був відкритий в АТ «Банк Форвард» на її ім`я. При цьому, скаржниця вважає, що АТ «Банк Форвард» штучно створив підстави для відкриття виконавчого провадження за своїм місцезнаходженням, а не за місцем проживання чи знаходження майна боржника (місто Харків), що в свою чергу не узгоджується із принципом, який було закладено у статті 24 Закону України «Про виконавче провадження».

У розрізі обставин даної справи позивач також додала, що Харківський окружний адміністративний суд помилково застосував правову позицію Верховного Суду, що висловлена 23 січня 2019 року при розгляді справи № 820/838/17. Оскільки, спірні правовідносини у справі, що переглядалася Верховним Судом мають інші фактичні обставини, ніж у цій справі. Автор касаційної скарги наголосила на тому, що в даному випадку, сторона позивача вважає постанову про відкриття виконавчого провадження протиправною, оскільки приватним виконавцем було відкрито виконавче провадження не за місцезнаходженням майна боржника, а за місцезнаходженням стягувача і при цьому, АТ «Банк Форвард» в порушення статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» не зазначив конкретного майна боржника та його місцезнаходження. В свою чергу, у справі, яку розглянув Верховний Суд, спірні правовідносини виникли через відкриття виконавчого провадження за місцем фактичного проживання, за наявності у боржника двох адрес - фактичного проживання та зареєстрованого місця проживання.

21 серпня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (суддя-доповідач Яковенко М. М., судді Дашутін І. В., Шишов О. О.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно встановили всі фактичні обставини справи та надали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували закон, що регулює спірні правовідносини та ухвалили обґрунтоване рішення без порушення норм процесуального права.

05 жовтня 2020 року позивачем надіслано до суду додаткові письмові пояснення.

У зв`язку із введенням судді-доповідача Яковенка М. М. до складу іншої судової палати на підставі рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року № 12, у справі призначено повторний автоматизований розподіл, згідно з протоколом проведення якого від 02 жовтня 2020 року визначено колегію суддів у складі: Соколова В. М. (судді-доповідача), Єресько Л. О., Загороднюка А. Г.

Ухвалою від 24 вересня 2021 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

З 08 жовтня 1999 року місце проживання заявника було зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 . 22 серпня 2019 року заявника було знято з реєстрації місця проживання. Зареєстрованим місцем проживання заявника з 26 березня 2020 року є АДРЕСА_2 . Отже, у період 22 серпня 2019 року - 26 березня 2020 року заявник не мав зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання на території України.

20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області - Незнайко Н.М. відносно заявника як боржника за кредитним договором № 986474764 від 25 липня 2012 року вчинено виконавчий напис № 577 на суму боргу - 69 625,53грн.

04 жовтня 2019 року стягувач АТ «Банк Форвард» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Павелків (Вольф) Т.Л. із письмовою заявою про примусове виконання загаданого вище виконавчого напису. У тексті заяви стягувач зазначив, що майно боржника у вигляді грошових коштів - картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганська, буд. 105.

До вказаної заяви стягувач долучив оригінал виконавчого напису від 20 вересня 2019 року № 577, належним чином завірену копію довіреності представника стягувача та платіжне доручення про сплату авансового внеску.

На цій підставі приватний виконавець винесла постанову від 30 жовтня 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 60452975 з примусового виконання виконавчого напису № 577, вчиненого 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Київської області Незнайко Н.М.

Шалатова О.В., уважаючи, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 60452975 винесена поза межами виконавчого округу відповідача, звернулася до суду з даним позовом.

Застосування норм права та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права у контексті доводів та аргументів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

В силу частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону № 1404-VIII унормовано, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка кореспондується з нормами статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

За приписами пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

За приписами частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», право вибору пред`явлення виконавчого документа для примусового виконання до органу державної виконавчої служби або до приватного виконавця, якщо виконання рішення відповідно до статті 5 цього Закону віднесено до компетенції і органів державної виконавчої служби, і приватних виконавців, належить стягувачу.

Згідно з частинами першою та другою статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (абзац третій частини п`ятої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно із частиною 2 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя (частина 1 статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України (пункт 4 частини 2 статті 23 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»).

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження».

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що прийняття державним чи приватним виконавцем виконавчих документів до виконання здійснюється за територіальним принципом, суть якого полягає у тому, що державний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться на території, на яку поширюються його функції, а приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність, та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому місце виконання виконавчого документу визначається за критеріями, зазначеними у частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», до яких законодавець відносить: місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, місцезнаходження боржника - юридичної особи, місцезнаходження майна боржника .

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За змістом норм чинного законодавства, що регулюють питання, пов`язані з виконанням судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, виконавчий документ, прийнятий виконавцем до виконання, є підставою для початку здійснення виконавцем примусового виконання рішення. Оригінал (дублікат) виконавчого документа подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця разом із заявою про примусове виконання рішення.

Вимоги до форми і змісту заяви про примусове виконання рішення визначені у частинах 2 - 4 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», а також у пункті 3 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженій наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року (Інструкція у редакції наказу Міністерства юстиції України від 16 липня 2019 року № 2165/5; далі - Інструкція ).

Пунктом 3 розділу ІІІ Інструкції визначено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа.

У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості:

- назва і дата видачі виконавчого документа;

- прізвище, ім`я та (за наявності) по батькові стягувача;

- дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача;

- реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача;

- номер телефону стягувача;

- спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів);

- реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).

Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону.

Предметом спору у даній справі є постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку, відкритого за кредитним договором між позивачем та АТ «Банк Форвард».

Банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.

Тому наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.

Гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.

Водночас наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, які належать боржнику, а не банку.

Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.

При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Згідно з статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).

Згідно з пунктом 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Таким чином, у розумінні чинного законодавства майном є не рахунки, а грошові кошти, які можуть розміщатися на рахунку особи.

Водночас наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві, не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2021 року у справі № 420/10502/20.

Надаючи оцінку доводам скаржника, суд касаційної інстанції зазначає, що підставою для відкриття виконавчого провадження за відповідним територіальним округом має бути, зокрема, наявність майна на вказаній території. Кошти, в розумінні чинного законодавства, вважаються майном особи. Проте суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про наявність у боржника у місті Києві майна (грошових коштів) на рахунку, відкритому в АТ «Банк Форвард», оскільки вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 25 червня 2021 року у справі № 905/2214/14/908/5734/14, у яких зазначено, що у виконавця є підстави для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника лише за наявності документального підтвердження відомостей про наявність такого майна у межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця. Зокрема відомостей про відкриті на ім`я боржника рахунки в банках або інших фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби або у межах виконавчого округу приватного виконавця. Сама лише констатація стягувачем у заяві про примусове виконання рішення про наявність у боржника певних рахунків у банківських та / або фінансових установах, розташованих в межах території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або у межах виконавчого округу приватного виконавця, за відсутності доданих до заяви доказів у підтвердження цих обставин, не є достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

Водночас, такий висновок не може тлумачитися як такий, що передбачає обов`язок стягувача додавати до заяви про примусове виконання рішення докази фактичної наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника, оскільки у разі такого її тлумачення (застосування) ця норма суперечила б статті 60 та пункту 1 частини 1 статті 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», за змістом яких відомості про банківські рахунки клієнтів, фінансово-економічний стан клієнтів є банківською таємницею, забезпечення збереження якої є обов`язком банку, зокрема шляхом обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю.

Як свідчать матеріали справи стягувачем надано заяву про примусове виконання рішення із зазначенням місця знаходження майна боржника (грошових коштів) - карткового рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганська, буд. 105.

Водночас стягувач, звертаючись до виконавця із заявою про примусове виконання рішення має довести саме обставини знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, надати (додати до заяви) докази місцезнаходження майна боржника на цій території, а не докази фактичної наявності майна боржника у місцезнаходженні такого майна.

Наприклад, у разі посилання стягувача на наявність у боржника грошових коштів на рахунках у банківських установах, стягувач, який обмежений в отриманні інформації, що є банківською таємницею, має надати наявні у нього докази існування таких рахунків боржника, докази, з яких йому стало відомо про такі існуючі рахунки боржника (ділова переписка, правочини, первинні, розрахункові документи тощо).

За відсутності доданих стягувачем до заяви доказів знаходження майна боржника на території, на яку поширюється компетенція органу державної виконавчої служби, або в межах виконавчого округу приватного виконавця, у виконавця, який не має повноважень до відкриття виконавчого провадження вчиняти виконавчі дії, пов`язані з розшуком майна боржника, відсутні підстави приймати до виконання виконавчий документ за місцезнаходженням майна боржника.

Суди попередніх інстанцій установили, що АТ «Банк Форвард» надано довідку згідно якої за позивачем обліковується рахунок № НОМЕР_1 у валюті - гривня, в АТ «Банк Форвард», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Саксаганська, буд. 105.

Разом з тим у справі № 642/1185/20 за позовом ОСОБА_1 до АТ «Банк Форвард», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Павелків (Вольф) Т. Л., третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Наталія Миколаївна про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, яка має преюдиційне значення, установлено, що номер банківського рахунку - НОМЕР_1 не належить ОСОБА_1 , оскільки із самого кредитного договору № 98647464 (графа № 2) та заяви на відкриття поточного рахунку чітко видно про те, що банківський рахунок, який належить позивачу має зовсім іншу цифрову комбінацію - 26202002079828.

Крім того, відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2020 року у справі № 642/1185/20, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 577 від 20 вересня 2019 року, що виданий приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайко Н.М. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Форвард» заборгованості у загальній сумі 69 625,53 грн.

Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.

Отже, у разі відсутності у приватного виконавця доказів місцезнаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця у останнього відсутні підстави для відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документу до виконання за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника.

З огляду на викладене, Суд вважає, що оспорювана боржником постанова приватного виконавця Вольф Т. Л. про відкриття виконавчого провадження від 30 жовтня 2019 року ВП № 60452975 є неправомірною, суперечить частині другій статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», оскільки була винесена за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника, який був недоведеним стягувачем при поданні заяви про примусове виконання рішення суду, приватний виконавець прийняв до виконання виконавчий напис за відсутності доказів того, що місце виконання цього напису знаходиться у межах його виконавчого округу.

За таких обставин колегія суддів констатує, що відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за таким критерієм як місцезнаходження майна боржника за відсутності доказів знаходження майна боржника у межах виконавчого округу приватного виконавця, порушення приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження норм закону (у спірних правовідносинах - частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», статті 25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»), порушення порядку відкриття виконавчого провадження та правил територіальної юрисдикції призвело до порушення права боржника та його інтересу на відкриття виконавчого провадження за його місцезнаходженням чи за належним місцезнаходженням його майна. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 травня 2021 року у справі № 905/64/15.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Однак судові рішення у цій справі не відповідають критеріям законності й обґрунтованості.

Суд констатує, що покладені в основу обґрунтування касаційної скарги аргументи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права знайшли своє підтвердження під час касаційного розгляду справи.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На підставі викладеного, касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення у справі - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Висновки щодо розподілу судових витрат

За змістом частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до матеріалів справи, за подання позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги позивач сплатила судовий збір у розмірі 3 195,04 грн (252,24 грн + 1 261,20 грн + 1 681,60 грн).

З огляду на те, що за наслідками касаційного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог повністю, то судовий збір, який позивач сплатила у цій справі, підлягає стягненню з відповідача у розмірі 3 195,04 грн.

Керуючись статтями 341, 345, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року у справі № 520/3535/2020 скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни про відкриття виконавчого провадження № 60452975 від 30 жовтня 2019 року.

Стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Павелків (Вольф) Тетяни Леонідівни (02094, м. Київ, вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 15, РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 3 195 (три тисячі сто дев`яносто п`ять гривень) 04 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько ,

А.Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду