ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2021 року м. Київ № 640/12871/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України пропро поновлення на посаді та стягнення середнього заробіткуВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.04.2021 № 137 «ОС»;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу методології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції України;

- стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме за період з 02.04.2021 по датку ухвалення судового рішення;

- допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем звільнено його із займаної посади в період тимчасової непрацездатності, не запропоновано іншої посади, що свідчить про невиконання обов`язку ДАБІ України з працевлаштування державного службовця, а також зазначає про порушення порядку доведення інформації про його звільнення.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній наполягає на правомірності прийнятого ним рішення та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

В свою чергу, представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, у якому останній наполягає на задоволенні позовних вимог вказуючи, що всі постанови на які посилається відповідач не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Крім цього, представник вказує на наявний обов`язок ДАБІ України з працевлаштування державного службовця, оскільки фактично відбулася не ліквідація органу, а реорганізація.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України «Про звільнення ОСОБА_1 » від 02.04.2021 № 137 «ОС» наказано звільнити ОСОБА_1 з посади начальника методології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур.

Пунктом 2 вказаного наказу наказано вважати датою звільнення ОСОБА_1 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової працездатності, зазначеним у документі про тимчасову працездатність.

Тут і надалі спірне та/або оскаржуване рішення.

Наказом ДАБІ України № 177 «ОС» від 28.04.2021 «Про остаточний розрахунок з ОСОБА_1 » відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про державну службу» наказано вважати 28 квітня 2021 року датою звільнення ОСОБА_1 з посади начальника методології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.07.2014 №294, Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду в частині надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів.

Згідно з нормами частин першої та п`ятої статті 5 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України. Міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Кабінетом Міністрів України 13.03.2020 прийнято Постанову №218 "Про ліквідацію Державної архітектурно-будівельної інспекції та внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України" (далі - Постанова №218), відповідно до пункту 1 якої, постановлено ліквідувати Державну архітектурно-будівельну інспекцію.

Пунктом 4 Постанови №218 встановлено, що Державно-архітектурна будівельна інспекція продовжує здійснювати повноваження та функції до завершення здійснення заходів з утворення Державної сервісної служби містобудування.

Пунктом 5 Постанови №218 утворено комісію з ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції та затверджено головою зазначеної комісії заступника начальника відділу методології та нагляду за здійсненням декларативних процедур департаменту дозвільних процедур Державної архітектурно-будівельної інспекції.

Суд звертає увагу, що Постановою №218 врегульовано процедуру ліквідації Державної архітектурно-будівельної інспекції без визначення правонаступника.

Згідно частин 1-3 статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 наведеного Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Приписами пункту 1-1 частини першої статті 87 цього Закону визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Згідно частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу" у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами 2 та 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Разом з тим, згідно з приписами частини п`ятої статті 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Таким чином, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників), а також особливості застосування до них положень частини другої статті 40 КЗпП України частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Станом на час прийняття оскаржуваного наказу Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19.09.2019 №117-IX абзац 2 частини 3 статті 87 виключено, зокрема, виключено норму про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті визначається законодавством про працю.

Натомість, були внесені відповідні зміни, зокрема, до статей 22 та 87 Закону України "Про державну службу", якими врегульовано питання звільнення державних службовців на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Так, частиною 5 статті 22 цього Закону передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Отже, Законом України "Про державну службу", який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, без обов`язкового проведення конкурсу.

Станом на час виникнення спірних правовідносин дія норм законодавства про працю, а саме, частини другої статті 40, частин другої, третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України не поширюється на державних службовців в силу приписів частини 5 статті 40 Кодексу законів про працю України та статей 3, 5 Закону України "Про державну службу", оскільки станом на час звільнення позивача такі правовідносини були врегульовані статтею 22 Закону України "Про державну службу", що передбачає не обов`язок, а право суб`єкта призначення за рішенням суб`єкта призначення у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу перевести державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу чи пропонувати іншу рівноцінну посаду державного службовця.

Крім того, з дати набрання чинності Законом №117-ІХ ліквідація державного органу як підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону не містить будь яких додаткових умов припинення державної служби та є самостійною і достатньою підставою для її припинення.

В той же час, суд звертає увагу, що частиною 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що обов`язок суб`єкта призначення або керівника державної служби запропонувати іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей стосується випадків визначених пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», тобто у випадку припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Суд враховує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" вирішено створити Державну інспекцію архітектури та містобудування України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку громад та територій і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Тобто це орган, якій виконуватиме функції ДАБІ, а тому має ознаки правонаступника у публічних правовідносинах.

Разом з цим, за змістом роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби № 86р/з від 20.02.2020 при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, на думку суду, доводи позивача з приводу обов`язку відповідача працевлаштувати працівників ліквідованої установи є необґрунтованими.

При цьому, суд наголошує, що станом на час вирішення спору по суті наведені положення закону неконституційними не визнавались, а тому відсутні підстави для не застосування їх в межах спірних правовідносин.

Що ж стосується звільнення позивача під час його тимчасової непрацездатності суд зверне увагу на наступне.

Згідно із частиною другою статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 "Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян", затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України 13.11.2001 №455 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.12.2001 за №1005/6196 (надалі по тексту - Інструкція №455), тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно з підпунктами 2.5.-2.6. Інструкції №455 листок непрацездатності у разі захворювання, травми, в тому числі й побутової, видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціонарі.

Особам, які звернулися за медичною допомогою та визнані непрацездатними по завершенні робочого дня, листок непрацездатності може видаватись, за їх згодою, з наступного календарного дня.

Пунктом 1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 9 квітня 2008 року № 189 встановлено, що непрацездатність (утрата непрацездатності) - це стан здоров`я (функцій організму) людини, обумовлений захворюванням, травмою тощо, який унеможливлює виконання роботи визначеного обсягу, професії без шкоди для здоров`я.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Отже, факт тимчасової непрацездатності працівника унеможливлює виконання ним своїх трудових обов`язків з поважних причин і на законних підставах звільняє його від їх виконання та відповідальності за їх невиконання.

Разом з цим, згідно із частиною третьою статті 40 Кодексу Законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач у період з 01.04.2021 по 28.04.2021 перебував на лікарняному.

В той же час, як слідує з матеріалів справи, пунктом 2 наказу ДАБІ України №137 «ОС» від 02.04.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » наказано вважати датою звільнення ОСОБА_1 перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової працездатності, зазначеним у документі про тимчасову працездатність.

Наказом ДАБІ України № 177 «ОС» від 28.04.2021 «Про остаточний розрахунок з ОСОБА_1 » відповідно до частини п`ятої статті 87 Закону України «Про державну службу» наказано вважати 28 квітня 2021 року датою звільнення ОСОБА_1 з посади начальника методології ведення та адміністрування єдиного реєстру Департаменту дозвільних процедур.

Суд звертає увагу, що згідно із частиною п`ятою статті 87 Закону України «Про державну службу» наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення.

Беручи до уваги наведене, суд констатує, що позивача не було звільнено із займаної посади у період його тимчасової працездатності, а звільнено у перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової працездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність - 28.04.2021, що, в свою чергу, не суперечить положенням частини п`ятої статті 87 Закону України «Про державну службу». Враховуючи наведене доводи позивача в цій частині, у тому числі, щодо порушення порядку доведення позивачу інформації про його звільнення суд вважає безпідставними, оскільки останнього звільнено із займаної посади 28.04.2021 і 28.04.2021 безпосередньо й ознайомлено із відповідним наказом.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відповідність оскаржуваного рішенням критеріям, які встановлені частиною 2 статті 2 КАС України, з огляду на що відсутні підстави для скасування спірного рішення.

Як наслідок позовні вимоги щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають, з огляду на їх похідний характер.

Оскільки адміністративний позов до задоволення не підлягає, відсутні підстави для стягнення на користь позивача понесених ним витрат по сплаті судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 72-73, 76-78, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Держаної архітектурно-будівельної інспекції України (01133, м. Київ, бульвар Лесі України, б. 26, код ЄДРПОУ 37471912) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги

Суддя М.А. Бояринцева