КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12802/2021

Справа 760/3148/20

П О С Т А Н О В А

Іменем України

22 вересня 2021року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Мороз Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Міністерства економіки України на рішення Солом?янського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Козленко Г.О. в м. Київ 01 жовтня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України, Державного підприємства «Український центр «Безпека» про поновлення на роботі,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -

в с т а н о в и в :

В лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про поновлення на роботі.

Позов мотивовано тим, що з жовтня 2017 року позивач перебував у трудових відносинах з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та з 26 жовтня 2017 року згідно наказу № 216-п від 26 жовтня 2017 року обіймав посаду директора ДП «Український центр «Безпека» за контрактом строком дії по 25 жовтня 2020 року.

23 січня 2020 року на адресу позивача надійшла ухвала апеляційного суду від 17 січня 2020 року, із змісту якої він довідався про існування наказу про його звільнення та про обізнаність прокурора про існування такого наказу. 28 січня 2020 року, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, він довідався про існування наказу № 6-п від 14 січня 2020 року, згідно якого його було звільнено з посади директора ДП «Безпека» у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору п. 2 ст. 36 КЗпП України. З урахуванням строку дії контракту по 25 жовтня 2020 року, а також підстав видачі наказу, зазначених в ньому, наказ № 6-п від 14 січня 2020 року є незаконним та порушує конституційне право позивача на працю.

На підставі вищевикладеного просив визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14 січня 2020 року № 6-п про звільнення з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, поновити ОСОБА_1 , на посаді ДП «Український центр «Безпека» за контрактом строком дії по 25 жовтня 2020 року, з 15 січня 2020 року, та допустити негайне виконання рішення.

Рішенням Солом?янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14 січня 2020 року № 6-п про звільнення з роботи за п. 2 ст. 36 КЗпП України, поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Український центр «Безпека» з 15 січня 2020 року та допущено негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на посаді.

Відповідач Міністерство економіки України, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, просив скасувати рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що судом першої інстанції не надано оцінки дотриманню процедури ознайомлення ОСОБА_1 з наказом, оскільки представником Мінекономіки надано доручення менеджеру з персоналу ДП «Безпека» ознайомити ОСОБА_1 з наказом про звільнення, і що заступнику директора із загальних питань ДП «Безпека» Пікузо В.В. 17 січня 2020 року о 17:36 було передано завірені належним чином копії наказу про звільнення ОСОБА_1 в кількості двох екземплярів, які ОСОБА_2 зареєстрував в журналі реєстрації вхідної кореспонденції. Таким чином, Мінекономіки вчинило всі можливі заходи для ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом, а відтак дотрималось вимог ст. 47 КЗпП України при звільненні позивача.

Вважав, що ДП «Український центр «Безпека» підпадає під визначення особливо важливого для економіки підприємства за ознакою вартості активів за даними останньої фінансової звітності, яка перевищує 2 млрд. грн.

Наголошував, що абз. 3 п.п. 1 п. 3 розділу 6 протоколу № 18 від 06 листопада 2019 року засідання Кабінету Міністрів України встановлено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності, які здійснюють функції з управління особливо важливими для економіки суб`єктами господарювання державного сектору економіки прийняти рішення щодо проведення відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, на яких не утворено наглядових рад, або їх утворення не відповідає вимогам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 142: на посади керівників, призначення яких здійснено без дотримання вимог Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777.

Пунктом 1-2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 встановлено, що рішення про необхідність проведення конкурсного відбору для призначення керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки приймається міністерством, крім призначення керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. грн., та керівника особливо важливого для економіки підприємства (підприємства, вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд. грн. або річний розмір чистого доходу якого перевищує 1,5 млрд. грн.), призначення керівників таких підприємств здійснюється виключно за результатами конкурсного відбору.

Вказував, що відповідно до фактичних показників фінансово-господарської діяльності ДП «Український центр «Безпека» вартість активів підприємства сукупно за 2018 рік становила 3,872 млрд.грн., а за 2019 рік - 5,921 млрд. грн., що помилково не взято до уваги судом першої інстанції.

Вважав, що враховуючи зазначене, Мінекономіки видано оскаржуваний наказ в межах та у відповідності до протоколу № 18 від 06 листопада 2019 року засідання Кабінету Міністрів України та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки».

Від позивача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що відповідачем не надано жодних пояснень щодо зміни найменування чи то правонаступництва сторони відповідача.

Зазначав, що апелянт був обізнаний про існування рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020 року, оскільки був присутній в судовому засіданні, і фактично рішення суду першої інстанції виконане в частині видання наказу про поновлення на роботі.

Спростовував доводи відповідача щодо дотримання правової процедури при ознайомленні ОСОБА_1 з наказом про звільнення, і що дії відповідача щодо відсутності доведення наказу про звільнення до відома позивача грубо суперечать вимогам ст. 47 КЗпП України.

Вважав, що доводи відповідача щодо вартості активів підприємства не стосуються предмету та підстав позову, оскільки у нормативно-правовому акті, на який посилається відповідач, регламентовано процес призначення керівника, а не звільнення, і що в ньому не міститься вказівки на необхідність звільнення керівника підприємства у випадку досягнення показників вартості чистих активів до вказаної суми, більше того, відповідачами не було вжито жодних заходів, а саме не прийнято в період, який передував звільненню позивача, розпорядчих чи організаційних документів Мінекономіки, відповідно до яких ДП «Український центр «Безпека» було віднесено дотаких, які важливі для економіки України. Контракт № 34 від 26 жовтня 2017 року було розірвано достроково, Мінекономіки питання доцільності проведення відбору керівника ДП «Український центр «Безпека» як особливо важливого для економіки підприємства, не розглядалось, оголошення, організація та проведення конкурсного відбору керівника не проводилось.

Вказував, що незалежно від віднесення підприємства до категорії особливо важливих для економіки України підприємства, зазначена причина звільнення «закінчення строку дії трудового контракту» не відповідає закону, а такий наказ підлягає скасуванню.

Наголошував, що тлумачення розділу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року, на який посилався відповідач, не дозволяє, виходячи з диспозиції припису, зробити висновок про необхідність звільнення діючого керівника державного підприємства в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, за тієї умови, що такий строк дії трудового договору триває.

Оцінюючи доводи відзиву на апеляційну скаргу про відсутність в апеляційній скарзі пояснень щодо зміни найменування чи правонаступництва сторони відповідача, апеляційний суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2021 року № 504 «Про перейменування Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» дане міністерство перейменовано на Міністерство економіки України.

Таким чином, зміна найменування відповідача Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на Міністерство економіки України здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21 травня 2021 року № 504 і доказуванню не підлягає як загальновідома обставина.

Також апеляційний суд відхиляє доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо обізнаності відповідача із рішенням суду першої інстанції, оскільки цим обставинам надавалася відповідна оцінка апеляційним судом в ухвалі від 09 серпня 2021 року про поновлення строку та відкриття апеляційного провадження.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі, суд першої інстанції виходив із того, що правові підстави для звільнення позивача із займаної посади згідно п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відсутні, оскільки судом не встановлено підстав для припинення контракту, відповідно припинення з позивачем трудових відносин відбулося незаконно.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи апеляційний суд вбачає, що наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26 жовтня 2017 року № 216-п ОСОБА_1 призначено на посаду директора ДП «Український центр «Безпека» на термін та на умовах, визначених контрактом (а. с. 9 т. 1).

На а. с. 10 - 16 т. 1 наявна копія контракту № 34 від 26 жовтня 2017 року, укладеного Міністерством економічного розвитку і торгівлі України з ОСОБА_1 , за умовами якого згідно з цим контрактом директор зобов`язується безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження за підприємством державного майна, а Мінекономрозвитку зобов`язується створювати необхідні умови для матеріального забезпечення та організації праці директора.

Згідно п. 5.2 контракту, цей контракт припиняється: а) після закінчення строку його дії; б) за згодою сторін; в) до закінчення строку його дії у випадках, передбачених п. 5.3 і 5.4 цього контракту; г) з інших підстав, передбачених законодавством і цим контрактом.

Згідно п. 6 контракту, цей контракт діє з 26 жовтня 2017 року по 25 жовтня 2020 року.

Згідно п. 1.1 статуту ДП «Український центр «Безпека», підприємство засноване на державній власності, належить до сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України та є державним комерційним підприємством (а. с. 23 т. 1).

Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 14 січня 2020 року № 6-п, прийнятим на виконання розділу 6 протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року щодо деяких питань управління особливо важливими для економіки підприємствами для прийняття рішення щодо проведення відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, призначення яких здійснено без дотримання вимог Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 77, припинено контракт від 26 жовтня 2017 року № 34, укладений Мінекономрозвитку з ОСОБА_1 , директором ДП «Український центр «Безпека», 14 січня 2020 року, звільнено ОСОБА_1 з посади директора ДП «Український центр «Безпека» 14 січня 2020 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України; підстава: абзац 3 п.п. 1 п. 3 розділу 6 протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року, п. 1? постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 (а. с. 8, 196 т. 1).

Наказом ДП «Український центр «Безпека» від 04 лютого 2020 року № 5-п на підставі наказу Мінекономіки від 14 січня 2020 року № 6-п звільнено ОСОБА_1 з посади директора ДП «Український центр «Безпека» 04 лютого 2020 року у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України (а. с. 198 т. 1).

На а. с. 162 т. 1 знаходиться копія акту про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом Мінекономіки від 14 січня 2020 року № 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 », згідно якого 14 січня 2020 року о 15:18 начальник відділу роботи з керівниками установ підприємств у сфері управління Міністерства департаменту кадрового забезпечення ОСОБА_4 на електронну адресу ДП «Безпека» направила скан-копію наказу Мінекономіки від 14 січня 2020 № 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 »; одночасно зі службового телефону ОСОБА_4 зателефонувала на номер телефону ДП «Безпека» та повідомила менеджеру з персоналу ОСОБА_5 зміст наказу Мінекономіки від 14 січня 2020 року 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 » та про надіслання на електронну адресу ДП «Безпека» зазначеного наказу. ОСОБА_5 було надано доручення ознайомити ОСОБА_1 із зазначеним наказом та надіслати копію наказу з відміткою про ознайомлення до департаменту кадрового забезпечення Мінекономіки, а також провести відповідні процедури щодо звільнення ОСОБА_1 : проведення розрахунку при звільненні, здійснення відповідного наказу в трудовій книжці. ОСОБА_5 приблизно о 16:00 зателефонувала ОСОБА_4 із уточнюючими запитаннями щодо підстави звільнення ОСОБА_1 ; щодо запису про звільнення в трудовій книжці ОСОБА_1 ; щодо розрахунку невикористаних днів відпустки ОСОБА_1 та інше; на всі питання ОСОБА_5 були надані вичерпні відповіді та повторно наголошено про надсилання копії наказу з відміткою про ознайомлення ОСОБА_1 до департаменту кадрового забезпечення Мінекономіки та копії сторінки трудової книжки ОСОБА_1 з відповідним записом про його звільнення; наказ з ознайомленням ОСОБА_1 до департаменту кадрового забезпечення не надходив.

На а. с. 163 т. 1 знаходиться копія акту про вручення завірених копій наказу від 14 січня 2020 року № 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 » в приміщенні будівлі ДП «Український центр «Безпека» за адресою м. Київ вул. Загородня 15, складеного посадовими особами Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, згідно якого 17 січня 2020 року о 17:36 в приміщенні будівлі ДП «Український центр «Безпека» було передано ОСОБА_2 , заступнику директора із загальних питань ДП «Безпека» завірені належним чином копії наказу Мінекономіки від 14 січня 2020 року № 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 »в кількості 2 екземплярів; ОСОБА_2 зареєстрував в журналі реєстрації вхідної кореспонденції ДП «Безпека» зазначений наказ (вхідний номер від 17 січня 2020 року № 01-17/23), про що зробив запис на примірнику Мінекономіки: «отримав наручно два екземпляри наказів від 14 січня 2020 року № 6-п «Про звільнення ОСОБА_1 »).

На а. с. 197 т. 1 знаходиться копія наказу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28 січня 2020 року № 19-п, яким покладено виконання обов`язків директора ДП «Український центр «Безпека» з 28 січня 2020 року на ОСОБА_2 - заступника директора із загальних питань ДП «Український центр «Безпека» до призначення керівника цього підприємства в установленому законодавством порядку.

На а. с. 42 - 46, 139 - 142 т. 1 наявна копія супровідного листа апеляційної палати Вищого антикорупційного суду України, яким на адресу ОСОБА_1 , направлено копію ухвали суду від 17 січня 2020 року, та копія ухвали від 17 січня 2020 року в справі № 991/2884/19 за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу судді Вищого антикорупційного суду від 26 грудня 2019 року по відмову застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді відсторонення від посади ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, а також докази вручення листа позивачу 23 січня 2020 року за трекінгом Укрпошти.

На а. с. 48 - 60 т. 1 знаходиться копія протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року, частиною 3 розділу 6 якого суб`єктам управління об`єктами державної власності, які здійснюють функції з управління особливо важливими для економіки суб`єктами господарювання державного сектору економіки в дводенний строк доручено прийняти рішення щодо проведення відбору керівників особливо важливих для економіки підприємств, на яких не утворено наглядових рад, або їх утворення не відповідає вимогам, встановленим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 142, в тому числі, на посади керівників, призначення яких здійснено без дотримання вимог Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777.

На а. с. 207 т. 1 знаходиться копія фінансової звітності малого підприємства ДП «Український центр «Безпека» за 2019 рік, згідно якого баланс на початку звітного року становить 3 872 229 грн., на кінець звітного року - 5 921 752,9 грн.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 додано нові докази - копію наказу № 195-п від 23 жовтня 2020 року, наказу № 196-п від 23 жовтня 2020 року, копію трудової книжки.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не звернувся з клопотанням про дослідження нових доказів із обґрунтуванням поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, не навів об`єктивних причин, які перешкодили подати йому вказані докази у встановлений законом строк, що є підставою для відмови у долученні додаткових доказів при розгляді справи в апеляційній інстанції.

Крім того, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20) та від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19) зазначено, що за змістом статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19 (провадження № 61-17391св20), від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц (провадження № 61-2393св21), від 14 липня 2021 року у справі № 405/2098/18 (провадження № 61-106св21) зроблено правовий висновок про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.

Враховуючи викладене, оскільки накази від 23 жовтня 2020 року та копія трудової книжки з внесеним до неї записом про поновлення на роботі ОСОБА_1 не існували на час ухвалення рішення судом першої інстанції, то апеляційний суд не може їх врахувати як докази.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Захист від незаконного звільнення громадянам гарантується також ст. 43 Конституції України.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставою припинення трудового договору зокрема є закінчення строку (п.п. 2, 3 ст. 23 КЗпП України), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, наказ про припинення контракту та звільнення містить посилання на абз. 3 п.п. 1 п. 3 розділу 6 протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року, п. 1?постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777.

Так, судом першої інстанції встановлено, що п. 1? постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» регламентовано, що рішення про необхідність проведення конкурсного відбору для призначення керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки приймається міністерством, крім призначення керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. гривень, та керівника особливо важливого для економіки підприємства (підприємства, вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності перевищує 2 млрд. гривень або річний розмір чистого доходу якого перевищує 1,5 млрд. гривень).

Проведення призначення керівника підприємства, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і вартість активів якого за даними останньої фінансової звітності або річний розмір чистого доходу якого перевищує 200 млн. гривень, та керівника особливо важливого для економіки підприємства, зазначеного в абзаці першому цього пункту, здійснюється виключно за результатами конкурсного відбору відповідно до Порядку, затвердженого цією постановою.

З урахуванням наведеного судом першої інстанції зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд, що п. 1? постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» та абзац 3 п.п. 1 п. 3 розділу 6 протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року не можуть бути застосовані в контексті підстави для звільнення в зв`язку з закінченням строку дії трудового договору згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, враховуючи, що згідно п. 6.1 контракту, укладеного з позивачем, цей контракт діє по 25 жовтня 2020 року, його дія не закінчилася станом на момент звільнення позивача, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для видання наказу № 6-п від 14 січня 2020 року про звільнення позивача з посади за п. 2 ст. 36 КЗпП України, наказ про звільнення позивача з 14 січня 2020 року не відповідає наведеним вимогам закону і підлягає скасуванню як незаконний, а позивач - поновленню на посаді.

Доводи апеляційної скарги, що ДП «Український центр «Безпека`підпадає під визначення особливо важливого для економіки підприємства за ознакою вартості активів за даними останньої фінансової звітності за 2018 - 2019 роки, що перевищує 2 млрд. грн., зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують, є неспроможними та відхиляються апеляційним судом.

Крім того, апеляційний суд враховує, що відповідачем не надано доказів, що ДП «Український центр «Безпека» підпадало під визначення особливо важливого для економіки підприємства за ознакою вартості активів саме на час призначення позивача ОСОБА_1 на посаду станом на 2017 рік.

Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» не містить вказівки на необхідність звільнення керівника підприємства у випадку досягнення показників вартості чистих активів до вказаної суми.

Доводами Міністерства економіки України в апеляційній скарзі зазначені висновки суду першої інстанції не спростовані, а доводи відповідача, що оскаржуваний наказ видано в межах та у відповідності до протоколу № 18 від 06 листопада 2019 року засідання Кабінету Міністрів України та постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 «Про проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки» є бездоказовими, не ґрунтуються на вимогах закону та відхиляються апеляційним судом.

Апеляційний суд приймає до уваги, що матеріали справи не містять доказів прийняття Мінекономіки рішення на виконання п. 3 розділу 6 протоколу № 18 засідання Кабінету Міністрів України від 06 листопада 2019 року, щодо проведення відбору керівника ДП «Український центр «Безпека», як в період до звільнення позивача, так і після нього, не доведено, що відповідачем проводилися дії по оголошенню, організації та проведення конкурсного відбору керівника суб`єкта господарювання державного сектору економіки - ДП «Український центр «Безпека» у відповідності до Порядку проведення конкурсного відбору керівників суб`єктів господарювання державного сектору економіки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2008 року № 777 у чинній редакції, на що обґрунтовано звернуто увагу також судом першої інстанції і не спростовано доводами апеляційної скарги.

Крім того, судом першої інстанції надано належної оцінки порушення процедури звільнення.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України (в редакції станом на день видання оскаржуваного наказу) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Уразі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Пунктом 100 Типової інструкції з діловодства в міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 (в редакції, чинній на момент видання оскаржуваного наказу) передбачено, що розпорядча частина наказу (розпорядження) з кадрових питань (особового складу) починається, як правило, з дієслова у формі інфінітиву «ПРИЙНЯТИ», «ПРИЗНАЧИТИ»«ПЕРЕВЕСТИ», «ЗВІЛЬНИТИ», «ВІДРЯДИТИ», «НАДАТИ», «ОГОЛОСИТИ» тощо. Далі зазначаються великими літерами прізвище працівника, на якого поширюється дія наказу (розпорядження), і малими - його власне ім`я та текст наказу. У кожному пункті наказу (розпорядження) з кадрових питань зазначається підстава для його видання. Під час ознайомлення з наказом (розпорядженням) згаданими у ньому особами на першому примірнику наказу чи на спеціальному бланку проставляються підписи із зазначенням дати ознайомлення.

Дотримання цих вимог з боку відповідача в частині видачі копії наказу і ознайомлення з ним позивача судом першої інстанції не встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовано.

Аргументи відповідача щодо надання представником Мінекономіки доручення менеджеру з персоналу ознайомити ОСОБА_1 з наказом про звільнення, а також аргументи про вручення завірених належним чином копій наказу від 14 січня 2020 року № 6-п заступнику директора із загальних питань ДП «Безпека» та реєстрації останнім наказу в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за № 01-17/23 не підтверджуються належними та допустимими доказами вручення ОСОБА_1 наказу про його звільнення, оскільки акти відповідача від 14 січня 2020 року та 17 січня 2020 року фіксують лише факт надходження копії наказу до підприємства, в якому працював позивач, а не обставини вручення його позивачу та/або відмови позивача від вручення цього наказу.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обгрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі

Керуючись ст. 367, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Міністерства економіки України залишити без задоволення.

Рішення Солом?янського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2020року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2021 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.