П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/1059/20

Головуючий І інстанції Марин П.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

за участю секретаря - Голобородько Д.В., позивача (апелянта) - ОСОБА_1 та представника відповідача - Яценко І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 29.03.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

10.02.2020р. ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ТУ ДСА України в Одеській області, у якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення боргу несплаченого заробітку/винагороди «присяжного» Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за період з вересня 2017р. по 01.01.2020р.;

- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Одеській області щодо неподання звітів до фіскальних органів про суми нарахованого заробітку/винагороди і єдиного соціального внеску на застраховану особу присяжного засідателя Суворовського суду м. Одеси ОСОБА_1 за період з вересня 2017р. по 01.01.2020р.;

- зобов`язати відповідача повернути борг несплаченого заробітку/винагороди та надати звіти до фіскальних органів про суми нарахованого заробітку/винагороди і єдиного соціального внеску на застраховану особу присяжного засідателя Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за період з вересня 2017р. по 01.01.2020р.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що нарахування їй винагороди «присяжного засідателя» Суворовського суду м. Одеси за період з вересня 2017р. по 01.01.2020р. здійснювалося ТУ ДСА України в Одеській області незаконно та з порушенням норм діючого законодавства, оскільки базою для нарахування суддівської винагороди, з якої розраховується винагорода присяжного, за приписами ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», є 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року помножений на регіональний коефіцієнт (1,25). Також, на думку позивача, відповідачем при розрахунку суддівської винагороди, з розміру якої розраховується винагорода «присяжного», було протиправно не включено і щомісячні доплати у відповідному відсотковому розмірі, що свідчить про виплату їй винагороди присяжного не у повному розмірі.

Крім того, позивачка також вважає протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Одеській області і щодо неподання звітів до фіскальних органів про суми нарахованого заробітку/винагороди і ЄСВ на застраховану особу, з огляду на те, що відповідач фактично є «роботодавцем» по відношенню до неї, як застрахованої особи, нараховує і виплачує їй винагороду, та такий обов`язок прямо передбачений Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, позивач 12.05.2021р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2021р. та прийняти нове, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

25.05.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 02.06.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

22.06.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому представник відповідача заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

23.06.2021р. в судовому засіданні, протокольною ухвалою суду були задоволені клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів та про витребування у відповідача додаткових документів.

25.06.2021р. позивачем через канцелярію суду було подано клопотання про призначення у справі судової експертизи, у якому остання просила апеляційний суд призначити по даній справі судово-економічну експертизу в Одеському НДІСЕ стосовно факту перебування її у трудових відносинах із ТУ ДСА України в Одеській області, наявності у відповідача обов`язку щодо сплати єдиного внеску (у розумінні вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), а також документального підтвердження того, що винагорода присяжного засідателя є заробітною платою.

В судовому засіданні суду 2-ї інстанції позивачка підтримала свою апеляційну скаргу, надала додаткові пояснення та наполягала на своєму клопотанні про призначення судової економічної експертизи.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021р. клопотання апелянта про призначення судової експертизи - залишено без задоволення.

Представник відповідача в судовому засіданні, у свою чергу, категорично не визнав апеляційну скаргу та наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду 1-ї інстанції без змін.

Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних і достатніх підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

18.08.2017р. рішенням Одеської обласної ради №465-VII було затверджено список присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області. Відповідно до додатку №5 до цього рішення обласної ради, позивач - ОСОБА_1 включена до списку присяжних засідателів для Суворовського районного суду м. Одеса.

Далі, на підставі вказаного рішення обласної ради від 18.08.2017р. №465-VII, позивачці ОСОБА_1 було видано посвідчення присяжного серії НОМЕР_1 , дійсне до 18.08.2020р.

Згідно з довідками про виконання/невиконання присяжними обов`язків у суді, табелів обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 була залучена до виконання обов`язків присяжного у Суворовському районному суді м. Одеси за період з 2017р. по 01.01.2020р., а саме: у вересні 2017р. - 3 години, жовтні 2017р. - 8 годин, листопаді 2017р. - 4 години, грудні 2017р. - 9 годин, січні 2018р. - 3 години, лютому 2018р. - 11 годин, березні 2018р. - 9 годин, квітні 2018р. - 8 годин, травні 2018р. - 3 години, червні 2018р. - 3 години, липні 2018р. - 12 годин, серпні 2018р. - 6 годин, вересні 2018р. - 9 годин, жовтні 2018р. - 5 годин, листопаді 2018р. - 2 години, грудні 2018р. - 14 годин, січні 2019р. - 10 годин, лютому 2019р. - 3 години, березні 2019р. - 2 години, квітні 2019р. - 7 годин, травні 2019р. - 10 годин, червні 2019р. - 9 годин, липні 2019р. - 3 години, серпні 2019р. - 2 години, вересні 2019р. - 10 годин, жовтні 2019р. - 11 годин, листопаді 2019р. - 4 години, грудні 2019р. - 11 годин.

У відповідності до розрахункових листків нарахування винагороди за період вересень 2017р. по грудень 2019р. включно, позивачу здійснювалось в такому розмірі та порядку:

- у жовтні 2017р. за 3 години жовтня на суму 431,13 грн, в т.ч. ПДФО 77,60 грн, військовий збір 6,47 грн.;

- у грудні 2017р. за 1 годину 2017р., 3 години листопада 2017р. на суму 619,14 грн, в т.ч. ПДФО 111,45 грн., військовий збір 9,29 грн.;

- у квітні 2018р. за: 3 години вересня 2017 року, 5 годин жовтня 2017 року, 7 годин грудня 2017 року, 3 години січня 2018 року, 11 годин лютого 2018 року, 9 годин березня 2018 року на суму 6877,72 грн., в т.ч. ПДФО 1237,99 грн., військ. збір 103,17 грн.;

- у травні 2018р. за 8 годин квітня 2018р. на суму 2318,40 грн., в т.ч. ПДФО 417,31 грн., військовий збір 34,78 грн.;

- у червні 2018р. за 3 години травня 2018р. на суму 786,60 грн., в т.ч. ПДФО 141,59 грн., військовий збір 11.80 грн.;

- у липні 2018р. за 3 години червня 2018р. на суму 825,93 грн., в т.ч. ПДФО 148,67 грн.; військовий збір 12,39 грн.;

- у серпні 2018р. за 12 годин липня 2018р. на суму 3003,36 грн., в т.ч. ПДФО 540,60 грн., військовий збір 45,05 грн.;

- у вересні 2018р. за 6 годин серпня 2018р. на суму 1501,68 грн., в т.ч. ПДФО 270,30 грн., військовий збір 22,53 грн.;

- у жовтні 2018р. здійснений перерахунок за січень, лютий, березень 2018р. та нарахування за 9 годин вересня 2018 року на загальну суму 4461,99 грн., в т.ч. ПДФО 803,16 грн., військовий збір 66,93 грн.;

- у листопаді 2018р. за 3 години жовтня 2018р. на суму 750,84 грн., в т.ч. ПДФО 135,15 грн., військовий збір 11,26 грн.;

- у грудні 2018р. за 1 годину жовтня 2018р., 2 години листопада 2018р. 4 години грудня 2018р. на суму 1852,08 грн., в т.ч. ПДФО 333,37 грн., військовий збір 27,78 грн.;

- у січні 2019р. за 10 годин грудня 2018р.на суму 2753,10 грн., в т.ч. ПДФО 495,56 грн. та військовий збір 41,30 грн.;

- у лютому 2019р. за 10 годин січня 2019р. на суму 3430,40 грн., в т.ч. ПДФО 617,47 грн., військовий збір 51,46 грн.;

- у березні 2019р. за 3 години лютого 2019р. на суму 1080,57 грн., в т.ч. ПДФО 194,50 грн., військовий збір 16,21 грн.;

- у квітні 2019р. за 2 години березня 2019р. на суму 720,38 грн., в т.ч. ПДФО 129,67 грн., військовий збір 10,81 грн.;

- у травні 2019р. за 7 годин квітня 2019р. на суму 2292,09 грн., в т.ч. ПДФО 412,57 грн., військовий збір 34,38 грн.;

- у червні 2019р. за 10 годин травня 2019р. на суму 3430,40 грн., в т.ч. ПДФО 617,47 грн., військовий збір 51,46 грн.;

- у липні 2019р. за 9 годин червня 2019р. на суму 3412,26 грн., в т.ч. ПДФО 614,21 грн., військовий збір 51,18 грн.;

- у серпні 2019р. за 3 години липня 2019р. на суму 939,63 грн., в т.ч. ПДФО 169,13 грн., військовий збір 14,09 грн.;

- у вересні 2019р. за 2 години серпня 2019р. на суму 654,88 грн., в т.ч. ПДФО 117,88 грн., військовий збір 9,82 грн.;

- у жовтні 2019р. здійснено донарахування та перерахунок за квітень червень 2019р., серпень 2019р. та нарахована винагороду за 10 годин вересня 2019р. на суму 3724,48 грн, в т.ч. ПДФО 670,41 грн., військовий збір 55,87 грн.;

- у листопаді 2019р. за 11 годин жовтня 2019р. на суму 3601,84 грн., в т.ч. ПДФО 648,33 грн., військовий збір 54,03 грн.;

- у грудні 2019р. за 4 години листопада 2019р. та за 4 години грудня 2019р. на суму 2744,32 грн., в т.ч. ПДФО 493,98 грн., військовий збір 41,16 грн.;

- у січні 2020р. за 3 години грудня 2019р. на суму 1029,12 грн., в т.ч. ПДФО та військовий збір

- у лютому 2020р. здійснений перерахунок за грудень 2019р. та нарахування за 4 години грудня 2019р. на суму 2759,92 грн., в т.ч. ПДФО та військовий збір.

Відповідно до витягів із реєстру перерахувань до Приватбанку винагороди присяжним, які містяться в матеріалах справи, нараховані суми позивачу виплачені у відповідному місяці, в якому нараховані.

На підтвердження факту подання до фіскального органу податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманих з них податків, відповідачем подані до суду першої інстанції витяги з вказаних податкових розрахунків за спірний період та квитанції №2, які свідчать про подання податкових розрахунків за Формою 1-ДФ в електронному вигляді.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неповернення боргу несплаченого заробітку/винагороди присяжного Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 за період з вересня 2017р. по 01.01.2020р. та неподання звітів до фіскальних органів про суми нарахованого заробітку/винагороди і єдиного соціального внеску за вказаний період, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, як наслідок, відсутності підстав для їх задоволення.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

У відповідності до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Визначаючись стосовно наявності підстав для проведення перерахунку та виплати позивачу винагороди присяжного, колегія суддів в першу чергу вважає за необхідне звернути увагу на те, що наказом ДСА України від 05.10.2016р. №198 було затверджено «Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати «добових» присяжному за час виконання ним обов`язків у суді».

Так, згідно з вимогами п.2 цього Порядку №198, присяжному за час виконання ним обов`язків у суді виплачується «винагорода», розрахована виходячи із посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту) з урахуванням фактично відпрацьованого часу:

- у 2016р. - у порядку, визначеному положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. №2453-VI (зі змінами);

- з 2017р. - у порядку, визначеному ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, з урахуванням п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.

До фактично відпрацьованого часу належить: ознайомлення присяжного з матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний; участь присяжного в судовому засіданні; перебування присяжного в нарадчій кімнаті; час очікування присяжним початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).

Базовою одиницею для нарахування «винагороди» присяжному - є «кількість відпрацьованих годин». У разі, якщо присяжним для виконання обов`язків витрачено менше години, цей час зараховується як одна година.

Виплата винагороди присяжному за час виконання ним «обов`язків» у суді здійснюється відповідним ТУ ДСА України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного. До заяви присяжний додає копії паспорта громадянина України та облікової картки платника податків. Перерахування коштів здійснюється на відкритий банком рахунок, вказаний у заяві присяжного (п.3 Порядку №198).

В подальшому, в силу вимог п.п.4,5 Порядку №198, ТУ ДСА України не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви присяжного звертається до відповідного суду для отримання підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді.

А суд, в свою чергу, не пізніше 3 (трьох) робочих днів із дня отримання звернення ТУ ДСА України, надає ТУ ДСА України довідку за формою згідно із Додатком до цього ж Порядку, підписану головуючим суддею у справі за участю присяжного, про виконання/невиконання присяжним обов`язків у суді із зазначенням фактично відпрацьованого часу на підставі табелю обліку робочого часу.

Табель обліку робочого часу присяжного та довідка за формою згідно з Додатком до Порядку №198 складається уповноваженою особою суду, визначеною керівником апарату суду.

Далі, суд щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, надає відповідному ТУ ДСА України узагальнену інформацію щодо розгляду справ за участю присяжних, у якій вказує номер справи, ПІБ присяжного із зазначенням фактично відпрацьованого присяжним часу.

ТУ ДСА України протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання від суду підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді здійснює перерахування коштів на користь присяжного через відповідні органи Державної казначейської служби України в разі наявності кошторисних призначень та відкритих асигнувань з відрахуванням податків і зборів відповідно до законодавства (п.6 Порядку №198).

Таким чино, враховуючи наведене вище правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла аналогічного, що і суд 1-ї інстанції, висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання виплати винагороди присяжному за час виконання ним «обов`язків» у суді, передбаченого Порядком №198, встановлено дві розрахункові величини, а саме:

1) кількість відпрацьованих присяжним годин (для виконання «обов`язків»);

2) посадовий оклад судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту).

Так, як загально відомо, організацію судової влади, здійснення правосуддя в Україні та, зокрема, виплату суддівської винагороди визначає Закон України №1402-VIII.

Відповідно до приписів ч.1 ст.135 цього Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Як визначено ч.2 ст.135 цього ж Закону, «суддівська винагорода» виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

А згідно із ч.3 ст.135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

Як чітко встановлено положеннями ч.4 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», до базового розміру посадового окладу, визначеного ч.3 цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо ж суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

У тому випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, то застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.

Окрім того, згідно з ч.ч.5-8 цієї ж статті, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15%, більше 5 років - 20%, більше 10 років - 30%, більше 15 років - 40%, більше 20 років - 50%, більше 25 років - 60%, більше 30 років - 70%, більше 35 років - 80% посадового окладу.

Суддям, окрім іншого, виплачується і щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20% посадового окладу судді відповідного суду.

Також суддям виплачується й щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10% посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5% посадового окладу судді відповідного суду.

Отже, враховуючи наведені правові норми діючого законодавства, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне наголосити, що «винагорода присяжного» розраховується виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту, як складової частини посадового окладу), визначеного ст.135 Закону №1402-VIII, та з урахуванням фактично відпрацьованого часу. При цьому, слід звернути увагу на те, що приписами ст.135 Закону №1402-VIII чітко регламентовано те, що суддівська винагорода складається з посадового окладу (до якого додатково застосовуються відповідні регіональні коефіцієнти) та доплат.

У той же час, до складу посадового окладу не входять доплати передбачені ч.2 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які є додатковими складовими суддівської винагороди.

Отже, доводи позивача стосовно того, що відповідачем нібито було невірно розраховано посадовий оклад судді, внаслідок чого зменшений розмір отриманої винагороди присяжного з підстав неврахування додаткових складових суддівської винагороди, судова колегія, як і суд першої інстанції, вважає необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на викладене, порушення відповідачем принципів недискримінації, пропорційності, правової визначеності та «якості закону» за рахунок застосування встановленого Порядком №198 підходу для обчислення винагороди присяжного, колегія суддів не встановила.

Як передбачено п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п.23 цього розділу, становить:

1) з 01.01.2017р. для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) з 01.01.2018р. для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) з 01.01.2019р. для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

4) з 01.01.2020р. для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Так, прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року становив:

- відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2017 рік» - 1600 грн;

- відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік» - 1762 грн;

- відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» - 1921 грн;

- відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» - 2102 грн.

Як вбачається зі зведених штатних розписів районних (міських та міськрайонних) судів Одеської області, затверджених в.о. начальника ТУ ДСА України в Одеській області посадовий оклад судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, з урахуванням регіонального коефіцієнту складає:

- станом на 2017р. - 30000 грн;

- станом на 2018р. - 44050 грн;

- станом на 2019р. - 57630 грн.

Матеріали справи беззаперечно підтверджують те, що присяжному засідателю Суворовського районного суду м. Одеси - Ярошик В.В. винагороду присяжного було розраховано з окладу судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, з урахуванням регіонального коефіцієнту відповідно до вимог Закону №1402-VIII.

Водночас, відповідно до пояснень позивача та поданих нею письмових доказів, судом першої інстанції вірно встановлено, що спір стосовно кількості відпрацьованих позивачем годин фактично відсутній.

Позивач, у свою чергу, висловлюючи незгоду із розміром нарахованої їй винагороди, за весь час судового розгляду даної справи не зазначила за які ж саме місяці та в якому саме розмірі їй не доплачено винагороду присяжного засідателя.

Також, як видно з матеріалів справи, відповідачем у 2020р. були здійснені перерахунки та відповідно позивачці було додатково нараховано та доплачено винагороду присяжного засідателя за 3 години роботи у 2017р., а також здійснено коригування нарахувань з доплатою за 2018р.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції, в даному випадку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, при розрахунку винагороди присяжного засідателя Суворовського районного суду м. Одеси діяв правомірно та на підставі Закону і в межах наданих повноважень.

Що ж стосується інших позовних вимог щодо наявності (відсутності) обов`язку ТУ ДСА України в Одеській області надати до фіскального органу звіти про суми нарахованої винагороди і єдиного соціального внеску на застраховану особу, то суд апеляційної інстанції з цього приводу зазначає наступне.

Так, наявні у даній справі докази свідчать, що відповідачем до податкового органу були подані податкові розрахунки (форма 1-ДФ), в яких зазначений ідентифікаційний код позивача (2055802266) за періоди 4 квартал 2017р., 2 квартал 2018р., 3 квартал 2018р., 4 квартал 2018р., 1 квартал 2019р., 2 квартал 2019р., 3 квартал 2019р., 4 квартал 2019р., 1 квартал 2019р., 2 квартал 2020р., 3 квартал 2020р.

У свою чергу, неподання до податкового органу інформації про нарахований дохід позивачу за 1 квартал 2018р., відповідач пояснив тим, що у вказаний період нарахування та виплата винагороди позивачу не здійснювалась, що підтверджується наданими до суду розрахунковими листками та платіжними дорученнями, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, слід звернути увагу на те, що жодного спростування цих встановлених обставин позивачем під час розгляду справи наведено не було та відповідних доказів не надано.

Так, із наданих витягів з податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (виплаченого) на користь фізичних осіб і сум утриманих податків вбачається, що в «графі прийняття на роботу та звільнення з роботи» - відсутні будь-які дати, а в «графі ознака доходу» - зазначено код 127 (інші доходи). Зазначені дані свідчать про те, що між позивачем та відповідачем відсутні трудові відносини, а виплачений позивачу дохід - не є «заробітною платою», а є «погодинною винагородою» (т.б. іншим доходом).

Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.ст.63,65 Закону України №1402-VIII, «присяжним» вважається особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або ж залучається до здійснення правосуддя. Присяжним може бути громадянин України, який досяг 30-річного віку та постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом.

Як визначено ч.1 ст.67 Закону №1402-VIII, суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше 1 (одного) місяця на рік (т.б. тимчасово), крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.

Частиною 1 ст.68 цього ж Закону №1402-VIII передбачено, що присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи із посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному ДСА України. Присяжним також відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя ТУ ДСА України за рахунок коштів Державного бюджету України.

Отже, системний аналіз вказаних вище положень Закону України №1402-VIII свідчить про те, що виконання роботи присяжного у суді фактично є «обов`язком» громадянина, залученого до здійснення правосуддя.

У той же час, колегія суддів зазначає, що за змістом приписів ч.1 ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р. №5067-VI, до «зайнятого населення» належать: особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у т.ч. члени особистих селянських господарств), проходять військову або альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від зазначеної зайнятості, а також особи, які навчаються за «денною формою» у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Тобто, виконання обов`язків присяжного не є «працею за наймом або за трудовим договором» в розумінні приписів цього Закону. Відповідно, присяжний, який виконує свій обов`язок у суді, не відноситься до «зайнятого населення», визначеного ч.1 ст.4 Закону №5067-VI.

Таким чином, з огляду на викладене, судова колегія вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що між позивачем та ТУ ДСА України в Одеській області відсутні «трудові відносини».

Крім того, надаючи оцінку доводам позивача в частині обов`язку відповідача на подання звітів до фіскальних органів про суми нарахованого заробітку/винагороди і єдиного соціального внеску за спірний період, то з цього приводу варто зазначити про те, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI.

Так, відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.1 цього Закону №2464-VI, «єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вважається консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У п.п.5 та 12 ч.1 вказаної статті чітко розкриті поняття «мінімального страхового внеску» - як суми єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, та «основного місця роботи» - як місця роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Згідно з п.п.1,5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками «єдиного внеску» є:

1) роботодавці:

- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей ЄДР), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);

5) особи, які провадять «незалежну професійну діяльність», а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в т.ч. адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;

Як передбачено п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.1 (крім абз.7), ч.1 ст.4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т.ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

При цьому, перелік видів виплат, на які не нараховується «єдиний внесок», затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період чи прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану (ч.7 ст.7 Закону №2464-VI).

Так, як слідує зі змісту ст.1 Закону України «Про оплату праці», «заробітна плата» - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір же заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

«Основна заробітна плата» - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

«Додатковою заробітною платою» є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, та премії, пов`язані із виконанням виробничих завдань і функцій.

До «інших заохочувальних та компенсаційних виплат» належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст.2 Закону України «Про оплату праці»).

При цьому, за змістом пп.14.1.54. п.14.1 ст.14 ПК України, «дохід з джерелом їх походження з України» - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема:

- заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;

- доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Як загально відомо, наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012р. №333 затверджено «Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету».

У відповідності до пп.2.1.1 п.2.1 глави 2 вказаної Інструкції, за кодом 2110 «Оплата праці» передбачаються видатки на оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій), а також грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони згідно з установленими посадовими окладами, ставками або розцінками, матеріальну допомогу, у тому числі видатки на премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства.

Підпункт 2.1.1.1 п.2.1 глави 2 вказаної вище Інструкції №333 визначає порядок застосування коду 2111 «Заробітна плата»:

1) заробітна плата за встановленими посадовими окладами (тарифними ставками) або розцінками всіх штатних працівників, у тому числі за трудовими договорами; надбавка за вислугу років; доплата за ранг, надбавки та доплати обов`язкового характеру (оплата роботи в нічний час, доплати за науковий ступінь, за знання та використання в роботі іноземної мови тощо);

2) премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства;

3) матеріальна допомога, допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та в інших випадках за рішенням адміністрації установи (організації) відповідно до законодавства;

4) винагороди та інші виплати, нараховані працівникам, які не перебувають у штаті установи (організації), відповідно до умов цивільно-правового договору (за винятком суб`єктів господарювання), якщо інше не встановлено законом;

5) одноразова грошова допомога у зв`язку з виходом на пенсію або, якщо це передбачено законодавством, у відставку.

Водночас, п.2.6 глави 2 Інструкції №333 визначено, що за кодом 2800 «Інші поточні видатки» здійснюються видатки, які не пов`язані з придбанням товарів та послуг установами, у тому числі відшкодування підприємствам (організаціям, установам) середнього заробітку працівників або виплата винагороди громадянам, які залучені до виконання обов`язків, передбачених законодавством та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, або які проходять стажування в іншому державному органі

Таким чином, у цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що виплата винагороди громадянам, які «залучені до виконання обов`язків» (що узгоджується із положеннями Порядку №198) та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, відноситься до «Інших поточних видатків» за кодом 2800 та не кореспондується з рахунками за якими здійснюється облік «заробітної плати».

Враховуючи наведене, оскільки між позивачем та відповідачем вістуні «трудові відносини», а отриманий позивачкою дохід є виключно «винагородою», що виплачується їй, як залученій до «виконання обов`язків» присяжного, та яка не є «заробітною платою», то відповідно, у відповідача відсутній обов`язок нараховувати і сплачувати за таку особу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, також безпідставними є і посилання сторін у своїх заявах на роз`яснення ДСА України та пенсійного органу, адже подібні роз`яснення мають виключно рекомендаційний характер та не є нормативно-правовими актами, а тому не можуть бути належною і беззаперечною підставою для визначення обов`язку відповідача нараховувати та сплачувати єдиний внесок у даному конкретному випадку.

За правилами ч.ч.2,3 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, окрім випадків, встановлених цим Кодексом.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Однак, при цьому варто звернути увагу і на те, що твердження позивача щодо порушення її прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останньої.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2021 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст.328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 24.09.2021р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко