Виноградівський районний суд Закарпатської області

___________________________________________________________________________________________________ Справа № 299/3069/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27.09.2021 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого-судді Трагнюк В.Р., секретар судового засідання Конар В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу для виїзду дітей за кордон без згоди батька,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу для виїзду дітей за кордон без згоди батька.

Позовні вимоги мотивує тим, що позивач перебувала в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_2 . Вже більше двох років не проживать однією сім"єю. Під час шлюбних відносин у сторін народилося двоє дітей-близнят: дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання та піклування дітей, повідомив, що він відмовляється від надання дозволу щодо виїзду дітей за кордон. При цьому жодних вагомих аргументів, які б пояснювали та обґрунтовували його відмову, він не наводить.

Крім того позивач зазначає, що діти народилися з гіпоксично ішемічним ураженням ЦНС, а тому потребують постійного лікування, особливо ОСОБА_3 .

Оскільки лікування на Україні не дало очікуваних результатів та повного одужання, позивач продовжує та має намір продовжити лікування за кордоном, а саме в Угорщині.

Тому враховуючи викладене, зважаючи на необхідність періодичних виїздів дітей за кордон для відпочинку та оздоровлення, безпідставне небажання батька дитини надати згоду на виїзд дітей за кордон, просить надати такий дозвіл.

Позивач ОСОБА_1 судове засідання не з"явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала заяву про розгляд справи у її відсутності та заяву про уточнення заявлених вимог (а.с.22,27).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з"явився, його представник, адвокат Стасюк Ю.П. подав заяву про розгляд справи у його відсутності, відповідач позовні вимоги визнає та не заперечує проти задоволення таких (а.с.38-39).

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що ОСОБА_1 перебувала в фактичних шлюбних стосунках з ОСОБА_2 (а.с. 2-6). Сторони є батьками: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8-9).

Діти народилися хворють на гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС, потребують постійного лікування, особливо ОСОБА_3 (а.с.10-11).

Позивач має намір продовжувати лікування дітей за кордоном, а саме до країни Угорщина в м. Будапешт.

За мотивами позову, відповідач не дає добровільної згоди на оформлення необхідних документів для виїзду його дітей для лікування, відпочинку за кордон (а.с. 2-5).

Спірні правовідносини регулюються нормами СК України щодо обов`язку батьків утримувати дитину та його виконання, щодо прав і обов`язків батьків із виховання та розвитку дитини, а також нормами законодавства щодо свободи пересування та виїзду дитини за кордон.

Згідно зі ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ст. 7 ч.ч. 7, 8 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,… судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, і зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором; у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України).

Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці: зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч. 2); поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5); поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну; щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2); докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 ч. 1); визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 ч.ч. 1, 2); визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом (ст. 31 ч. 1); жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися: a) в законі Держави-учасниці, або b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави (ст. 41).

СК України узгоджується з приписами Конвенції про права дитини та встановлює правила, за якими, зокрема: мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (ст. 141 ч. 1); батьки зобов`язані: піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; поважати дитину (ст. 150 ч.ч. 2, 4); батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (ст. 151 ч.ч. 1, 3); здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ст. 155 ч.ч. 1, 2); питання виховання дитини за загальним правилом вирішується спільно (ст. 157 ч. 1).

Право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантується Конституцією України (ст. 33).

Право на свободу пересування, що включає і право на виїзд за межі України, належить до особистих немайнових прав фізичної особи (ст.ст. 269, 270 ЦК України). Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою; фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ст. 269 ч. 3 ЦК України). Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя; фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх фізичних осіб, які за віком не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють, зокрема, батьки (ст. 271, ст. 272 ч. 1 ЦК України).

Із указаними нормами кореспондуються положення: ст. 313 ЦК України, відповідно до яких фізична особа має право на свободу пересування (ч. 1), фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (ч. 3), фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ч. 4); аналогічні положення ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII).

Тож право на свободу пересування не є абсолютним і здійснюється особою з дотриманням установлених для цього державою правил, зокрема, щодо перетинання державного кордону України.

Відповідно до Преамбули, ст. 3 Закону № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється з дотримання вимог цього Закону, інших актів законодавства та згідно з Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМ України від 27.01.1995 № 57. За приписами п. 4 вказаних Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення певних документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Отже, той із батьків, який проживає окремо від дитини, вправі бути обізнаним щодо часу, мети, місця призначення та тривалості виїзду дитини за кордон у супроводі іншого з батьків. Законодавством передбачена необхідність подання у пункті пропуску через державний кордон України належно оформленого доказу надання згоди тим з батьків, який не супроводжує дитину, на виїзд дитини за кордон у конкретну країну та в конкретний проміжок часу, а у випадку відсутності такої згоди - подання відповідного рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Зазначене відповідає також правилам щодо необхідності досягнення правової визначеності у відповідних відносинах.

Обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених Конституцією України, можливе лише у випадках, передбачених нею; обмеження особистих немайнових прав фізичної особи, встановлених ЦК України та іншим законом, можливе лише у випадках, передбачених ними (ч.ч. 1, 2 ст. 274 ЦК України). Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб, зокрема, у спосіб, який враховує змісту цього права, спосіб його порушення та наслідки, що їх спричинило це порушення (ст. 275 ЦК України).

Таким чином, право дитини на свободу пересування, в тому числі, на тимчасовий виїзд за межі України, не може заперечуватися як таке, в тому числі, батьком дитини. Зміст вищенаведених норм у сукупності вказує на те, що дитина не може бути необґрунтовано обмежена у здійсненні особистих немайнових прав, у т.ч., у праві виїзду за кордон для відпочинку, оздоровлення, одержання медичної допомоги, консультацій лікарів тощо. Водночас реалізоване відповідне право може бути на підставі та в порядку, визначеному законом.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до п.3 ч.3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 р. № 231 (із змінами).

Разом з тим, останній нормативний акт постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №682 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. №152 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визнано такою, що втратить чинність з 1 квітня 2015 року.

Згідно зі ст. 3 вище зазначеного Закону перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється при пред`явленні одного з документів, вказаних в ст. 2 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до п.4 ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» проїзний документ на дитину оформляється терміном на три роки або до досягнення нею 18-річного віку.

Відповідно до п. 3 та п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред`явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16 - річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Таким чином, розглядаючи спір щодо надання дозволу на виїзд дітей за межі України без згоди одного із батьків суд зобов`язаний визначити термін вивезення дитини за кордон та країну, до якої дозволяється виїзд дітей без згоди батька.

Вирішуючи дане питання судом враховано мету поїздки (відпочинок та оздоровлення) та державу прямування. Крім того, встановлено, що виїзд за кордон дітей матиме тимчасовий характер, що не порушує прав батька дитини на спілкування з нею та не позбавляє його права брати участь у вихованні та утриманні дітей.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про надання дозволу для виїзду дітей за кордон без згоди батька є підставним, оскільки позивачка дійсно не може одержати згоду відповідача, а лікування за кордоном в Угорщині (м. Будапешт медичний центр "Дуна медікал центр") дітей сторін відповідає їх інтересам та забезпечує обов"язок піклування про здоров"я дітей.

На переконання суду, заявлена позивачем вимога відповідає принципу правової визначеності та вочевидь має ознак періодичних тимчасових виїздів з визначеною метою на визначені періоди часу в конкретну країну, які узгоджуються, у тому числі, з дійсним режимом життя дітей, їх навчанням, відпочинком тощо.

За обставин такої визначеності та конкретності пред`явленої уточненої позовної вимоги суд приймає рішення про задоволення позову (а.с.27).

Понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 гривень на підставі п.1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. (а.с.1).

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 267, 268, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Уточнені позовні вимоги задовольнити повністю.

Надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , мешканці АДРЕСА_1 тимчасовий дозвіл на виїзд дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за межі України до країни Угорщини у супроводі їх матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 строком на 2 роки, відлік якого розпочати з дня набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп НОМЕР_2 , мешканця АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_1 , мешканки АДРЕСА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його прийняття до Закарпатського апеляційного суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

ГоловуючийВ. Р. Трагнюк

Повний текст рішення

складено 27.09.2021 року