Постанова

Іменем України

23 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 556/1044/17

провадження № 61-6126св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ткачука О. С. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , третя особа - Садово-городнє товариство «Пролісок», про визнання незаконним та скасування наказу, за касаційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року та ухвалу цього суду від 18 листопада 2020 року, постановлені суддею Котик Л. О., та постанови Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року, прийняті у складі колегії суддів: Шимків С. С., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, ОСОБА_2 , третя особа - Садово-городнє товариство «Пролісок», про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Позов обґрунтований тим, що він є членом Садово-городнього товариства «Пролісок» (далі - СГТ «Пролісок») і в його користуванні перебуває земельна ділянка за № НОМЕР_1 , черга 1, загальною площею 0,0980 га для індивідуального садівництва. З 01 січня 2002 року і по даний час він добросовісно, відкрито та безперервно користується вказаною ділянкою. Однак 18 березня 2016 року Головним управлінням Держгеокадастру у Рівненській області (далі - ГУ Держгеокадастру) видано наказ №17-1102/16-16-СГ, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення садівництва, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Старорафалівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.

Цей наказ ОСОБА_1 вважав незаконним і просив скасувати, оскільки ним надано дозвіл відповідачці на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за № НОМЕР_1 , яка знаходиться в його користуванні з 2002 року, як члена СГТ «Пролісок». Крім того, позивач просив визнати недійсним та скасувати запис в поземельній книзі в системі Державного земельного кадастру, відкритий на земельну ділянку кадастровий номер: 5620889300:04:001:1494, цільове призначення якої для індивідуального садівництва.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області

від 17 листопада 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 18 березня 2016 року «Про надання ОСОБА_2 дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Визнано недійсним та скасовано запис в поземельній книзі в системі Державного земельного кадастру, відкритий на земельну ділянку, цільове призначення якої для індивідуального садівництва, кадастровий номер: 5620889300:04:001:1494.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених ОСОБА_1 позовних вимог щодо порушення його прав на спірну земельну ділянку. Такий висновок суду ґрунтується на тому, що прийнятий ГУ Держгеокадастру наказ від 18 березня 2016 року є незаконним, оскільки ним було надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 як члена СГТ «Пролісок» з 2002 року. Виходячи із цього проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки за зверненням ОСОБА_2 у Державному земельному кадастрі та присвоєння такій ділянці кадастрового номера є також незаконним, оскільки порушує право позивача на користування земельною ділянкою, як члена СГТ «Пролісок». При цьому суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 не надала суду належних і допустимих доказів, які свідчили про те, що після виділення земельної ділянки для СГТ «Пролісок» у постійне користування, їй у встановленому законом порядку надавалась земельна ділянка за № НОМЕР_1. ГУ Держгеокадастру всупереч застереженням, які містяться у частині сьомій статті 118 ЗК України, розглядаючи клопотання ОСОБА_2 , не пересвідчилось у відповідності розташування об`єкта вимогам законодавства та не врахувало вимог норм законів та підзаконних актів, метою яких і є уникнення такого конфлікту між заінтересованими особами, так і положень Конституції України щодо обов`язку органів державної влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, забезпечувати рівність конституційних прав і свобод громадян. За наявності для того законних підстав ГУ Держгеокадастру не ухвалило рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою за зверненням ОСОБА_2 , чим порушило права позивача.

17 листопада 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про відшкодування судових витрат, у якій просила у випадку відмови у задоволенні позову або закриття провадження у даній справі, стягнути з позивача понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 920 грн.

Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області

від 18 листопада 2020 року заяву ОСОБА_2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у цій справі залишено без розгляду.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що до закінчення судових дебатів у справі ОСОБА_2 не надала доказів розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідної заяви про це не зробила.

Постановами Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишено без змін рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року та ухвала цього суду від 18 листопада 2020 року.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу та запису щодо земельної ділянки, а також з відсутністю підстав для відшкодування ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні та червні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційні скарги, у якій просила скасувати рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року і ухвалу цього суду від 18 листопада 2020 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі

№ 360/1438/16. Зазначає, що спір у цій справі має ознаки публічно-правових відносин, а отже підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Доводи інших учасників справи

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від СГТ «Пролісок» та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у яких останні просили залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 07 червня 2021 року та 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, щорішенням загальних зборів СГТ «Пролісок» від 15 травня 2000 року, оформленим протоколом № 3 виключено із членів товариства ОСОБА_2 (земельна ділянка № НОМЕР_1 ), включено у члени товариства ОСОБА_1 та надано йому земельну ділянку № НОМЕР_1 .

Рішенням Старорафалівської сільської ради від 22 травня 2000 року № 57 вирішено передати у приватну власність земельні ділянки садово-огороднього товариства загальною площею 0,95 га громадянам. ОСОБА_1 включено до списку громадян, яким безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку в СГТ «Пролісок».

22 листопада 2001 року СГТ «Пролісок» виготовило державний акт на право постійного користування землею, серія ІІ-РВ №001946 та зареєстровано його в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 148.

Отже, встановлено, що земельна ділянка, яка є предметом спору у даній справі, знаходиться на землі СГТ «Пролісок», що перебуває у постійному користуванні товариства на підставі вищезазначеного державного акта.

Згідно протоколу № 1 загальних зборів членів СГТ «Пролісок» від 21 серпня 2009 року прийнято у члени цього товариства згідно поданої заяви ОСОБА_2 , земельна ділянка № НОМЕР_2 .

Згідно списку членів СГТ «Пролісок» та нумерації їх земельних ділянок станом на вересень 2016 року, ОСОБА_2 є членом СГТ «Пролісок», за нею закріплена земельна ділянка № НОМЕР_3 , за ОСОБА_1 - земельна ділянка № НОМЕР_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

щодо юрисдикції спору

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували те, що Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області є суб`єктом владних повноважень, наділений владними управлінськими функціями, а тому спір має ознаки піблічно-правових відносин і повинен розглядатися в правилами КАС України.

Такі доводи заявника колегія суддів вважає необґрунтованими виходячи із наступного.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

У п. п. 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що:

- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Основною ознакою публічно-правових спорів є участь у них хоча б однієї із сторін суб`єкта владних повноважень. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір.

Зокрема, згідно з п. 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Звернення ОСОБА_1 із цим позовом до суду зумовлено тим, що земельна ділянка № НОМЕР_1 у СГТ «Пролісок», якою він користувався протягом тривалого часу як член СГТ «Пролісок», передана ОСОБА_2 і їй надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою на цю земельну ділянку.

Отже, об`єктом спору у цій справі є земельна ділянка, яку позивач фактично бажає повернути у своє користування шляхом визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18 березня 2016 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» ОСОБА_2 . Оспорюваний наказ був прийнятий за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 . Тому слід врахувати, що у зв`язку з проведенням державної реєстрації спірної земельної ділянки, у відповідачки фактично виникло речове право, правомірність набуття якого оспорюється позивачем, як належним користувачем спірної земельної ділянки, тому цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 810/2938/17 (провадження № 11-935апп19).

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а (провадження № 11-350апп18) є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У цих справах застосовано інше нормативно-правове регулювання, ніж застосовано у справі, яка переглядається, з урахуванням встановлених у ній конкретних обставин.

Так, предметом спору у справі № 360/1438/16-а є визнання протиправними дій відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Ірпіні Київської області та зобов`язання останнього призначити і виплатити одноразову грошову допомогу.

Натомість у справі, яка є переглядається, предметом спору є визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру від 18 березня 2016 року «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги ОСОБА_2 в частині порушення судами попередніх інстанцій правил судової юрисдикції та незастосування судами правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 360/1438/16-а, необґрунтованими.

щодо решти доводів касаційних скарг

Ще одним із доводів касаційної скарги ОСОБА_2 є те, що позивач звернувся із цим позовом до суду за відсутності його порушеного права.

На спростування таких доводів колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Перевіряючи предмет та підстави заявленого ОСОБА_1 позову, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що прийнятий ГУ Держгеокадастру наказ від 18 березня 2016 року є незаконним, оскільки ним було надано дозвіл ОСОБА_2 на розробку технічної документації із землеустрою на земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка знаходиться у користуванні ОСОБА_1 як члена СГТ «Пролісок» з 2002 року. Проведення державної реєстрації спірної земельної ділянки за зверненням ОСОБА_2 у Державному земельному кадастрі та присвоєння такій ділянці кадастрового номера є також незаконним, оскільки порушує право позивача на користування земельною ділянкою, як члена СГТ «Пролісок».

Отже, встановлені у справі обставини однозначно свідчать про порушення прав позивача та їх ефективний захист судами шляхом визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держгеокадастру, а також внесеного щодо оспорюваної земельної ділянки запису в поземельній книзі в системі Державного земельного кадастру.

Також у касаційній скарзі ОСОБА_2 оскаржувала ухвалу про залишення її заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу без розгляду.

Перевіряючи доводи касаційної скарги колегія суддів виходить із безпідставності й необґрунтованості таких доводів, оскільки як правильно встановив суд першої інстанції, заява про вирішення питання щодо відшкодування таких витрат, які відповідачка понесла у зв`язку з розглядом справи не була подана в межах строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції, перевіряючи аналогічні доводи апеляційної скарги, також обґрунтовано звернув увагу на те, що судом першої інстанції було ухвалено рішення про задоволення позову, а тому в силу положень статті 141 ЦПК України відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу на користь відповідача.

Також колегія суддів звертає увагу заявника на те, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних помилок.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 17 листопада 2020 року та ухвалу цього суду від 18 листопада 2020 року, постанови Рівненського апеляційного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: О. С. Ткачук

А. А. Калараш

Є. В. Петров