Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/652/21) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 24.06.2021 р. відкрито провадження у справі №902/652/21. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 04.08.2021 р.

09.07.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/6228/21 від 09.07.2021 р.), який долучений судом до матеріалів справи.

23.07.2021 р. від прокурора надійшла відповідь на відзив вх. № канц. 01-34/6646/21 від 23.07.2021 р.), яка долучена судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 05.08.2021 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/652/21 для судового розгляду по суті на 06.09.2021 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача. Представники позивачів не з`явились, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 05.08.2021 р.

В судовому засіданні розглянуто клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за наслідками чого судом відмовлено в задоволенні даного клопотання про що винесено протокольну ухвалу.

Суд зауважує, що в судовому засіданні було розглянуто клопотання представника відповідача про розгляд справи в режимі відеоконференції, яке задоволено, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 06.09.2021 р. судове засідання у справі відкладено на 15.09.2021 р. в яке з`явились прокурор та представник відповідача.

Представники позивачів не з`явились, про дату, час та місце та місце судового засідання належним чином повідомлені ухвалою суду від 06.09.2021 р.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Крім того, частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні прокурора, представника відповідача, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений позов прокурором підлягає до задоволення частково.

Немирівською окружною прокуратурою Вінницької області виконання покладеної на органи прокуратури конституційної представництва інтересів держави вивчено стан дотримання вимог законодавства з питань законності розпорядження майном закладів освіти на території м. Немирова.

За результатами зазначеного вивчення встановлено, що на підставі рішення Немирівської міської ради № 893 від 18.04.2019 р. Немирівським навчально виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей» Немирівської міської ради Вінницької області (орендодавець) 01.06.2019 р. укладено договір № 135/8326/5 оренди частини нежитлової будівлі, що належить до комунальної власності Немирівської міської об`єднаної територіальної громади із Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль».

Відповідно до умов укладеного договору Орендодавець відповідно до Рішення міської ради № 893 від 18.04.2019 р. передає, а Орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - частину нежитлової будівлі, НВК «Немирівська загальноосвітня школа 1-І1І ст. № 2- ліцей», що належать до комунальної власності Немирівської міської об`єднаної територіальної громади (далі -- Майно), площею 125,4 кв. м, розмішене за адресою: м. Немирів, вул. Гімназійна (Луначарського), будинок 30, що перебуває на балансі Немирівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-Ш ступенів №2- ліцей» Немирівської міської ради Вінницької області, вартість якого визначена за звітом про оцінку на 11.03.2019 р. і становить за незалежною оцінкою 349 503,00 грн (без ПДВ).

Майно передасться в оренду з метою розміщення Немирівського відділення AT «Райффайзен Банк Аваль».

Передача Майна в оренду здійснюється за Актом приймання-передавання, в якому зазначається стан Майна, що орендується, та інші відомості за узгодженням Сторін.Згідно п. 1.2. Договору майно передається в оренду з метою розміщення Немирівского відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль» (п.п.1.1., 1.2., 1.3. Договору).

Відповідно до п. 8.1. Договору - цей Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.06.2019 р. до 30.04.2022 р. включно.

Відповідно до п. 1.10 статуту головним завданням НВК № 2 м. Немирова є: забезпечення реалізації права громадян на повну загальну середню освіту; виховання громадянина України; виховання шанобливого ставлення до родини, повага до цінностей українського народу та інших народів і націй; формування і розвиток соціально зрілої, творчої особистості з усвідомленою громадянською позицією почуттям професійного самовизначення; виховання в здобувані в освіти (далі - учні) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов`язків людини і громадянина; розвиток особистості учня, його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; реалізація права учнів на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання свідомого ставлення до свого здоров`я та здоров`я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров`я учнів; створення умов для оволодіння системою наукових знань про природу, людину і суспільство; створення умов для навчання талановитої, обдарованої молоді, залучення її до систематичної науково-дослідницької, пошукової, експериментальної роботи; задоволення потреб учнів у професійному самовизначенні і творчості, створення умов для здобуття професійної освіти після здобуття базової загальної середньої освіти, концентрація та ефективне використання наявних ресурсів, їх спрямування на задоволення освітніх потреб учнів (вихованців); створення єдиної системи виховної роботи.

Відповідно до пункті 1.5,1.6. статуту НВК № 2 м. Немирова визначено, що заклад знаходиться в комунальній власності Немирівської міської ради. Засновником опорного закладу є Немирівська міська рада.

Управлінням НВК № 2 м. Немирова здійснює засновник Немирівська міська рада Вінницької області (п.4.1. Статуту).

Відповідно до п. 5.2 Статуту майно НВК № 2 м. Немирова, у тому числі: будівлі та споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби га інші матеріальні цінності - закріплюються за НВК № 2 м. Немирова на праві оперативного управління закладу з правом володіння та користування за відповідним погодженням з Немирівською міською радою Вінницької області.

Прокурором в позові стверджується, що майно навчального закладу передається в оренду з метою розміщення Немирівського відділення АТ «Райффайзен Банк Аваль», тобто для здійснення господарської комерційної діяльності.

Отже, АТ «Райффайзен Банк Аваль» використовує орендоване приміщення для здійснення банківської діяльності, що не може вважатись використанням об`єкта оренди за освітнім призначенням та не є послугами, пов`язаними із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що і стало підставою позову.

Відповідач проти позовних вимог заперечує позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, в якому вказано, що працівники НВК (позивача) є клієнтами Банку, між НВК та Банком укладено Генеральний зарплатний договір від 15.02.2010 року, тобто більше ніж 11 років працівники НВК отримують заробітну плату отримуючи послуги Банку. Отримання заробітної плати працівниками НВК є одним з чинників, які впливає на освітній процес, зокрема на систему науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей. Крім того, кошти, які Банк сплачує за оренду Нерухомого майна своєчасно та в повному обсязі використовуються НВК для покращення матеріально-технічної бази даного закладу, що в свою чергу позитивно впливає на освітній процес. Додатково зауважує, підпунктом 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 року № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», яка є чинною, передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально- виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових УМОВ осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі. Отже, норми Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закон України «Про освіту», постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності», у 'їх системному поєднанні, дозволяють передавати в оренду будівлі, споруди, окремі тимчасово вільні приміщення і площі, інше рухоме та нерухоме майно або обладнання, за умови, що такі об`єкти тимчасово не використовуються у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності та у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

У відповіді на відзив (вх. № канц. 01-34/6646/21 від23.07.2021 р.) прокурором зазначено, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» використовує орендоване приміщення для здійснення банківської діяльності, що не може вважатись використанням об`єкта оренди за освітнім призначенням та не є послугами, пов`язаними із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу та повністю підтримав позицію викладену у позовній заяві.

За наслідками розгляду справи суд дійшов наступних висновків.

В силу положень п.п. 5 та 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб`єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому, концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

В свою чергу, охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів держави.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу положень ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Встановивши наявність у позивача суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Як зазначив Заступник керівника Немирівської окружної прокуратури у позовній заяві, підставою для представництва інтересів держави в даному випадку полягає в незаконному, нецільовому використанні приміщення навчального закладу, загрозі збереження існуючої мережі навчальних закладів та їх матеріально технічної бази, а також забезпечення належних умов для навчання фізичного, психічного, соціального, духовного та інтелектуального розвитку дітей, їх соціально-психологічної адатпації та активної життєдіяльності.

Суд зауважує, що в даному випадку звернення прокурора спрямоване не інакше як на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання передачі в оренду приміщення об`єкту освіти, що, з огляду на значимість питання забезпечення державою права освіти, і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства, становить суспільний інтерес.

Так, за нормою ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Можливість втручання прокурора у випадку, коли захист інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, або коли такий орган відсутній, а також вимоги ст. 29 ГПК України щодо необхідності обґрунтування підстав для здійснення прокурором представництва підкреслюють позавідомчий та міжгалузевий характер діяльності прокурора, як інституту, що призначений для універсального та постійного ефективного захисту конституційно значимих цінностей.

З огляду на викладене, суд вважає, що процесуальне представництво прокурором інтересу держави не може бути поставлено у формальну залежність від позивача, процесуальна позиція якого не співпадає з представленим прокурором державним інтересом.

Відтак, суд приходить до переконливого висновку, що прокурор правомірно звернувся з позовом до місцевого господарського суду.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним спірного договору оренди, суд зазначає наступне:

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання недійсним договору оренди №135/8326/15 від 01.06.2019р. , у зв`язку із суперечністю вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов`язаним з навчально-виховним процесом, а також про зобов`язання орендаря повернути позивачу орендоване нежитлове приміщення.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Як визначено ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.207 ГК України передбачено, що господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов`язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов`язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов`язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Статтею 215 вказаного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України "Про дошкільну освіту" законодавство України про дошкільну освіту базується на Конституції України і складається із Закону України "Про освіту", цього Закону, інших нормативно-правових актів та міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування. Держава: надає всебічну допомогу сім`ї у розвитку, вихованні та навчанні дитини; забезпечує доступність і безоплатність дошкільної освіти в державних і комунальних закладах дошкільної освіти у межах державних вимог до змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти (Базового компонента дошкільної освіти) та обов`язкову дошкільну освіту дітей старшого дошкільного віку; забезпечує доступну і безоплатну дошкільну освіту в державних і комунальних закладах дошкільної освіти дітям з особливими освітніми потребами з урахуванням особливостей їх інтелектуального, соціального і фізичного розвитку у тій формі, яка для них є найбільш зручною та ефективною; піклується про збереження та зміцнення здоров`я, психологічний і фізичний розвиток дітей; сприяє розвиткові та збереженню мережі закладів дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форм власності (ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту").

У відповідності до статті 5 цього Закону систему дошкільної освіти становлять: заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім`ї.

Статтею 11 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що заклад дошкільної освіти - навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права дитини на здобуття дошкільної освіти, її фізичний, розумовий і духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту.

Державний нагляд (контроль) у сфері дошкільної освіти здійснюється відповідно до Закону України "Про освіту" (стаття 21 ЗУ "Про дошкільну освіту").

Статтею 78 Закону України "Про освіту" встановлено, зокрема, що фінансування закладів, установ і організацій системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування дошкільної та позашкільної освіти здійснюється за рахунок коштів державного та/або місцевих бюджетів, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством. Держава може сприяти розвитку дошкільної та позашкільної освіти шляхом надання відповідних освітніх субвенцій.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону України № 1060-XII від 23.05.1991 року, яка діяла на момент укладення спірного договору) встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Статтею 5 Закону України "Про освіту" встановлено, що освіта є державним пріоритетом, що забезпечує інноваційний, соціально-економічний і культурний розвиток суспільства. Фінансування освіти є інвестицією в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави.

Згідно ч. 2. ст. 4 вказаного Закону право на безоплатну освіту для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти забезпечується за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Відповідно до ч.ч. 3, 6 ст. 22 Закону України "Про освіту" заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності (ч. 3 ст. 15 Закону України "Про дошкільну освіту").

Як встановлено ст. 3 Закону України "Про дошкільну освіту", держава визнає пріоритетну роль дошкільної освіти та створює належні умови для її здобуття. Державна політика у сфері дошкільної освіти визначається Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами і втілюється центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.

Частиною 1 ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що матеріально-технічна база закладу дошкільної освіти включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно закладу дошкільної освіти належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

Частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" встановлено імперативну законодавчу вимогу, згідно якої об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Частинами 1, 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" (в редакції Закону України № 1060-XII від 23.05.1991 року, яка діяла на момент укладення спірного договору) передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством. Об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Для розуміння, виявлення і розкриття цілей, які ставив законодавець закріплюючи ч. 5 ст.63 Закону України "Про освіту", яка забороняє використання об`єктів освіти не за призначенням, варто звернути увагу, що у Національній стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, затвердженій Указом Президента України від 25.06.2013р., наявність у системі освіти фактів нецільового використання приміщень навчальних закладів визначено, як одну з актуальних проблем розвитку освіти в Україні.

Забороняючи "використання не за призначенням" (ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту"), законодавство не містить чіткого зазначення, яке використання може кваліфікуватися таким, що буде суперечити призначенню. З огляду на викладене суд вважає, що законна мета норми ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту"- не допустити такого використання об`єкту освіти, яке за зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих ознак буде суперечити призначенню такого об`єкту з огляду на освітній, навчально-виховний, навчально-виробничий, науковий характер діяльності закладу освіти.

Отже, вирішальним в аспекті неухильного дотримання приписів частини п`ятої статті 63 Закону України "Про освіту" є обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісна пов`язаність з навчально-виховним (освітнім) процесом мети такого використання (в тому числі, на умовах оренди).

Судом встановлено, що в даному випадку, орендар не є закладом освіти, не має ліцензії на надання освітніх послуг, тому не може здійснювати навчально-виховну діяльність та надавати такі послуги.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про дошкільну освіту" вимоги до матеріально-технічної бази закладу дошкільної освіти визначаються відповідними будівельними та санітарно-гігієнічними нормами і правилами.

Відповідно з п. 2 Санітарного регламенту для дошкільних навчальних закладів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24.03.2016р. № 234, використання території, будівель, приміщень, споруд, обладнання дошкільних навчальних закладів іншими юридичними та фізичними особами з метою, що не пов`язана з навчально-виховним процесом та життєдіяльністю дітей, забороняється.

Такі ж самі положення містились у п. 1.12 Державних санітарних норм та правил "Влаштування, обладнання, утримання дошкільних навчальних закладів та організації життєдіяльності дітей", затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01.08.2013р. № 678, які діяли на момент укладення спірного договору.

Відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" державні санітарні норми та правила, санітарно-гігієнічні та санітарно-протиепідемічні правила і норми, санітарно-епідеміологічні правила і норми, протиепідемічні правила і норми, гігієнічні та протиепідемічні правила і норми, державні санітарно-епідеміологічні нормативи, санітарні регламенти (далі - санітарні норми) - обов`язкові для виконання нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, що встановлюють медичні вимоги безпеки щодо середовища життєдіяльності та окремих його факторів, недотримання яких створює загрозу здоров`ю і життю людини та майбутніх поколінь, а також загрозу виникнення і розповсюдження інфекційних хвороб та масових неінфекційних захворювань (отруєнь) серед населення.

Окрім того, пунктом 53 Положення про дошкільний навчальний заклад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №305 від 12.03.2003р., встановлено, що дошкільний навчальний заклад за погодженням із засновником (власником) може придбавати і орендувати необхідне обладнання та інше майно; отримувати допомогу від підприємств, установ, організацій або фізичних осіб; здавати в оренду приміщення, споруди, обладнання юридичним та фізичним особам для провадження освітньої діяльності згідно із законодавством.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", який діяв на момент укладення спірного договору, загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об`єкти освіти.

Аналіз вищевказаних норм матеріального права свідчить про те, що законодавством прямо передбачено заборону передачі в оренду об`єктів освіти не для цілей навчально-виховного процесу, причому об`єкт освіти це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказане зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач АТ «Райффайзен Банк Аваль» використовує орендоване приміщення для здійснення банківської діяльності, що не може вважатись використанням об`єкта оренди за освітнім призначенням та не є послугами, пов`язаними із забезпеченням освітнього процесу чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, що спростовує доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд зауважує, що майно згідно спірного договору, належить до об`єктів освіти, а тому, на думку суду, не підлягає наданню в оренду для інших цілей, в тому числі для оренди відділенням банку, для здійснення банківської діяльності.

При цьому суд враховує, що невикористання закладом дошкільної освіти спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним передачі такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

Відтак, позивач, Немрівський навчально виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей» Немирівської міською ради Вінницької області (орендодавець) передаючи частини нежитлової будівлі, що належить до комунальної власності Немирівської міської об`єднаної територіальної громади Акціонерному товариству «Райффайзен Банк» у відповідності до договору від 01.06.2019 р. № 135/8326/5 оренди, грубо порушила імперативну законодавчу вимогу про заборону використання майна навчального закладу в цілях, відмінних від освітніх, що, у свою чергу, має наслідком визнання договору оренди, недійсним відповідно до положень цивільного та господарського законодавства України.

Відповідно до пунктів 2.5, 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших.

При цьому, визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

З урахуванням наведених вимог господарського та цивільного законодавства, договір оренди частини нежитлової будівлі, що належить до комунальної власності Немирівської міської об`єднаної територіальної громади № 135/8326/5 від 01.06.2019 укладений між Немирівським навчально виховним комплексом «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей» Немирівської міської ради Вінницької області та Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» (ідентифікаційний код 14305909), загальною площею 125,4 кв.м., розміщеного на першому поверсі будівлі НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей» Немирівської міської ради, за адресою: Вінницька обл., Вінницький р-н., м. Немирів, вул. Гімназійна (Луначарського), 30 необхідно визнати недійсним, оскільки вказаний договір укладений щодо об`єкта (майна навчального закладу), який не може бути переданий в оренду для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом.

Правова позиція з приводу наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об`єкта освіти, який використовується для цілей, не пов`язаних з освітнім процесом та освітньою діяльністю, викладена в постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі № 902/653/17, від 15.06.2018р. у справі № 906/164/17, від 09.08.2018р. у справі № 922/2686/15.

Крім того, суд зазначає, що загальноосвітній державний заклад може надавати платні послуги по передачі в оренду приміщень виключно з метою досягнення передбачених у статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань, якими є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов`язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров`я та здоров`я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров`я учнів (вихованців).

Як вбачається з матеріалів справи, основний вид економічної діяльності відповідача є діяльність надання банківських послуг, що не є здійсненням освітньої діяльності з метою досягнення наведених у ст. 5 Закону України "Про освіту", ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту" завдань та суперечить нормам Закону України "Про освіту".

Як слідує із матеріалів справи, 25.06.2021р. між Орендарем АТ "Райффайзен Банк" та Орендодавцем Немирівський навчально - виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 2 ліцей" Немирівської міської ради Вінницької області укладена додаткова угода №1-0135/8326/5/1 про дострокове припинення договору оренди №0135/8326/5 від 01.06.2019р.

Згідно п. 2 Додаткової угоди сторони домовились достроково з 01.09.2021р. розірвати Договір оренди.

Щодо вимоги про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення суд зазначає, що в матетіалах справи міститься акт (Додаток до Додаткової угоди №1-0135/8326/1 від 25.06.2021р. про дострокове припинення догвору оренди) який підписаний між сторонами № б/н від 31.08.2021 р., відповідно до якого Орендар АТ "Райффайзен Банк" передав, а Орендодавець Немирівський навчально - виховний комплекс "Загальноосвітня школа І-ІІ ступенів № 2 ліцей" Немирівської міської ради Вінницької області прийняв із платного строкового користування частину нежитлової будівлі, загальною площею 125,4 кв.м., яка розміщена за адресою: Вінницька обл., Немирівський р-н., м. Немирів, вул. Гімназійна (Луначарського), буд. 30.

Тому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акту державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов`язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З урахуванням зазначено, провадження у справі в частинні зобов`язання Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (індифікаційний код 14305909) звільнити та повернути передане в оренду згідно договору № 135/8326/5 від 01.06.2019 р. майно загальною площею 125,4 кв.м., розміщене на перщому поверсі будівлі НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2-ліцей» Немирівської міської ради, за адресою Вінницька обл., Вінницький р-н., м. Немирів, вул. Гімназійна (Луначарського), 30 вартістю 349 503,00 грн, НВК № 2 м. Немирова (ідентифікаційний код юридичної особи 23055972) згідно акту приймання передачі «Загальноосвітній школі І-ІІ ступенів № 2-ліцей» Немирівської міської ради, є похідною щодо первісної позовної вимоги, а відтак підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вищевикладені встановлені судом обставини та положення чинного законодавства України в повній мірі спростовують факти, визначені відповідачем - та покладені останнім в основу заперечень на пред`явлений позов.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76 80, 129, 232, п. 2 ч. 1 ст. 231 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір оренди частини нежитлової будівлі, що належить до комунальної власності Немирівської об`єднаної територіальної громади №135/8326/5 від 01.06.2019р. укладений між Немирівським навчально-виховним комплексом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей" Немирівської міської ради Вінницької області (вул. Гімназійна, 27, м. Немирів, Вінницька область, 22800) та Акціонерним товариством "Райффайзен Банк" (вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 14305909 ).

3. В частині позовних вимог про зобов`язання Акціонерне товариство "Райффайзен Банк" звільнити та повернути передане в оренду згідно договору №135/8326/5 від 01.06.2019р. майно загальною площею 125,4 кв.м. згідно акту прийому передачі "Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 2 ліцей" Немирівської міської ради закрити провадження.

4. Стягнути з Акціонерного товариства "Райффайзен Банк" (вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код 14305909) на користь Вінницької обласної прокуратури (IBAN UA 56820172034311000200003988 в банку - Державна Казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800, отримувач - Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909- судовий збір в розмірі 4 540,00 грн.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення

Повне рішення складено 23 вересня 2021 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - Керівнику Немирівської окружної прокуратури (вул. Шевченка, 23, м. Немирів, Вінницька область, 22800)

3 - Немирівській міській раді (вул. Соборна, 26, м. Немирів, Вінницька область, 22800)

4 - Немирівському навчально-виховному комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 ліцей" Немирівської міської ради Вінницької області (вул. Гімназійна, 27, м. Немирів, Вінницька область, 22800)

5 - Акціонерному товариству "Райффайзен Банк" (вул. Лєскова, 9, м. Київ, 01011)

6 - Вінницькій обласній прокуратурі (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050)