Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.09.2021 Справа №607/4520/21

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі: головуючого судді Грицай К.М.

за участю секретаря судового засідання Стус К.І.,

учасників справи: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи. В обґрунтування вимог позивач вказує на наступні обставини. 21 січня 1994 року позивача прийнято безстроково на роботу в Тернопільський облтубдиспансер на посаду лікаря-фтизіохірурга згідно наказу №4 від 21 січня 1994 року. 31 грудня 2019 року позивача ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за ч. 1 ст. 40 КзПП України згідно наказу №93 від 3 грудня 2019 року. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року, яке змінено постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, у справі №607/1383/20, скасовано наказ Генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №93 від 3 грудня 2019 року «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 , з посади лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний цетр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року включно в сумі 101163 грн., дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів. Позивач ОСОБА_1 має 26 років безперервного стажу роботи у відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР, на утриманні у позивача ОСОБА_1 є двоє неповнолітніх дітей - дочка ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 , він проживає разом із своєю дружиною ОСОБА_6 та двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_5 в с. Буцнів Тернопільського району Тернопільської області. Його незаконно звільнено з роботи відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР, внаслідок чого він зазнавав моральної шкоди, яка виразилася у спричиненні йому важкого психологічного стресу з моменту коли він довідався про звільнення 2 грудня 2019 року, і аж до поновлення його в судовому порядку на роботу 03 серпня 2020 року. Судовий розгляд справи про поновлення позивача на роботі відповідача тривав 12 місяців. Відшкодування моральної шкоди, як вид відповідальності роботодавця відповідача КНП "ТРФПМЦ" ТОР за заподіяну позивачу ОСОБА_1 як працівникові, моральну шкоду передбачає наявність умов і підстав її настання, яких налічується чотири. Моральна шкода відповідачем полягає у наступному: у фізичному болю та стражданнях, яких позивач ОСОБА_1 зазнав у зв`язку із значним ушкодженням його здоров`я - вперше виниклої ішемічної хвороби серця. Стенокардії напруги. III ФК, Дилятація Лівого Передсердя, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого №2058/807 від з 16.12.2019 року по 20.12.2019 р. та випискою сімейного лікаря від 23.01.2020 p.; у душевних стражданнях, яких позивач ОСОБА_1 зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, а саме звільнення його з роботи відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР за п.1 ч.1 ст.40 КЗпІІ України з порушенням статей 42,43, 49-2, 252 КЗпП України, чим було допущено порушення трудових прав позивача, що згідно статті 235 КЗпП України стало підставою для його поновлення на роботі судом; у припиненні честі і гідності позивача, а також, його ділової репутації як фізичної особи, порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми та інших негативних наслідків. Від дати звільнення 31 грудня 2019 року і до 3 серпня 2020 року (дата поновлення на роботі) позивач ОСОБА_1 був позбавлений засобів існування для себе, своїх стареньких батьків, і насамперед своїх неповнолітніх дітей віком 12 та 14 років, які проживають разом із ним. Відчай від втрати своєї роботи, судова тяганина впродовж цілого року викликала у позивача значні моральні та фізичні страждання, де він повинен був доказувати порушення своїх трудових прав, які були очевидними, а саме переважного над іншими лікарями права залишення на роботі. Це проявилося наслідковими діями відповідача, а саме видача недостовірної характеристики по приниженню честі та гідності. Престиж вищої кваліфікації хірурга, наукова ступінь кандидата медичних наук та ділова репутація серед працівників інфекційного закладу безпідставно була принижена, загальні переживання упродовж цілого року призвели до значного погіршення здоров`я, загострили ряд хронічних захворювань, що відображено у виписці сімейного лікаря від 23 січня 2020 року. Все це безумовно призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активної громадянської позиції як профспілковця, порушення стосунків відношення між працівниками, пацієнтами та хворими (як лікаря), так настання інших негативних наслідків для здоров`я позивача ОСОБА_7 як науковця. Причинно-наслідковий зв`язок між діями винної особини відповідача КНП «ТРФПМЦ" ТОР та моральними стражданнями позивача ОСОБА_1 є підтверджено вищевказаними доказами. У позивача ОСОБА_1 в постійних переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій відповідача КНП «ТРФПМЦ» ТОР по його звільненню з роботи значно погіршився стан здоров`я, що підтверджується медичними документами.

Позивач ОСОБА_1 живе в постійному страху, так як його не покидають думки, що він може знову бути незаконно звільнений з роботи відповідачем КНП «ТРФПМЦ» ТОР, який здійснює нікому не зрозумілу «реорганізацію» хірургічного відділення під час епідемії мультирезистентного туберкульозу та пандемії коронавірусної хвороби КОВІД-19. Глибину його душевних страждань складно описати, але вони є очевидно глибокими за вищеозначених обставин.

Зазначає, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв адекватною виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Оскільки на сьогодні не визначено методів розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, не передбачено і не існує жодної формули чи моделі, яка б допомогла об`єктивно встановити розмір моральної шкоди, відтак, позивач вважає, що сума 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування йому моральної шкоди завданої законним звільненням його, як висококваліфікованого медичного спеціаліста, з роботи відповідачем КНП "ТРФПМЦ" ТОР у повній мірі відповідає критеріям адекватності, виваженості, розумності і справедливості. Також, вказує, що він поніс судові витрати по справі на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000 гривень, які просить суд стягнути з відповідача.

Ухвалою судді від 15 березня 2021 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем 19 квітня 2021 року подано відзив на позовну заяву. Згідно даного відзиву відповідач позов не визнає та просить суд відмовити у його задоволенні. Вказує, що один лише факт незаконного звільнення з роботи не тягне за собою відшкодування моральної шкоди, оскільки він усунеться відшкодуванням втраченого заробітку і поновленням на роботі, а рішення суду виконане, середній заробіток виплачений повністю.

Як доказ перенесених фізичного болю та страждань позивачем надані виписки з медичної карти за грудень 2019 року та січень 2020 року. Однак, інформація, що міститься у цих документах суперечить твердженням про виникнення у нього ішемічної хвороби серця внаслідок перенесеного стресу внаслідок звільнення з роботи: у цих виписках зазначено, що вказані ОСОБА_1 захворювання виникли задовго до процесу його звільнення, на момент звернення до лікаря вже два роки, лікувався амбулаторно та стаціонарно. У цих виписках відсутні висновки лікаря про перенесений психологічний стрес внаслідок звільнення з роботи, про депресію, що спостерігається, та інші негативні фактори особи, які необхідно розглядати у комплексі з іншими документами та відомостями про особу, не встановлено настання негативних наслідків морального характеру і їх виникнення, причинно-наслідковий зв`язок, як підставу для відшкодування її шкоди. Вказує, що інших документів та доказів про характеристики емоційної сфери особи позивача, які виявляються у спілкуванні, їх вплив на складання типового для нього стилю спілкування, вироблення нових способів поведінки з урахуванням індивідуальних характеристик позивача, нове формування його комунікативної поведінки, труднощі виникнення нових структурних утворень у особи позивача, її потреб, цінностей, орієнтацій, зміни образу, розуміння себе і ставлення до себе, складності у виявленні нових психологічних установок, переживання про спілкуванні з оточуючими в галузі життєдіяльності - його побут, відпочинок взаємовідносини у сім`ї, з друзями по спільному відпочинку, з іншими, позивачем не подано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того, подав заяву про застування строків звернення до суду, у якій вказує, що позовні вимог не підлягають задоволенню з огляду на те, що заявлені позивачем ОСОБА_1 за спливом строку, передбаченого ст. 233 КЗПП України та без клопотання про поновлення строку, оскільки наказом Генерального директора КНП «ТРФПМЦ» ТОР № 93 від 31 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звільнений з посади лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року, станом на 15 березня 2021 року строк звернення позивача ОСОБА_1 до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди минув.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засідання заперечив щодо задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що позивач є її чоловіком. Їй відомо, що позивач був незаконно звільнений із роботи, на якій пропрацював близько 26 років. В день 3 вересня 2019 року, коли його повідомили про звільнення, у нього почались болі в серці. Він був роздратований, пригнічений. Після звільнення через відсутність роботи перебував у постійному стресі, відчував себе непотрібним, відчував душевний біль, уникав зустрічей з сусідами, родичами, батьками, змінився стиль його життя, вони з родиною змушені були відмовитись від подорожей. З приводу болів у серці лікувався у лікарні.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона працювала разом із ОСОБА_1 більше 20 років. Їй відомо, що на роботі він був відповідальний, лікував багато хворих. Його звільнили у зв`язку із скороченням штату. Коли він дізнався, що буде звільненим, стан ОСОБА_1 був нервовий, пригнічений. Після його звільнення його бачила дуже рідко, він іноді телефонував до неї, переживав через звільнення, після поновлення на роботі більше став нервовий, збудливий.

Допитаний свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він знайомий з ОСОБА_1 у зв`язку із професійною діяльністю. Йому відомо, що ОСОБА_1 був звільнений з роботи та поновлений на посаді. Він його бачив навесні 2020 року, його моральний стан був пригнічений.

Допитана в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 , яка працює на посаді медичного директора КНП ТРФПМЦ ТОР пояснила, що з ОСОБА_1 працює близько 19 років, за час роботи він не хворів, лікарняних листків не подавав. ОСОБА_1 був звільнений з роботи, оскільки у нього зменшилась кількість пацієнтів, багато пацієнтів відмовлялись у нього лікуватись. Після звільнення спосіб життя ОСОБА_1 не змінився, за період звільнення його не зустрічала, щодо його психологічного стану їй нічного не відомо.

Свідок ОСОБА_11 суду пояснив, що він є директором КНП ТРФПМЦ ТОР та йому відомо, що у закладі відбулось скорочення ліжок та на даний час із 70 ліжок для торакальних хворих залишилось лише 7. ОСОБА_1 був звільнений з роботи через скорочення штату та через те, що він має низький кваліфікаційний рівень. Його якість роботи нічим змінилась після його поновлення на роботі. Вважає, що ОСОБА_1 не було завдано жодної моральної шкоди внаслідок звільнення, оскільки є медичний висновок, що він є психологічно здоровим. Після його звільнення не зустрічався із ОСОБА_1 , про його життя за період його звільнення йому нічого не відомо.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини:

Як вбачається із трудової книжки серії НОМЕР_1 , 21 січня 1994 року позивача ОСОБА_1 зараховано на посаду лікаря-фтизіохірурга Тернопільського облтубдиспансера.

12 березня 1999 року позивачу присвоєна 1-а категорія зі спеціальністю торакальна хірургія згідно наказу №12 від 12 березня 1999 року.

26 лютого 2004 року позивачу присвоєна вища категорія зі спеціальності торакальна хірургія згідно наказу №20 від 1 березня 2004 року.

01 січня 2009 року ОСОБА_1 переведено на посаду лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення згідно наказу №81 від 29 грудня 2008 року.

25 червня 2009 року останньому підтверджена вища категорія зі спеціальністю торакальна хірургія.

01 квітня 2013 року змінено назву установи на КУТОР «Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер» згідно наказу №22 від 1 квітня 2013 року.

30 травня 2014 року ОСОБА_1 підтверджена вища кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Торакальна хірургія» згідно наказу№48-к від 30 травня 2014 року.

30 грудня 2016 року змінено назву закладу на Тернопільський обласний протитуберкульозний диспансер згідно наказу №48 від 30 грудня 2016 року.

01 квітня 2019 року позивачу підтверджена кваліфікаційна категорія зі спеціальності «Торакальна хірургія» згідно наказу №16-к від 01 квітня 2019 року.

01 жовтня 2019 року змінено назву закладу на КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради згідно наказу №75 від 01 жовтня 2019 року.

ОСОБА_1 на підставі рішення Атестаційної колегії від 05 липня 2018 року отримав Диплом кандидата наук серії ДК № 048059.

31 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 40 ч. 1 КЗпП України, згідно наказу № 93-к про припинення трудового договору (контракту) від 03.12.2019 року виданого Генеральним директором (головним лікарем) КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР ОСОБА_11 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року, яке змінено постановою Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, у справі №607/1383/20, скасовано наказ Генерального директора (головного лікаря) Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради №93 від 3 грудня 2019 року «Про припинення трудового договору», яким звільнено ОСОБА_1 , з посади лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення з 31 грудня 2019 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря хірурга торакального фтизіохірургічного відділення Комунального некомерційного підприємства Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради. Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний цетр» Тернопільської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 01 січня 2020 року по 31 липня 2020 року включно в сумі 101 163 грн., дану суму виплат зазначено без урахування податків та зборів.

Наказом від 03.08.2020 №46 генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний цетр» Тернопільської обласної ради скасовано наказ «Про звільнення ОСОБА_1 » від 03.12.2019 р. №93 та позивач поновлений на роботі. З даним наказом ОСОБА_1 ознайомився 03.08.2020р., що підтверджено його особистим підписом у графі про ознайомлення з наказом.

На утриманні у позивача ОСОБА_1 є двоє неповнолітніх дітей - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 від 19 травня 2005 року, та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 .

ОСОБА_1 проживає разом із своєю дружиною ОСОБА_6 , та двома неповнолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_5 в с. Буцнів Тернопільського району Тернопільської області.

Згідно виписки сімейного лікаря від 23.01.2020 p. та виписки із медичної карти стаціонарного хворого №2058/807 з 16.12.2019 року по 20.12.2019 р. ОСОБА_1 перебував на лікуванні у зв`язку із стенокардією напруги. III ФК, дилатацією Лівого Передсердя.

Довідкою від 25.06.2021 року, виданою психоаналітиком ОСОБА_12 , підтверджено, що у ОСОБА_1 діагностовано Посттравматичний стресовий розлад, змішаний депресивно-тривожний синдром, який пов`язаний із звільненням з його місця роботи 31.12.2019 року.

Проаналізувавши в сукупності досліджені докази, встановлені ними обставини та визначені відповідно до них правовідносини сторін, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ч. 1ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності дост. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

Частиною другою статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування моральної шкоди, тощо.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми цього Закону.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставістатті 237-1 КЗпП Україниє наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до частин 1-5 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням конкретних обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоровя потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року, що набрало законної сили, встановлено порушення трудових прав позивача внаслідок його звільнення з посади лікаря хірурга торакального фтизіо-хірургічного відділення КНП «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» ТОР з 31 грудня 2019 року та поновлено його на роботі.

Таким чином, дана обставина не підлягає доказуванню.

Судом установлено факт тривалого порушення трудових прав позивача у зв`язку із незаконним звільненням позивача з роботи. Зазначені обставини призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, тобто позивачу було завдано моральної шкоди.

Заперечення представникавідповідача проте,що фактнезаконного звільненняз роботине тягнеза собоювідшкодування моральноїшкоди,оскільки вінусунеться відшкодуваннямвтрачено заробіткуі поновленнямна роботі, суд відкидає як необґрунтовані, оскільки компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Також суд не бере до уваги заперечення відповідача, що позивачем не надано належних та допустимих доказів завдання йому моральної шкоди, оскільки вони спростовані дослідженими в судовому засідання письмовими доказами, медичними документами та показами свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , ОСОБА_9 .

Суд критично оцінює покази свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_14 щодо того, що внаслідок звільнення ОСОБА_15 не зазнав моральних страждань, оскільки як пояснили дані свідки, вони не бачили позивача за період звільнення його з роботи.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд зазначає наступне.

Суд встановив та сторони не заперечували, що на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року, яке було звернуто до негайного виконання, позивач був поновлений на роботі 03 серпня 2021 року, що підтверджується відповідним наказом від 03.08.2020р. № 46, із яким позивач ознайомлений в той самий день, що засвідчено особистим підписом ОСОБА_1 у даному наказі.

Дане рішення суду набрало законної сили 14 грудня 2020 року згідно постанови Тернопільського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року.

Таким чином, відповідач звернувся із позовом 15 березня 2021 року, тобто більше, ніж три місяці з дня його фактичного поновлення на роботі.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення.

Оскільки перебіг строку, визначеного ст. 233 КЗпП України, на звернення до суду починається від дня виникнення права на позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, для вирішення питання про застосування строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно встановити початок його перебігу, яким законодавець визначив день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення.

Суд вважає, що в даному випадку позивач був поновлений на роботі та ознайомився із відповідним наказом 03.08.2020, тобто 03.08.2020 він дізнався про незаконність його звільнення та про порушення свого права, та з 04.08.2020 почався перебіг строку звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору з вимогою про відшкодування моральної шкоди, проте він звернувся з пропуском цього трьохмісячного строку.

Суд вважає необґрунтованими та відкидає доводи позивача про те, що строк звернення до суду слід рахувати від моменту набрання законної сили рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 липня 2020 року, а саме з 14 грудня 2020 року, оскільки для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору встановлений тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, а суд вважає, що позивач дізнався про порушення свого права саме з дня його поновлення на роботі та з цього дня розпочався відлік строку звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки.

Згідно правової позиції, висловленої у Постанові Верховного Суду від 11 вересня2019 року у справі № 760/7793/16-ц вказано, що вирішуючи питання про поновлення строку, суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.

Підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк подання позову. Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця про звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у § 35 рішення від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Проте, позивач ОСОБА_1 у позовній заяві та в судовому засіданні не вказав жодних обставини, що позбавили його можливості подати заяву у визначений законом строк та не підтвердив існування таких обставин належними та допустимими доказами.

Тому, суд не вбачає підстав для поновлення відповідачу строку для звернення до суду із зазначеним позовом.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін під час розгляду даного спору про поновлення строку звернення до суду без доведеності поважності причин пропуску такого строку не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеногостаттею 8 Конституції України.

Згідно роз`яснень, що містяться у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів», якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем ОСОБА_1 пропущені строки, передбачені ч.1 ст.233 КЗпП України.

Згідно ст. 141 ЦПК України у разі відмови у позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 4,12, 13, 81, 82, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, ст. 16, 23 ЦК України, ст. 233, 234, 237-1 КЗпП України, суд,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради про скасування наказу про відшкодування моральноїшкоди,завданої незаконнимзвільненням зроботи - відмовити.

Суддя К.М. Грицай Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільський регіональний фтизіопульмонологічний медичний центр» Тернопільської обласної ради, місцезнаходження: с. Великі Гаї, вул. Підлісна,26-А, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 02001328.

Повний текст рішення суду складений 08 вересня 2021 року.

Головуючий суддяК. М. Грицай