Київський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

15 вересня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12021110210000035 щодо застосування примусових заходів медичного характеру до

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Ніжиловичі Макарівського району Київської області,

громадянина України, що зареєстрований за адресою:

АДРЕСА_1 ,

згідно з ст.89 КК України не судимого,

за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України,

за апеляційними скаргами прокурорів на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року,

у с т а н о в и л а :

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 21.07.2021 до ОСОБА_7 застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

Цією ж ухвалою до набрання нею законної сили, але не пізніше ніж до 19.09.2021 включно, ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні прокурор Макарівського відділу Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської обласної ОСОБА_8 просить ухвалу суду першої інстанції змінити та виключити з її мотивувальної частини посилання на наявність умислу, мети і мотиву у ОСОБА_7 при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що відповідно до ч.1 ст.503, ч.1 ст.505 КПК України кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності, і під час досудового розслідування у такому кримінальному провадженні встановлюються, серед іншого, час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення.

Неосудна особа, тобто особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру. І з огляду на положення ст.ст.23, 24 КК України, якими дається визначення понять вина та умисел, а також теоретичне визначення понять мотив і мета, вказані елементи суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення можуть мати місце лише тоді, коли особа здатна усвідомлювати свої дії та керувати ними.

З висновку судово-психіатричної експертизи № 67 від 02.02.2021 вбачається, що ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому діянь і в теперішній час страждає на легку розумову відсталість у формі олігофренії в ступеню помірно вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами (МКХ-10, F70.1), на той і в теперішній час не міг та не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Однак суд не врахував, щоздатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними є невід`ємною ознакою, що характеризує суб`єкт злочину лише за критерієм осудності, а тому, викладаючи в ухвалі обставини вчинення суспільно небезпечного діяння, визнані доведеним, в частині наявності умислу, мети і мотиву, неправильно застосував закону України про кримінальну відповідальність.

В апеляційній скарзі заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 містяться аналогічні вимоги та їх обгрунтування.

Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора і захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що їх належить задовольнити, з таких підстав.

Як встановив суд, 30 січня 2021 року близько 15 години 30 хвилин ОСОБА_7 , переконавшись, що господарі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 пішли у своїх справах, з наміром вчинення крадіжки, проник через незачинену хвіртку на подвір`я вказаного домоволодіння, де, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою збагачення за рахунок чужого майна, рукою зірвав навісний замок на вхідних дверях будинку, проник всередину, відшукав в кімнаті грошові кошти в сумі 350 гривень, що належали ОСОБА_10 , та намагався їх викрасти.

Але ОСОБА_7 з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення їх до кінця, оскільки до будинку повернувся ОСОБА_10 , який виявив ОСОБА_7 та припинив його дії.

Висновки суду першої інстанції про вчинення ОСОБА_7 у стані неосудності суспільно небезпечного діяння, яке передбачене ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднане з проникненням у житло, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються сукупністю наявних у ньому доказів, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються, як і обґрунтованість застосування примусового заходу медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування ухвали, колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, доводи прокурорів про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, яке виразилось у посиланні на наявність у ОСОБА_7 умислу, мотиву і мети при вчиненні ним суспільно небезпечного діяння, є слушними.

Осудність є однією із загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності. Виходячи з визначених критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій (бездіяльності) і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Виходячи з положень ст.ст.23,24 КК Україниумисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного кримінального правопорушення, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Отже, умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 67 від 02.02.2021 ОСОБА_7 під час вчинення інкримінованих йому діянь і в теперішній час страждає на легку розумову відсталість у формі олігофренії в ступеню помірно вираженої дебільності з емоційно-вольовими розладами (МКХ-10, F70.1), на той і в теперішній час не міг та не може усвідомлювати свої дії та керувати ними.

З таким станом, який є юридичним критерієм неосудності, несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінніст.24 КК України, а також мети і мотиву як елементів суб`єктивної сторони складу кримінального правопорушення.

Тому висновки суду, що ОСОБА_7 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою збагачення за рахунок чужого майна, вчинив інкриміноване йому суспільно небезпечне діяння, не ґрунтуються на правильному тлумаченні закону України про кримінальну відповідальність, яке б відповідало його точному змісту, що беззаперечно, є свідченням його неправильного застосування.

Колегія суддів звертає увагу, що кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру гарантує захист прав, свобод та законних інтересів осіб з психічними розладами, томурозгляд такихпроваджень має спеціальну процедуру

Зокрема,ст.505 КПК України передбачено, що обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є:час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння; вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою. При цьому також встановлюються й інші обставини, зокрема, інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, характер і розмір завданої шкоди, тощо.

Тобто предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння,а умисел, мотив і мета є елементами суб`єктивної сторони саме кримінального правопорушення тавстановлюютьсялише щодоосудної особи, на що суд першої інстанцій увагу не звернув.

Згідно з ст.409 КПК України підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Тому відповідно до вимог ст.ст.408, 413 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, тобто неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту, є підставою для зміни ухвали суду першої інстанції шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_7 умислу, мотиву і мети при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України, і задоволення апеляційних скарг прокурорів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги заступника керівника Київської обласної прокуратури ОСОБА_9 і прокурора Макарівського відділу Києво-Святошинської окружної прокуратури Київської обласної ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 21 липня 2021 року щодо ОСОБА_7 змінити, виключивши з мотивувальної частини посилання на наявність у ОСОБА_7 умислу, мотиву і мети при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України.

У решті ухвалу залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3