Справа № 442/5513/21

Провадження №3/442/2112/2021

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2021 року суддя Дрогобицького мiськрайонного суду Львiвської областi Нагірна О.Б., розглянувши матерiали, якi надiйшли з Головного управління ДПС у Львівській області, про притягнення до адміністративної вiдповiдальностi ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючої головним бухгалтером ДП „Солевиварювальний Дрогобицький завод, юридична адреса: Львівська область, м. Дрогобич, вул. Солоний ставок, 27, адреса проживання: АДРЕСА_1 ,

за ч. 1 ст. 163-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

в с т а н о в и в:

Працівником державної податкової служби складений протокол про адміністративне правопорушення щодо головного бухгалтера ДП „СолевиварювальнийДрогобицький завод- ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, згідно з яким при перевірці підприємства виявлено порушення - неподання до контролюючого органу аудиторського висновку по терміну 10 червня 2021 року (Акт № 14601/13-01-18-14-07), чим порушено абз. 4 п. 46.2 ст. 46 Податкового кодексу України від 02.12.2010.

Дії ОСОБА_1 було кваліфіковано за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності в судове засідання не з`явилася, подавши письмове пояснення, в якому просить справу про притягнення її до адміністративної відповідальності закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підставою залучення суб`єкта правопорушення до юридичної відповідальності є наявність в його діях складу правопорушення.

Склад правопорушення - це сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення (об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт і суб`єктивна сторона).

Об`єктивна сторона правопорушення - це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Обов`язковими ознаками об`єктивної сторони правопорушення є наявність діяння (суспільно небезпечного або шкідливого), причинний зв`язок, наслідки (суспільно небезпечні або шкідливі) діяння. Крім того, серед ознак об`єктивної сторони порушення є місце та час його вчинення.

Суб`єктивна сторона правопорушення - це внутрішня сторона правопорушення, що характеризує психічну діяльність особи в момент здійснення правопорушення. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони є провина (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Стаття 163-1 ч. 1 КУпАП передбачає відповідальність за відсутність податкового обліку, порушення керівниками та іншими посадовими особами підприємств, установ, організацій встановленого законом порядку ведення податкового обліку, у тому числі неподання або несвоєчасне подання аудиторських висновків, подання яких передбачено законами України.

Пунктом 3 ст. 14 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що великі підприємства, які не є емітентами цінних паперів, та середні підприємства зобов`язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднити річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці (у повному обсязі).

Відповідно до абз, 4 п 46.2 ст. 46 ПК України, платники податку на прибуток, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зобов`язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом, подають контролюючому органу річну фінансову звітність, яка підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом у строк не пізніше 10 червня року, наступного за звітним. У разі неподання (несвоєчасного подання) річної фінансової звітності, яка підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом, застосовується відповідальність, передбачена пунктом 120.1 статті 120 цього Кодексу, для подання податкових декларацій (розрахунків).

Згідно зі ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення,є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, протокол про адміністративне правопорушення ґрунтується на акті про результати камеральної перевірки з питань неподання аудиторського звіту за 2020 рік.

Будь-які інші докази, в розумінні ст. 251 КУпАП, окрім акту перевірки та протоколу про адміністративне правопорушення, складеного старшим державним ревізором-інспектором Дрогобицького відділу камеральних перевірок ГУ ДПС у Львівській області Гудзовською О.В., в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до правової позиції, зазначеної в постанові КАС ВС від 08 вересня 2020 року по справі № П/811/2893/14, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків.

Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов`язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

В матеріалах справи наявні письмові пояснення ОСОБА_1 , остання зазначає, що у свою чергу ДП „Солевиварювальний Дрогобицький завод у відповідності до вимог частини п`ятої статті 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року з наступними змінами і доповненнями, є малим підприємством, платником податку на прибуток для якого встановлена скорочена фінансова звітність у складі балансу та звіту про фінансові результати (підстава - пункт 3 статті 11 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-ХІУ від 16 липня 1999 року з наступними змінами і доповненнями).

Згідно вимог частини першої пункту 3 статті 14 вищевказаного Закону, зобов`язання оприлюднювати до 30 квітня року що настає за звітним періодом, річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці (у повному обсязі) та в інший спосіб, розповсюджується у тому числі і на суб`єкти господарювання, які здійснюють діяльність у видобувних галузях.

Частина друга статті 1 Закону України „Про забезпечення прозорості у видобувних галузях № 2545-УІІІ від 18 вересня 2018 року з наступними змінами і доповненнями, визначає, що видобувні галузі галузі промисловості, пов`язані з геологічним вивченням надр, у тому числі дослідно - промисловою розробкою родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, видобуванням корисних копалин загальнодержавного значення, виконанням робіт (здійсненням діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції щодо корисних копалин загальнодержавного значення, реалізацією видобутої продукції, транспортуванням трубопроводами вуглеводнів, у тому числі з метою транзиту.

ДП „СолевиварювальнийДрогобицький завод у відповідності до Спеціального дозволу на користування надрами № 6029 від 24 березня 2015 року, проводить видобування корисної копалини - сіль кухонна у розсолах, яка не включена (не є корисною копалиною загальнодержавного значення) у Перелік корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 897 від 12 грудня 1994 року з наступними змінами і доповненнями.

З огляду на вищенаведене, чинним законодавством України не визначено зобов`язання ДП „Солевиварювальний Дрогобицький завод оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом та надавати контролюючому органу річну фінансову звітність, яка підлягає оприлюдненню разом з аудиторським звітом у строк не пізніше 10 червня року.

Зі змісту статті 62 Конституції України вбачається, що ніхто не може бути підданий покаранню інакше як на підставах і в порядку встановлених законом. Особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

Враховуючи наведене, суддя приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, а отже, протокол про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП складено безпідставно.

Ч. 2 ст. 251 КУпАП встановлено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява №16347/02), справа «Малофєєва проти Росії» ( заява №36673/04). справа «Карелін проти Росії» (заява №926/08. рішення від 20.09.2016 р.).

Відповідно до положень пункту третього частини другої ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а тому, покладення на суд обов`язків ініціювати збір доказів для доказування вини особи суперечить принципам об`єктивності та неупередженості суду при розгляді справи та є неприпустимим.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,- суди застосовують при розгляді справ «Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод» і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (п. 50-55 Рішення від 06.09.2005) суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обгрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. theUnitedKingdom), n. 161, SeriesА заява № 25).

Крім того, у справі «Paul andAudreyEdwardsv. theUnitedKingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необгрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам «Кобець проти України» від 14.02.2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 8 лютого 2001 року, «Лавенте проти Латвії» від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій. В той же час, державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення.

Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинності, закріпленому в ст. 62 Конституції України, оскільки, доказування є правом особи, а не її юридичним обов`язком. Також, відповідно усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, висновок суду не може грунтуватися на припущеннях.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї грунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу, особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом.

Тим самим, з огляду на обставини, встановлені під час судового розгляду, винуватість особи у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 163-1 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, не доведена.

Однак, нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення не передбачено закриття провадження у зв`язку з недоведеністю винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому вважаю, що провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, який вказує на те, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких умов, на думку суду, на цьому етапі, суть вчиненого правопорушення з кваліфікацією дій за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП є сумнівними, що є не прийнятним, та не кореспондується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, а тому, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності вважаю, що провадження у цій справі слід закрити на підставі п. 1) ч. 1 ст. 247 КУпАП, а судовий збір не підлягає стягненню з особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у зв`язку з встановленням обставин визначених п. 1) ч. 1 ст. 247 наведеного Кодексу.

Керуючись ч. 1 ст. 130, п. 1 ч. 1 ст. 247, 251, 252, 283-285 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя -

п о с т а н о в и в :

Справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 163-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя Нагірна О.Б.