ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 520/18193/2020

провадження № К/9901/20462/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Радишевської О. Р., Шевцової Н. В.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року, постановлену суддею Волошиним Д. А., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бартош Н. С., суддів: Подобайло З. Г., Григорова А. М.,

І. Обставини справи:

1. В грудні 2020 року ОСОБА_1 (надалі також позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (надалі також відповідач), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесену державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Мирною Т. В. в межах виконавчого провадження № 56298905 стосовно подій, що мали місце 17 травня 2018 року.

2. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року визнано неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду із позовною заявою, позов залишено без руху та надано десятиденний термін з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших обґрунтованих та поважних причин його пропуску. Копія указаної ухвали отримана позивачем 30 грудня 2020 року.

3. Втім, у наданий судом строк позивач недоліки позовної заяви не усунула, у зв`язку з чим ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року позовну заяву повернуто позивачу.

4. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржила його в апеляційному порядку.

5. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року залишено без змін.

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

6. ОСОБА_1 , уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій прийнятими із порушенням вимог процесуального закону, подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким поновити строк на подання позовної заяви , відкрити провадження у справі та направити її на продовження розгляду.

7. Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

ІІІ. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

8. Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску такого строку ОСОБА_1 зазначила, що у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на примусовому виконанні знаходиться виконавче провадження № 56298905 з примусового виконання виконавчого листа Дзержинського районного суду м. Харкова у справі № 638/12278/15-ц від 27 квітня 2018 року, за яким вона є боржником.

9. 04 червня 2018 року ОСОБА_1 до Дзержинського районного суду м. Харкова подано скаргу на дії і рішення державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В., в тому числі й на постанову від 18 травня 2018 року про накладення штрафу у розмірі 1700,00 гривень.

10. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року по справі №638/12278/15-ц, зокрема: визнано неправомірними дії державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. зі складання в межах виконавчого провадження №56298905 акту від 17 травня 2018 року та винесення постанови від 18 травня 2018 року про накладення штрафу; скасовано постанову державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесеної в межах виконавчого провадження №56298905.

11. 22 вересня 2020 року постановою Харківського апеляційного суду, з-поміж іншого, скасовано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 07 квітня 2020 року в частині скасування постанови державного виконавця Шевченківського Відділу ДВС м. Харків Головного територіального управління юстиції в Харківській області Мирної Т. В. від 18 травня 2018 року про накладення штрафу, винесеної в межах виконавчого провадження № 56298905, та провадження в цій частині скарги закрито.

12. В обґрунтування такого свого рішення суд апеляційної інстанції послався на положення частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» та зазначив, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі, судом якої юрисдикції, вони видані.

13. Повний текст постанови від 22 вересня 2020 року та додаткової постанови від 23 вересня 2020 року вручені ОСОБА_1 нарочно в Харківському апеляційному суді 09 жовтня 2020 року.

14. В той же час, у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно позивач знаходилась на лікуванні у зв`язку з отриманою 10 жовтня 2020 року травмою правої ноги (діагноз - пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки, больовий синдром).

ІV. Релевантні джерела права й акти їх застосування

15. Приписами частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

17. Пунктом 2 частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

18. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 5 КАС України).

19. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

20. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

21. За приписами частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

22. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

23. Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (частина перша статті 120 КАС України).

24. Положенням частин першої, другої статті 123 КАС України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Одночасно протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

25. За пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

VI. Висновок Верховного Суду

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

27. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - «ЄСПЛ») пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France»).

28. Водночас ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», пункт 43).

29. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

30. Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

31. Разом з цим, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

32. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

33. Так, в обґрунтування пропуску строку звернення до суду з позовом позивачка вказує, що справа №638/12278/15-ц розглядалася судами загальної юрисдикції більше двох років та повний текст постанови від 22 вересня 2020 року та додаткової постанови від 23 вересня 2020 вручені їй нарочно в Харківському апеляційному суді тільки 09 жовтня 2020 року. В той же час, в період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно, позивач знаходилась на лікуванні у зв`язку з отриманою 10 жовтня 2020 року травмою. Внаслідок зазначених обставин у вказаний період вона не мала фізичної можливості викласти письмово, підготувати додатки та подати цей позов до суду особисто. Вона не має вдома комп`ютера, а також власного електронного цифрового підпису, що перешкоджало можливості подати позов в електронній формі.

34. На підтвердження зазначених обставин позивач надала копію довідки КНП «Міська поліклініка № 26» ХМР, ортопедо-травмотологічного цілодобового пункту м. Харків від 10 жовтня 2020 року, копію медичного висновку КНП «Міська поліклініка № 17» від 02 грудня 2020 року № 02.1279, з якого вбачається, що в період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року включно вона була непрацездатна та знаходилася на лікуванні з діагнозом: пошкодження ікроножного м`язу правої гомілки; больовий синдром.

35. Також ОСОБА_1 зазначає, що приблизно з 20 жовтня 2020 року її мати, ОСОБА_2 , разом з якою вона проживає, хворіла на коронавірусну інфекцію, що підтверджується результатами комп`ютерної томограми та аналізу крові на антитіла, у зв`язку з чим позивач, як потенційний носій коронавірусної інфекції, протягом 1 місяця з дати отримання результатів КТ знаходилася на самоізоляції. Крім того, в період з 29 грудня 2020 року по 25 січня 2021 року сама позивач хворіла на Covid-19, що підтверджується відповідною довідкою № 25.01/18 від 25 січня 2021 року, у зв`язку з чим була позбавлена можливості виконати приписи ухвали від 17 грудня 2020 року про залишення позову без руху.

36. Оцінивши указані доводи та надані позивачкою докази, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність повернення поданої позивачем позовної заяви у зв`язку із невиконанням вимог ухвали суду від 17 грудня 2020 року, а саме: неусуненням недоліків позовної заяви, а також не вчиненням дій щодо повідомлення суду про наявність обставин, які перешкоджають вчиненню дій щодо усунення її недоліків.

37. Крім того, суду апеляційної інстанції виснував, що наведені ОСОБА_1 обґрунтування з приводу перебування її на самоізоляції (у зв`язку з виявленням коронавірусної інфекції у її матері, з якою вона разом проживає), відсутність вдома комп`ютера, власного електронного цифрового підпису в межах спірних правовідносин не є підставою для скасування ухвали суду від 15 січня 2021 року, оскільки ці обставини не вказувалися позивачем у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та як наслідок, судом першої інстанції не були і не могли бути досліджені, з наданням відповідної оцінки, а після залишення позовної заяви без руху позивачем зазначені обставини суду першої інстанції також не повідомлялися.

38. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

39. Відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.

40. Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).

41. Виписка із медичної карти амбулаторного хворого носить інформаційний характер щодо діагнозу основного захворювання, супутніх захворювань, короткий анамнез, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, лікувальні і трудові рекомендації та не засвідчує тимчасову непрацездатність особи.

42. Так, із змісту копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого КНП «Міська поліклініка № 17» від 15 березня 2021 року слідує, що позивачці рекомендовано, зокрема, ходіння з додатковою опорою, що, в свою чергу, спростовує аргументи щодо виключення лікарями руху до повного одуження. Інформація про те, що у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року позивач перебувала на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв їй звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки, у наданій медичній документації відсутня.

43. Суд не приймає до уваги доводи скаржника стосовно її перебування на самоізоляції у зв`язку з виявленням коронавірусної інфекції у її матері, з якою вона разом проживає, оскільки надані ОСОБА_1 копія паспорта її матері ОСОБА_2 та довідка про реєстрацію місця проживання позивача не підтверджують факт спільного проживання указаних осіб.

44. Крім того, не заслуговують на увагу посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 1140/2209/18, оскільки у вказаній справі суд касаційної інстанції виходив з того, що представником позивача подано апеляційну скаргу з одноденним пропуском встановленого КАС України 30-ти денного строку оскарження рішення суду апеляційної інстанції, що свідчить про намір учасника процесу своєчасно реалізувати свій процесуальний обов`язок за наявності об`єктивної перешкоди, яка не залежала від нього.

45. Водночас, позивач у цій справі звернулася до суду першої інстанції лише 15 грудня 2021 року.

46. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду», позивач була присутня у період з 10 жовтня 2020 року по 01 грудня 2020 року у Харківському окружному адміністративному суду в судовому засіданні по справі № 520/13296/2020.

47. Також факт відвідування у вказаний період приміщення Дзержинського районного суду міста Харкова (05 листопада 2020 року, 06 листопада 2020 року та 11 листопада 2020 року) підтверджується наявною у справі відповіддю Територіального управління Служби судової охорони у Харківській області від 24 листопада 2020 року № 51-12/1191/20 на адвокатський запит.

48. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм чинного законодавства України при ухваленні оскаржуваних рішень із дотриманням норм процесуального права.

49. Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

50. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. Р. Радишевська

Н. В. Шевцова