Справа № 307/3391/18

Закарпатський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

02.09.2021 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі :

головуючого судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участі секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,

та учасників судового розгляду : прокурора ОСОБА_5 ,

засудженого ОСОБА_6 та його захисниці адвокатки ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали судового провадження № 11-кп/4806/7/21, за апеляційною скаргою, яку подав засуджений ОСОБА_6 ,

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.02.2019 приведено у відповідність із законодавством України вирокКіровського районного суду м. КрасноярськаРосійської Федерації від 16 червня 2017 року, яким громадянин України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Глибокий Потік Тячівського району Закарпатської області, України, мешканець АДРЕСА_1 , засуджений за ч. 3 ст. 30 - ч. 5 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців та зарахуванням у строк покарання часу перебування під вартою з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно.

Визначено, що кримінальна відповідальність за вчинений ОСОБА_6 злочин передбачена ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 КК України.

Визначено засудженому ОСОБА_6 покарання, що підлягає відбуванню за вирокомКіровського районного суду м. КрасноярськаРосійської Федерації від 16 червня 2017 року за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 8 років та 6 місяців без конфіскації майна.

Строк відбування ОСОБА_6 покарання визначено обчислювати з дня ухвалення вирокуКіровського районного суду м. КрасноярськаРосійської Федерації, а саме з 16 червня 2017 року.

Зараховано у строк відбування ОСОБА_6 покарання час його затримання та перебування під вартою з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В ухвалівказується нате,що відповідно до вироку Кіровського районного суду м. Красноярська від 16 червня 2017 року дії засудженого ОСОБА_6 кваліфіковано за ч. 3 ст. 30 - ч. 5 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації як замах на незаконний збут наркотичних засобів в особливо великому розмірі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі «Інтернет», групою осіб за попередньою змовою, не доведений до кінця з незалежних від нього обставин, які в свою чергу є карними за законодавством України про кримінальну відповідальність і їхня кваліфікація відповідає ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 КК України. При цьому, зазначається про таке: ОСОБА_6 призначено покарання за ч. 3 ст. 30 - ч. 5 ст. 228,1 Кримінального кодексу Російської Федерації у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців і в строк покарання зараховано період тримання під вартою з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно, що відповідає ч. 5 ст. 72 КК України; санкція ч. 5 ст. 228.1 КК РФ передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років з позбавленням права займати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до двадцяти років чи без такого та зі штрафом в розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період до п`яти років чи без такого або довічне позбавлення волі; санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років із конфіскацією майна. Тому, суд взяв до уваги те, що мінімальна межа відповідної санкції за законодавством України складає 9 років позбавлення волі, а відповідним вироком суду РФ покарання визначене на строк 8 років 6 місяців позбавлення волі, і тому дійшов висновку про необхідність застосовування саме цієї межі, врахувавши й те, що покарання у державі виконання вироку не може бути більш тривалим або суворішим, ніж покарання, призначене у державі винесення вироку. Разом із тим, в ухвалі зазначено, що призначене засудженому ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 30 - ч. 5 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації показання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, відповідно до ст. 9-11 Конвенції «Про передачу засуджених осіб» від 21 березня 1983 року та з урахуванням п. 2 ч. 4 ст. 610 КПК України зміні не підлягає. Крім того, суд взяв до уваги те, що санкцією ч. 5 ст. 228.1 КК РФ не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна і засудженому таке не призначалось, а тому не застосував його при визначенні покарання в Україні. Також суд першої інстанції взяв до уваги положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VІІ від 26 листопада 2015 року та з урахуванням рішення Великої Палати Верховного Суду у справі № 663/537/17 від 29 серпня 2018 року зарахував засудженому ОСОБА_8 у строк відбування призначеного покарання увесь строк попереднього ув`язнення до ухвалення вироку, а саме період з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною. Посилається на те, що суд першої інстанції помилково визначив початок строку відбування призначеного йому покарання з 16.06.2017, не врахувавши те, що у зв`язку з підозрою у вчиненні злочину його було затримано 10.12.2016, чим збільшив строк відбування ним покарання на 6 місяців та відповідно погіршив його становище, оскільки відповідно до вироку кінець відбування призначеного покарання припадає на 09.06.2025, а згідно з оскаржуваної ухвалою на 09.12.2025. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції зарахував йому у строк відбування покарання період перебування під вартою з 10.12.2016 до 15.06.2017 включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, залишивши поза увагою те, що вирок щодо нього набрав законної сили з моменту винесення рішення судом апеляційної інстанції 24.08.2017. Вважає, що суд першої інстанції повинен був зарахувати йому у строк відбутого покарання весь період перебування під вартою, у тому числі й період, який він провів у місцях попереднього ув`язнення під час екстрадиції. Крім того, стверджує, що судом було порушено вимоги п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, п. 3 ч. 3 ст. 42 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки будь-яких повідомлень про час та місце розгляду клопотання Міністерства юстиції України, а також ухвали суду він не отримував, а в той час коли розглядалось клопотання та була постановлена оскаржувана ухвала він знаходився у Російській Федерації і через кордон його було перевезено 19.10.2020, а до Закарпатської УВП № 9 він був доставлений 30.11.2020. Просить ухвалу змінити, визначити початок строку відбування покарання з 10.12.2016 та відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції ЗУ № 838-VIII від 26.11.2015 зарахувати у строк відбутого покарання період попереднього ув`язнення з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 днів позбавлення волі, у тому числі й строк перебування його під вартою під час екстрадиції, до набрання оскаржуваною ухвалою законної сили, тобто прийняття рішення апеляційним судом.

У доповненні до апеляційної скарги засуджений ОСОБА_8 та адвокатка ОСОБА_7 вказують на те, що суд першої інстанції правильно визначив, що дії, за які засуджено ОСОБА_8 відповідно до законодавства України відповідають ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК України, санкцією якої передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років із конфіскацією майна. Зазначають, що з вироку вбачається, що при призначенні ОСОБА_6 покарання судом Російської Федерації враховано тяжкість злочину, суспільну небезпеку та особу обвинуваченого, та застосовано положення ч. 1 ст. 62 та ч. 3 ст. 66 КК РФ. При цьому, стверджують, що при приведенні вироку щодо ОСОБА_8 у відповідність із законодавством України та визначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги ч. 3 ст. 68 КК України, якою передбачено, що за вчинення замаху на злочин, розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого за видом покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Тому, вважають, що оскільки санкцією ч. 3 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років, то строк призначеного ОСОБА_8 покарання за вчинений злочин (замах на незаконний збут наркотичних засобів) не може перевищувати 8 років позбавлення волі, що свідчить про те, що визначивши ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців суд визначив покарання, яке не передбачено чинним законодавством України. Крім того, посилаються на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України № 838-VII від 26.11.2015 в частині розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. Вказують на те, що суд першої інстанції, зараховуючи ОСОБА_8 у строк відбування покарання час затримання та період перебування під вартою з 10.12.2016 до 15.06.2017 включно із розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі, не врахував те, що вирок від 16.06.2017 набрав законної сили 24.08.2017, відповідно до ухвали Красноярського крайового суду від 24.08.2017, що свідчить про те, що зарахуванню підлягає період з 10.12.2016 до 24.08.2017 включно. Разом із тим, зазначають, що оскільки ОСОБА_8 був доставлений в Україну 19.10.2020, то відповідно до правового висновку Великої палати Верховного суду, викладеного в постанові від 29.08.2018 у справі № 663/537/17, даний період необхідно зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання з розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі. Просять ухвалу змінити, вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 307 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років та зарахувати у строк відбування покарання час затримання ОСОБА_8 та перебування його під вартою із 10.12.2016 до 24.08.2017, а також період з 19.10.2020 по день набрання оскаржуваною ухвалою законної сили із розрахунку 1 день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді про суть ухвали, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення засудженого ОСОБА_8 та його захисниці адвокатки ОСОБА_7 , які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора ОСОБА_5 , який судове рішення вважав законним та обґрунтованим і заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Так, частиною 1 статті 7 КК України передбачено, що громадяни України, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 610 КПК України клопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України відповідно до ч. 3 ст. 609 цього Кодексу розглядає суд першої інстанції за останнім відомим місцем проживання засудженої особи в Україні або за місцем знаходження Міністерства юстиції України протягом одного місяця із моменту його надходження. Судовий розгляд здійснюється за участю прокурора.

Згідно з частиною 3 статті 610 КПК України під час розгляду клопотання Міністерства юстиції України суд визначає статті (частини статей) закону України про кримінальну відповідальність, якими передбачена відповідальність за кримінальне правопорушення, вчинене засудженим громадянином України, і строк позбавлення волі, визначений на підставі вироку суду іноземної держави.

Як убачається з матеріалів судового провадження, ОСОБА_6 вироком Кіровського районного суду м. Красноярська від 16.06.2017 визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 30 ч. 5 ст. 228.1 КК РФ (замах на незаконний збут наркотичних засобів в особливо великому розмірі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі «Інтернет», групою осіб за попередньою змовою, не доведений до кінця з незалежних від нього обставин), та призначено йому покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, у строк відбування якого зараховано період тримання під вартою з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно.

Ухвалою Красноярського крайового суду від 24.08.2017 вирок Кіровського районного суду м. Красноярська від 16.06.2017 залишено в силі, а апеляційну скаргу, подану адвокатом ОСОБА_9 в інтересах засудженого ОСОБА_8 , без задоволення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про приведення вироку щодо ОСОБА_8 у відповідність із законодавством України дійшов до обґрунтованого висновку про те, що діяння, за вчинення яких ОСОБА_8 засуджено вироком Кіровського районного суду м. Красноярська від 16.06.2017, є караними за законодавством України про кримінальну відповідальність і їхня кваліфікація відповідає ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 КК України, що не оспорюється і учасниками судового провадження, у тому числі й стороною захисту.

Відповідно до ч. 4 ст. 610 КПК України при визначенні строку покарання у виді позбавлення волі, що підлягає відбуванню на підставі вироку суду іноземної держави суд дотримується тривалості призначеного таким вироком покарання, крім таких випадків: 1) якщо законом України про кримінальну відповідальність за кримінальне правопорушення максимальний строк позбавлення волі є меншим, ніж призначений вироком суду іноземної держави, суд визначає максимальний строк позбавлення волі, передбачений кримінальним законом України; 2) якщо строк покарання, призначений вироком суду іноземної держави, є меншим, ніж мінімальний строк, передбачений санкцією Кримінального кодексу України за відповідне кримінальне правопорушення, суд дотримується строку, визначеного вироком суду іноземної держави.

При цьому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку тому факту, що санкція ч. 5 ст. 228.1 КК РФ передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років з позбавленням права займати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до двадцяти років чи без такого та зі штрафом в розмірі до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період до п`яти років чи без такого або довічне позбавлення волі, а санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від дев`яти до дванадцяти років із конфіскацією майна.

Також, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги й те, що мінімальна межа відповідної санкції за законодавством України складає 9 років позбавлення волі, а вироком суду РФ ОСОБА_10 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців позбавлення волі, і дійшов правильного висновку про необхідність застосовування саме цієї межі, врахувавши й те, що покарання у державі виконання вироку не може бути більш тривалим або суворішим, ніж покарання, призначене у державі винесення вироку.

При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що призначене засудженому ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 30 - ч. 5 ст. 228.1 Кримінального кодексу Російської Федерації покарання у виді позбавлення волі 8 років 6 місяців відповідно до ст. 9-11 Конвенції «Про передачу засуджених осіб» від 21 березня 1983 року та з урахуванням п. 2 ч. 4 ст. 610 КПК України зміні не підлягає.

Тому, доводи сторони захисту про те, що: при призначенні ОСОБА_6 покарання судом Російської Федерації враховано тяжкість злочину, суспільну небезпеку та особу обвинуваченого, та застосовано положення ч. 1 ст. 62 та ч. 3 ст. 66 КК РФ, а при приведенні вироку щодо ОСОБА_8 у відповідність із законодавством України та визначаючи йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців, суд першої інстанції не взяв до уваги вимоги ч. 3 ст. 68 КК України, якою передбачено, що за вчинення замаху на злочин, розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого за видом покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України; оскільки санкцією ч. 3 ст. 307 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років, то строк призначеного ОСОБА_8 покарання за вчинений злочин (замах на незаконний збут наркотичних засобів) не може перевищувати 8 років позбавлення волі, що свідчить про те, що визначивши ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців суд призначив покарання, яке не передбачено чинним законодавством України, - апеляційний суд із урахуванням наведеного вище не бере до уваги й відхиляє як такі, що не спростовують висновку суду першої інстанції про визначення ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років і 6 місяців.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги й те, що питаннядоведеності вини, дотримання норм процесуального права під час розгляду справи судом, який ухвалив вирок, суворості та несправедливості покарання, не стосуються компетенції суду України, який розглядаєклопотання Міністерства юстиції України про приведення вироку суду іноземної держави у відповідність із законодавством України.

Разом із тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку тому, що санкцією ч. 5 ст. 228.1 КК РФ не передбачено додаткове покарання у виді конфіскації майна і засудженому таке не призначалось, а тому обґрунтовано не застосував його при визначенні ОСОБА_8 покарання в Україні.

Доводи апеляційної скарги засудженого ОСОБА_8 про те, що суд першої інстанції помилково визначив початок строку відбування призначеного йому покарання з 16.06.2017, не врахувавши те, що у зв`язку з підозрою у вчиненні злочину його було затримано 10.12.2016, чим збільшив строк відбування ним покарання на 6 місяців, - апеляційний суд також відхиляє як необгрунтовані, оскільки зі змісту вироку та оскаржуваної ухвали суду першої інстанції убачається, що ОСОБА_8 зараховано в строк відбування покарання час його затримання та перебування під вартою саме з 10.12.2016.

Із цих підстав, як такі що не знайшли свого підтвердження, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції погіршив його становище, оскільки відповідно до вироку кінець відбування призначеного покарання припадає на 09.06.2025, а згідно з оскаржуваної ухвалою на 09.12.2025.

Разом з тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, зарахувавши засудженому ОСОБА_8 у строк відбування покарання час його затримання та перебування під вартою з 10.12.2016 до 15.06.2017 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, не в повній мірі врахував положення ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року).

Так, матеріали судового провадження свідчать про те, що ОСОБА_8 дійсно було затримано 10.12.2016 і з цього часу він перебував під вартою до набрання вироком законної сили, тобто до винесення Красноярським крайовим судом ухвали від 24.08.2017.

Також матеріали справи свідчать про те, що 19.10.2020 ОСОБА_8 був доставлений в Україну та по теперішній час знаходиться в місцях ув`язнення як особа, щодо якої проводиться судовий розгляд. При цьому апеляційний суд зазначає, що учасниками судового розгляду не оспорювався час доставлення засудженого ОСОБА_8 в Україну і перебування під вартою на період розгляду апеляційної скарги саме з 19.10.2020.

Частиною 5 статті 72 КК України (в редакції Закону №838-VIII від 26 листопада 2015 року) визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

У строк попереднього ув`язнення включається строк: а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання; в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження; г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи; ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 612 КПК України будь-які питання, пов`язані з переглядом вироку суду іноземної держави, вирішуються судом держави, в якій ухвалено вирок.

Відповідно до порядку застосування вимог ч. 5 ст. 72 КК України, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 29.08.2018 (справа № 663/537/17), якщо особа вчинила злочин в період з 24.12.2015 до 20.06.2017 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу прямої його дії; якщо особа вчинила злочин в період до 23.12.2015 (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу зворотної його дії, як такого, що іншим чином поліпшує становище особи у розумінні ч. 1 ст. 5 КК України; якщо особа вчинила злочин до 20.06.2017 (включно) то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про зарахування засудженому ОСОБА_6 у строк відбування покарання періоду його попереднього ув`язнення необхідно зарахувати у строк відбування ним покарання періоди з 10.12.2016 (момент затримання) до 24.08.2017 (день набрання вироком законної сили) включно, а також із 19.10.2020 (день його доставки в Україну) до 02.09.2021 (день розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 14.02.2019 та постановлення апеляційним судом кінцевого судового рішення у даному провадженні) включно.

Тому, урахуванням положень п. 4 ч. 1 ст. 408 та п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України оскаржувана ухвала в цій частині підлягає зміні, а доводи сторони захисту в цій частині апеляційний суд визнає обґрунтованими й такими, що заслуговують на увагу, і задовольняє їх.

За таких обставин, апеляційна скарга засудженого ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які б слугували безумовною підставою для скасування судового рішення із призначенням нового судового розгляду провадження судом першої інстанції, апеляційний суд не вбачає.

Тому, інші доводи засудженого ОСОБА_8 , зокрема про те, що судом було порушено вимоги п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20, п. 3 ч. 3 ст. 42 та п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки будь-яких повідомлень про час та місце розгляду клопотання Міністерства юстиції України, а також ухвали суду він не отримував, а в той час коли розглядалось клопотання та була постановлена оскаржувана ухвала знаходився у Російській Федерації і через кордон його було перевезено 19.10.2020, а до Закарпатської УВП № 9 він був доставлений 30.11.2020, - апеляційний суд визнає такими, що не дають підстав для скасування судового рішення із призначенням нового судового розгляду, а тому не бере їх до уваги.

При оцінці цих доводів та їх відхиленні, апеляційний суд бере до уваги те, що статтею 610 КПК України не передбачено обов`язкової участі засудженого при вирішенні судом питання про приведення вироку іноземної держави у відповідність із законодавством України.

При цьому, апеляційний суд бере до уваги положення ст. 404 КПК України в частині перегляду апеляційним судом рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, а також позицію сторони захисту, яка не посилалася на вищезгадані обставини як на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які можуть слугувати підставою для скасування судового рішення, у тому числі й із призначенням нового судового розгляду, а просили змінити оскаржувану ухвалу в частині зарахування засудженому ОСОБА_8 у строк відбування покарання періодів його попереднього ув`язнення із розрахунку 1 один день попереднього ув`язнення за 2 дні позбавлення волі.

Також апеляційний суд бере до уваги те, що факт розгляду клопотання Міністерства юстиції України без участі засудженого ОСОБА_8 , відсутність у матеріалах провадження відомостей про належне повідомлення засудженого щодо часу та місця такого розгляду, а також не вручення йому копії оскаржуваної ухвали, були враховані апеляційним судом при поновленні засудженому ОСОБА_8 строку на апеляційне оскарження відповідно до ухвали Закарпатського апеляційного суду від 25.01.2021.

Керуючись ст.ст.404,405, 407,418,419, 610КПК України,апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу, яку подав засуджений ОСОБА_8 , задовольнити частково.

Ухвалу Тячівського районного суду Закарпатської області від 14.02.2019, якою задоволено клопотання Міністерства юстиції України та приведено у відповідність із законодавством України вирок Кіровського районного суду м. Красноярська від 16.06.2017 щодо ОСОБА_6 ; визначено засудженому ОСОБА_6 покарання, що підлягає відбуванню за вирокомКіровського районного суду м. КрасноярськаРосійської Федерації від 16 червня 2017 року за ч. 2 ст. 15 - ч. 3 ст. 307 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 8 років та 6 місяців без конфіскації майна ; строк відбування засудженим ОСОБА_6 покарання визначено обчислювати з дня ухвалення вирокуКіровського районного суду м. КрасноярськаРосійської Федерації, а саме з 16 червня 2017 року та зараховано у строк відбування ОСОБА_6 покарання час його затримання та перебування під вартою з 10 грудня 2016 року до 15 червня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону України від 26.11.2015 року «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання», зарахувати ОСОБА_8 у строк відбування покарання час затримання та строк перебування під вартою з 10 грудня 2016 до 24 серпня 2017 включно та період із 19 жовтня 2020 року до 02.09.2021 включно.

У решті ухвалу залишити без зміни.

Ухвала набираєзаконної силиз моментуїї проголошенняй оскарженню не підлягає.

Судді: