ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

при секретарі судового засідання ОСОБА_4

за участю учасників провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинувачених ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисників: ОСОБА_8 , ОСОБА_9

потерпілої ОСОБА_10

представника потерпілих ОСОБА_11

представника цивільного

відповідача ОСОБА_12

перекладача ОСОБА_13

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12019260000000081 від 15.02.2019 року, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_11 , як представника цивільних позивачів - ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (діє в інтересах малолітнього ОСОБА_17 ). на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 року щодо

ОСОБА_18 ( ОСОБА_19 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бжешьчь Куявський, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово проживає за адресою: АДРЕСА_2 , поляка, громадянина Республіки Польща, із середньою освітою, вдівця, працюючого водієм, не судимого,

та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,уродженця м.Борислав Львівськоїобласті,який зареєстрованийта проживаєза адресою: АДРЕСА_3 ,українця,громадянина України,із вищоюосвітою,одруженого,працюючого керівникомлогістики ТОВ«МБ Кур`єр»,не судимого,

обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

ЄУНСС:720/1448/19 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_20

НП:11-кп/822/270/21 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Новоселицького районногосуду Чернівецькоїобласті від20.05.2021року ОСОБА_18 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_18 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов`язки, зокрема які передбачені п.1-2 ч.1 ст.76 КК України.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_18 до набрання вироком законної сили залишено попередню - у виді застави, з продовженням дії покладених на нього обов`язків.

ОСОБА_7 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді трьох років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом одного року не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього судом обов`язки, зокрема які передбачені п.1-2 ч.1 ст.76 КК України.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено попередню - у виді домашнього арешту.

Вирішено питання про долю речових доказів, судових витрат та арештованого майна у даному кримінальному провадженні.

Відмовлено у задоволенні цивільних позовів ОСОБА_21 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 в інтересах малолітнього ОСОБА_17 , інтереси яких в судовому засіданні представляє адвокат ОСОБА_11 до Хенріх Верворльт Джі ем бі Ейч Ко текстільна експедиція Ка Джі.

На вказаний вирок суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга (з змінами) адвоката ОСОБА_11 ,як представникацивільних позивачів- ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (дієв інтересахмалолітнього ОСОБА_17 ),в якійвін проситьвирок вчастині призначеногообвинуваченому ОСОБА_22 покарання змінити, призначивши йому реальне покарання без застосування іспитового строку з позбавленням права керування транспортним засобом. Також просить змінити вирок суду в частині задоволення цивільного позову, задовольнивши цивільний позов повністю.

Апеляційні вимоги в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_22 , апелянт мотивує тим, що суд 1 інстанції належним чином не урахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а також обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди. Вважає, що поза увагою суду залишились тяжкі наслідки від даної ДТП, зокрема, смерть однієї особи та тілесні ушкодження іншої.

Апеляційні вимоги в частині цивільного позову, апелянт, аргументує тим, що районним судом було безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог через їх пред`явлення до неналежного відповідача, оскільки, позивачам не було роз`яснено право на заміну відповідача або залучення співвідповідача, правова позиція ВС, якою керувався суд, вважає нестабільною, а пред`являючи позовні вимоги про відшкодування шкоди саме з роботодавця винуватця ДТП водія ОСОБА_6 , цивільні позивачі реалізували своє абсолютне право на відшкодування цієї шкоди на передбачених законом підставах (ст.ст.1172, 1192 ЦК України).

Вказує, що внаслідок ДТП ОСОБА_23 було спричинено тілесні ушкодження, від яких вона померла. Її дітям донці ОСОБА_10 та неповнолітньому сину ОСОБА_17 , а також її матері похилого віку ОСОБА_14 було спричинено матеріальну та моральну шкоду, виражену в душевних стражданнях, пов`язаних з втратою ОСОБА_23 , понесенням витрат на поховання, здійснення поминального обіду, залишення без матеріальної підтримки її неповнолітнього сина та мати похилого віку. Крім того, внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілій ОСОБА_21 було спричинено середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, що призвели до тривалого розладу здоров`я. В результаті чого їй було спричинено моральну та матеріальну шкоду, пов`язану із шкодою здоров`я.

Також апелянт зазначає, що розмір виплати згідно ліміту страхового відшкодування становить суму, що цивільні позивачі вважають мізерною та неспівмірною понесеним стражданням та втратам.

Вважає, що межі ліміту страхового відшкодування, які діють на території України, страхове відшкодування не зможе покрити цивільним позивачам завданої внаслідок ДТП моральної та матеріальної шкоди.

Вказує, що розрахунок розміру збитків докладно зазначено в позовній заяві, однак він не був предметом розгляду в суді 1 інстанції, оскільки суд відмовив в задоволенні позову з підстав його пред`явлення до неналежного відповідача, не досліджуючи інші обставини та доводи цивільних позивачів.

На апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 , як представника цивільних позивачів, адвокатом ОСОБА_8 , діючим в інтересах цивільного відповідача, надійшло заперечення, в якому він просить подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, як необґрунтовану, а вирок районного суду без змін.

Інших апеляційних скарг та заперечень від учасників судового провадження не надходило.

Як було встановлено у суді першої інстанції, ОСОБА_18 14 лютого 2019 року о 20 годині 13 хвилин, керуючи технічно справним вантажним автомобілем марки «DAF», номерний знак НОМЕР_1 , Федеративної Республіки Німеччина, із напівпричепом марки «H&W», номерний знак НОМЕР_2 , Федеративної Республіки Німеччина, рухався в темну пору доби поза межами населеного пункту в адміністративно-територіальних межах Новоселицького району Чернівецької області по автодорозі «Н-10» сполученням «Стрий - Івано-Франківськ Чернівці - Мамалига», зі сторони м. Чернівці в напрямку м. Хотин, по крайній правій смузі руху. Проїжджаючи 246 км + 860 м вказаної автодороги та наближаючись до електроопори №383, ОСОБА_18 , не врахувавши дорожньої обстановки, почав виконувати маневр розвороту ліворуч у недозволеному місці, при цьому не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, хоча мав таку можливість.

В цей же час обвинувачений ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Volkswagen Touran», номерний знак НОМЕР_3 , Федеративної Республіки Німеччина, рухався в попутному напрямку, відносно руху вантажного автомобіля марки «DAF» під керуванням обвинуваченого ОСОБА_24 . Так, ОСОБА_7 , рухаючись по крайній лівій смузі руху, із значним перевищенням дозволеної швидкості, а саме на швидкості приблизно 133 км/год., проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у виборі швидкості руху, неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, маючи об`єктивну можливість вчасно виявити небезпеку для руху, а саме попутній автопоїзд у складі вантажного автомобіля марки «DAF», із напівпричепом марки «H&W», під керуванням ОСОБА_25 , який перебуваючи попереду здійснював маневр розвороту ліворуч у недозволеному місці, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, та в результаті вказаних дій обвинувачених відбулося зіткнення керованих ними транспортних засобів.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажирам, які перебували в салоні автомобіля «Volkswagen Touran», а саме: потерпілій ОСОБА_23 , 1972 року народження, у відповідності до висновку судово-медичної експертизи № 116 від 19 березня 2019 року (т.1 а.с. 192-198), спричинено смерть, яка настала від набряку та набухання речовини головного мозку, що розвернувся внаслідок отриманого за життя відкритого перелому кісток склепіння та основи черепа з розвитком субарахноїдальних крововиливів та забоєм речовини головного мозку та потерпілій ОСОБА_21 , 1972 року народження, спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому акроміального кінця правої ключиці, забою головного мозку середнього ступеня важкості (краніоспіальна форма), які у відповідності до висновку судово-медичної експертизи № 229 мд від 22 березня 2019 року (т.1 а.с. 203-206), відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду обвинувачений ОСОБА_18 , скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 10.1, дорожнього знаку 4.7 Розділу 33 «Дорожні знаки» та горизонтальної розмітки 1.11 розділу 34 «Дорожня розмітка» встановлених Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України за № 1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року.

В свою чергу, обвинувачений ОСОБА_7 дану дорожньо-транспортну пригоду скоїв в результаті порушення та невиконання вимог п.п. 1.5, 2.3 (б, д), 12.6(ґ), 12.9(б) встановлених Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету міністрів України за №1306 від 10.10.2001 року та введених в дію з 01.01.2002 року.

Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги апеляційної скарги, думку прокурора, потерпілу ОСОБА_10 , представника цивільних позивачів адвоката ОСОБА_11 , які підтримали подану апеляційну скаргу, обвинуваченого ОСОБА_18 та його захисника ОСОБА_8 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 , які заперечили проти поданої апеляційної скарги та просили її залишити без задоволення, а вирок районного суду без змін, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченим і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційній скарзі та обговоривши наведені у ній доводи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення в межах апеляційної скарги.

Висновки суду щодо винуватості обвинувачених ОСОБА_18 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України базується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Фактичні обставинисправи такваліфікація дій обвинувачених ОСОБА_18 та ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюється.

А тому колегія суддів, керуючись ст.404 КПК України, не наводить докази на підтвердження винуватості обвинувачених ОСОБА_18 та ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого їм злочину та правильності кваліфікації їх дій.

Що стосується апеляційних доводів представника цивільних позивачів - адвоката ОСОБА_11 в частині призначення занадто м`якого покарання обвинуваченому ОСОБА_22 , колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно положень п. 8 ч. 1ст. 393 КПК України, цивільний позивач, його представник або законний представник мають право подати апеляційну скаргув частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

На підставі аналізу вищевикладених положень кримінального процесуального закону можна дійти висновку про те, що цивільний позивач (його представник) можуть оскаржувати рішення за результатами проведення судового розгляду кримінального провадження по суті лише в частині, що стосується вирішення цивільного позову.

Натомість, в даному випадку представник цивільних позивачів - адвокат ОСОБА_11 оскаржує вирок, окрім як в частині, що стосується вирішення цивільного позову, також й в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_22 , можливість оскарження якого не передбачена для цивільного позивача. А тому, колегія суддів, не перевіряє в цій частині доводи представника цивільних позивачів - адвоката ОСОБА_11 .

Разом з цим, вирішуючи питання про правильність розв`язання судом 1 інстанції цивільного позову, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з положеннями ч. 2ст. 127 КПКшкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

В силу вимог ч. 5ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Вирішуючи цивільний позов, суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Цих вимог закону під час вирішення цивільного позову потерпілого місцевим судом не дотримано.

Згідно зіст. 22 Закону № 1961-IVу разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року (справа № 755/18006/15-ц), у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченомуЗаконом № 1961-IVпорядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відповідно дост.1194 Цивільного кодексу Україниособа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом № 1961-IVу страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених ст. 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону № 1961-IV).

Як видно з матеріалів кримінального провадження, потерпілими ОСОБА_21 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 в інтересах малолітнього ОСОБА_17 , заявлено цивільні позови про відшкодування збитків, завданих злочином саме до юридичної особи за місцем роботи обвинуваченого ОСОБА_6 а саме, Хенріх Верворльт Джі ем бі Ейч Ко текстильна експедиція Ка Джі та визначено її як особу, яка за законом несе відповідальність за завдану шкоду.

Усупереч викладеному, незважаючи на встановлення того факту, що на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_18 цивільно-правову відповідальність володільця транспортного засобу було застраховано та був наявний договір міжнародного страхування «Зелена картка», суд першої інстанції, в порушення вимогст.48 ЦПК України, не вирішив питання щодо заміни неналежного відповідача чи залучення належного відповідача і дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені обставини свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що, на думку колегії суддів, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, в контексті положеньст.412 КПК України, оскільки таке порушення перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Згідност.412 КПК Україниістотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.

Характер такого порушення, враховуючи положенняст.404 КПК України, не дає можливості усунути його під час апеляційного розгляду, а тому у відповідності дост.415 КПК України, з урахуванням загальних засад кримінального провадження, визначених приписамист.7 цього Кодексу, колегія суддів приходить до переконання, що вирок суду в частині вирішення цивільного позову слід скасувати з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Керуючись ст. ст.376 ч.2, 404,405,407,409 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 , як представника цивільних позивачів - ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (діє в інтересах малолітнього ОСОБА_17 ). задовольнити частково.

Вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 20.05.2021 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 скасувати в частині цивільного позову та призначити новий розгляд провадження у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою,- в той самий порядок і строк з дня отримання копії судового рішення.

Головуючий: Судді:

_________________ __________________ _________________

ОСОБА_1 ОСОБА_3 ОСОБА_2