Постанова

Іменем України

08 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 265/5327/20

провадження № 61-3055св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов`язання прийняти листки непрацездатності

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 жовтня 2020 року у складі судді Козлова Д. О., постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Баркова В. М. та додаткову постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Принцевської В. П., Лопатіної М. Ю., Баркова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позову

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, уточнивши який, просила визнати незаконним та скасувати наказ від 10 липня 2020 року № 187 про її звільнення під час хвороби на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України; поновити її на посаді кондуктора громадського транспорту автоколони Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» (далі - КП «МТТУ») з 10 липня 2020 року; негайно стягнути з відповідача на її користь середньо місячну заробітну плату в сумі 8 971,62 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 липня до жовтня 2020 року включно в розмірі 35 886,48 грн, а також 35 886,48 грн моральної шкоди, станом на 05 жовтня 2020 року; зобов`язати відповідача прийняти до оплати листки непрацездатності.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначала, що 10 квітня 2020 року між нею і КП «МТТУ» за ініціативою відповідача укладено строковий трудовий договір з 10 квітня до 10 липня 2020 року.

10 червня 2020 року під час виконання трудових обов`язків з нею стався нещасний випадок на підприємстві: вона отримала виробничу травму внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, після чого була госпіталізована до травматологічного відділення КНП «Обласна лікарня інтенсивного лікування міста Маріуполя». З 10 червня до 20 липня 2020 року вона перебувала на лікарняному.

20 липня 2020 року позивач звернулася до відповідача з листками непрацездатності з вимогою прийняти їх для оплати, однак їй було відмовлено. Інформації про складання акта розслідування нещасного випадку за встановленою формою Н-1/П вона не має.

10 липня 2020 року, тобто у період перебування на лікарняному, її звільнено у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, згідно із наказом відповідача від 10 липня 2020 року № 187, про що їй стало відомо з листа відповідача від 25 липня 2020 року. Наказ про звільнення позивач не отримувала, з його змістом її не ознайомлено, трудової книжки не видано.

Для звернення до суду з позовом вона письмово зверталася до відповідача з проханням надати їй копії: примірника строкового трудового договору від 10 квітня 2020 року, наказу про прийом на роботу від 10 квітня 2020 року, наказу 10 липня 2020 року № 187 від про звільнення, а також довідку про її середній заробіток.

Після неправомірних дій відповідача стан її здоров`я погіршився, тому вона вимушена була 21 липня 2020 року звернутися за медичною допомогою до лікаря, який призначив стаціонарне лікування у Маріупольський міський лікарні № 8.

Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя Донецької області рішенням від 07 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач звільнена у період тимчасової непрацездатності у зв`язку із закінченням дії строкового договору, що є підставою для зміни дати звільнення, однак ОСОБА_1 не заявляла позовних вимог про зміну дати її звільнення, наполягаючи саме на поновлені її на роботі кондуктора громадського транспорту в КП «МТТУ». Оскільки законних підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді кондуктора громадського транспорту КП «МТТУ» немає, то немає і підстав для присудженні їй оплати за час вимушеного прогулу.

Не є ефективним способом захисту вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання КП «МТТУ» прийняти до оплати листки непрацездатності, оскільки це не забезпечує відновлення її прав, враховуючи, що відповідач наразі не відмовив ОСОБА_1 у проведенні оплати таких листків, оскільки позивач не надала їх відповідачу, що позбавляє КП «МТТУ» прийняти рішення про їх оплату або відмову в оплаті.

Унаслідок відмови ОСОБА_1 у зазначених позовних вимогах суд першої інстанції вважає, що немає підстав для задоволення її позову і в частині стягнення моральної шкоди.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Донецький апеляційний суд постановою від 08 лютого 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 жовтня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким позов задовольнив частково. Стягнув з КП «МТТУ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов

правильного висновку, що звільнення позивача під час перебування її на лікарняному є незаконним, однак ОСОБА_1 не заявляла вимог про зміну дати звільнення, а наполягала саме на поновленні її на роботі кондуктора громадського транспорту в КП «МТТУ». При цьому суд не звернув уваги на вимоги позивачки про відшкодування моральної шкоди, яку вона пов`язує з її незаконним звільненням.

Донецький апеляційний суд додатковою постановою від 12 лютого 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 жовтня 2020 року в частині визначення розподілу судових витрат скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким стягнув з КП «МТТУ» на користь держави 202,63 грн пропорційно задоволеним вимогам. Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави 1 899,37 грн пропорційно задоволеним вимогам. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Додаткова постанова мотивована невирішеним питанням щодо судових витрат у справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 22 лютого 2021 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 жовтня 2020 року, постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року та додаткову постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року в частині стягнення з неї судових витрат і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 587/964/17, від 24 червня 2020 року у справі № 757/40835/15-ц; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що оскаржувані рішення є завідомо протиправними, оскільки судова справа по суті позовних вимог, відхилених клопотань, наданих документальних доказів, які не перевірялись на достовірність та відповідність законодавству, нормам матеріального та процесуального права, не розглядалася зовсім жодною судовою інстанцією.

Суди не взяли до уваги як детальні пояснення ОСОБА_1 , так і її заяву від 06 квітня 2020 року про прийом на роботу за строковим трудовим договором терміном на три місяця без конкретизації дати так званого строкового трудового договору, укладеного саме і тільки за ініціативою та вимогою роботодавця згідно із встановленим зразком заяв про прийом на роботу саме за строковим трудовим договором.

Всупереч нормам трудового законодавства суди не взяли до уваги вимоги статті 23 КЗпП України, згідно з якою трудовий договір може бути укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Суди грубо порушили вимоги законодавства, якими заборонено звільняти працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, яка є абсолютною, тож за наявності законних підстав для звільнення роботодавець має чекати відновлення працездатності працівника, тим більше після отримання ОСОБА_1 10 червня 2020 року виробничої травми на підприємстві відповідача під час виконання службових обов`язків.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, встановивши, що звільнення працівника відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 червня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно із заявою від 06 квітня 2020 року ОСОБА_1 просила прийняти її кондуктором громадського транспорту у КП «МТТУ» за строковим трудовим договором терміном на три місяці.

Наказом КП «МТТУ» від 10 квітня 2020 року № 301л ОСОБА_1 прийнята на роботу кондуктором громадського транспорту КП «МТТУ» на умовах строкового трудового договору з 11 квітня до 10 липня 2020 року. Із правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією ознайомлена.

Наказом від 10 липня 2020 року КП «МТТУ» № 187л кондуктор громадського транспорту ОСОБА_1 звільнена у зв`язку із закінченням строку трудового договору за пунктом 2 статті 36 КЗпП України.

На письмове звернення ОСОБА_1 від 25 липня 2020 року відповідач 10 серпня 2020 року надіслав їй копії наказів про прийняття на роботу від 10 квітня 2020 року № 301л та про звільнення від 10 липня 2020 року № 187л, а також довідку про середній заробіток позивачки.

Згідно з листком непрацездатності від 11 червня 2020 року АДК № 723183, виписаним КНП «ОЛІЛ» ОСОБА_1 , вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 10 до 11 червня 2020 року та продовжує хворіти. При цьому у написанні п`ятої літери прізвища позивача є виправлення без позначення цього, немає печатки лікарської установи на ньому та посилання на причину непрацездатності.

З листка непрацездатності від 12 червня 2020 року АДТ № 669012, виписаним КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 4 імені І. К. Мацука» ОСОБА_1 , видно, що вона перебувала на амбулаторному лікуванні з 12 червня до 20 липня 2020 року, при цьому також немає посилання на причину непрацездатності.

На підставі листка непрацездатності від 21 липня 2020 року АДТ № 650686, виписаного КНП ММР «ЦПМСД № 5» ОСОБА_1 , відомо, що вона перебувала на амбулаторному лікуванні за загальним захворюванням з 21 до 29 липня 2020 року та продовжує хворіти.

Згідно з листком непрацездатності від 14 серпня 2020 року АДГ № 195028, виписаного КНП ММР «Маріупольська міська лікарня № 8» ОСОБА_1 , вона перебувала на стаціонарному лікуванні за загальним захворюванням з 30 липня до 14 серпня 2020 року.

Згідно із службовою запискою начальника автоколони КП «МТТУ» ОСОБА_2. кондуктор громадського транспорту ОСОБА_1 20 липня 2020 року з`явилася з листками непрацездатності від 11 червня 2020 року (АДК № 723183) та від 12 червня 2020 року (АДТ № 669012) у продовження листа АДК № 723183. Оскільки один з листків непрацездатності був неправильно оформлений, а другий у зв`язку із затримкою розслідування був не закритий, позивача направлено до лікарів з метою виправлення помилок для прийняття їх до оплати підприємством.

У судовому засіданні встановлено (та не заперечувалося позивачем), що листки непрацездатності від 21 липня 2020 року (АДТ № 650686) та від 14 серпня 2020 року (АДГ № 195028) ОСОБА_1 представникам КП «МТТУ» взагалі не надавала.

Свідок ОСОБА_2 , вказував, що він працює начальником автоколони КП «МТТУ» і був керівником позивача, яка свідомо підписувала заяву на укладення із відповідачем строкового трудового договору, що відповідало її інтересам, тому він на заяві ОСОБА_1 від 06 квітня 2020 року поставив свою резолюцію. Рішення про прийом на роботу позивача приймало керівництво КП «МТТУ». Підтвердив, що 20 липня 2020 року до нього зверталась ОСОБА_1 із листками непрацездатності, тому їх у його присутності оглянув представник бухгалтерії, який повідомив ОСОБА_1 , що ці листки слід дооформити, оскільки вони не відповідають закону, тому за ними позивач не зможе отримати виплати. Пам`ятає, що на одному з таких листів були помилки в написанні прізвища, а на іншому не було печатки та він не був закритий. При цьому ОСОБА_2 сфотографував листи непрацездатності ОСОБА_1 та направив позивача до голови комісії з розслідування нещасного випадку, який стався з нею 10 червня 2020 року. Стверджував, що попри неодноразові спроби зв`язатися із позивачем після 10 червня 2020 року аж до 20 липня 2020 року ОСОБА_1 ігнорувала всі його телефонні дзвінки та дзвінки його заступника ОСОБА_3 . Зазначав, що робота кондуктора автоколони КП «МТТУ» має постійний характер, однак на підприємстві зазвичай перший трудовий договір із працівником укладають терміном на три місяці.

Свідок ОСОБА_3 вказував суду, що працює начальником відділу експлуатації у КП «МТТУ» та знає ОСОБА_1 , яка перебувала у його підпорядкуванні та з якою з її згоди відповідач уклав строковий трудовий договір. Підтвердив, що він завізував заяву позивача про прийняття її на роботу від 06 квітня 2020 року. Стверджував, що ОСОБА_1 не просила його укласти з нею безстроковий трудовий договір, а добровільно писала заяву на укладення саме строкового трудового договору. Додав, що він не міг додзвонитися до позивача після отримання нею травми 10 червня 2020 року аж до моменту закінчення строку дії її трудового договору.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Щодо наказу КП «МТТУ» від 10 липня 2020 року № 187л про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 2 статті 36 КЗпП України

Згідно з частиною другою статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішнього трудового розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно зі статтею 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Укладення строкового трудового договору можливе за погодженням сторін, без згоди працівника укладення такого договору є неможливим.

Суди встановили, що за наказом КП «МТТУ» від 10 квітня 2020 року № 301л ОСОБА_1 прийнята на роботу кондуктором громадського транспорту КП «МТТУ» на умовах строкового трудового договору з 11 квітня до 10 липня 2020 року на підставі її заяви від 06 квітня 2020 року.

Отже, сторони при укладенні трудового договору обумовили його строк, з настанням якого договір буде припинено.

Оскільки наказом КП «МТТУ» від 10 квітня 2020 року № 301л визначено строк, на який укладався трудовий договір з ОСОБА_1 , який визначався терміном у три місяці, а саме до 10 липня 2020 року, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що між сторонами укладений строковий трудовий договір.

Доводи позивача про те, що її змусили написати заяву від 06 квітня 2020 року на укладення з КП «МТТУ» саме строкового трудового договору терміном на три місяці, є недоведеними, адже доказів примусу на його укладання ОСОБА_1 не надала, в судовому порядку це не оскаржувала.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає окремої заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли особисто складав та підписував заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. Воднлчас він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Оскільки строк дії договору закінчився 10 липня 2020 року, тому формулювання причини звільнення позивача за закінченням строку трудового договору на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України є правомірним.

Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії контракту доведена відповідачем, не спростована позивачем та підтверджується зібраними у справи доказами, яким суди надали правову оцінку.

Щодо поновлення позивача на роботі

Згідно зі статтею 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_4 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, непогширення такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

Схожий висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 545/1151/16-ц (провадження № 61-17196св19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) зроблено правовий висновок про те, що в разі порушення гарантії, встановленої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Згідно з листками непрацездатності у періоди з 10 червня до 14 серпня 2020 року ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною.

Верховний Суд враховує, що наказ про звільнення позивача видано 10 липня 2020 року, тобто у період, коли позивач була непрацездатною.

Порушення прав позивача, а саме звільнення її у день перебування на лікарняному, суд може усунути шляхом зміни дати звільнення, тобто визначення дати припинення трудових відносин у перший день після закінчення періоду непрацездатності за наявності підстав для звільнення.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення норм частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни дати звільнення позивача.

Ураховуючи, що наказ КП «МТТУ» від 10 липня 2020 року № 187л про звільнення ОСОБА_1 в частині підстав для звільнення позивача є правомірним та обґрунтованим, підстав для поновлення її на посаді немає.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця. Причиною того, що працівник не виконував свої трудові обов`язки і не отримував заробітну плату, є тимчасова непрацездатність, а не винні дії (бездіяльність) роботодавця.

Отже, зміна дати звільнення не є вимушеним прогулом, за який працівникові виплачується середній заробіток, розмір якого обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

У разі зміни дати звільнення середній заробіток за весь час вимушеного прогулу не виплачується, а працівникові за його заявою чи за позовом до суду за період тимчасової непрацездатності виплачується допомога з тимчасової непрацездатності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Ураховуючи наведене, позовні вимоги щодо негайного стягнення середньої заробітної плати за один місяць та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення суду задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання незаконним та скасування наказу від 10 липня 2020 року № 187, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку підлягають скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позову, а саме зміни дати звільнення ОСОБА_1 з 10 липня 2020 року на 15 серпня 2020 року.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного суду від 16 грудня 2020 року у справі № 461/7292/17.

Щодо зобов`язання відповідача прийняти до оплати листки непрацездатності та про відшкодування моральної шкоди

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що судові рішення в частині зобов`язання відповідача прийняти до оплати листки непрацездатності та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовної вимоги щодо відшкодування моральної шкоди не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду в цій частині (стаття 400 ЦПК України).

Стосовно додаткової постанови апеляційного суду

У пункті 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Водночас у цій справі, крім інших позовних вимог, заявлено також вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, зобов`язання відповідача прийняти до оплати листки непрацездатності, які не входять до переліку позовних вимог, визначених Законом України «Про судовий збір»», при пред`явленні яких судовий збір не сплачується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 12-301гс18 дійшла висновку, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Згідно з частинами першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, мала сплатити 2 522,40 грн (1 681,60 грн за дві майнові вимоги (одна майнова вимога - 840,80 грн) та 840,80 грн за одну немайнову вимогу).

Ураховуючи часткове задоволення апеляційним судом вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, а саме в розмірі 2 000,00 грн із заявлених 35 886,48 грн, що становить 5,57 % від 35 886,48 грн, та норми статті 141 ЦПК України, розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави за звернення із цим позовом, становить 2 474,57 грн (840,80 грн (немайнова вимога) + 840,80 грн (майнова вимога) + 793,97 грн (840,80 грн -(840,80 х 5,57 %)).

З урахуванням наведеного розмір стягненого додатковою постановою апеляційного суду з ОСОБА_1 на користь держави судового збору підлягає зміні з 1 899,37 грн на 2 475,57 грн.

Оскільки відповідач не оскаржує додаткове рішення в частині стягненої з нього суми судового збору, додаткова постанова в цій частині не є предметом касаційного перегляду (стаття 400 ЦПК України).

Щодо судових витрат у справі

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року звільнено від сплати судового збору за звернення з касаційною скаргою у цій справі, а суд касаційної інстанції змінює судові рішення в частині позовних вимог, за звернення з якими вона звільнена від сплати судового збору, підстав для перерозподілу судових витрат у справі немає.

Керуючись статтями 141, 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 07 жовтня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади кондуктора громадського транспорту Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, з 10 липня 2020 року на 15 серпня 2020 року.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Маріупольське трамвайно-тролейбусне управління» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Додаткову постанову Донецького апеляційного суду від 12 лютого 2021 року змінити, збільшити розмір суми, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь держави, з 1 899,37 грн до 2 475,57 грн (дві тисячі чотириста сімдесят п`ять гривень 57 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун