Справа № 307/2244/19

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

01.09.2021 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., за участі прокурора Дибець Р.В. та представника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - адвоката Розмана С.Ю., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав представник ОСОБА_1 адвокат Розман С.Ю.,

в с т а н о в и в :

Постановою судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2020 року

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, неодруженого, працюючого, колишнього прокурора військової прокуратури Хмельницького гарнізону Західного регіону України, раніше до адміністративної відповідальності не притягувався,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушенняпередбаченого ч.4ст.172-6КУпАПі накладено на нього адміністративне стягнення в виді штрафу в розміріоднієї тисячінеоподатковуваних мінімумівдоходів громадян,що становить17000,00(сімнадцятьтисяч гривень00копійок)гривень.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 384, 20 грн. судового збору.

Згідно протоколупро адміністративнеправопорушення, ОСОБА_1 ,являючись службовоюособоюорганівпрокуратури та будучи, відповідно до підпункту "е" пункту 1 частини 1статті 3 Закону України "Про запобігання корупції"суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, порушив вимоги пункту 9 частини 1 статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» та 26 березня 2019 року подав завідомо недостовірні відомості у декларації (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, а саме, у розділі 13 декларації: Фінансові зобов`язання - не відобразив заборгованість за договором позики в сумі 313440, 00 (Триста тринадцять тисяч чотириста сорок гривень 00 копійок) гривень, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч. 4 ст. 172-6 КУпАП.

В апеляційній скарзі адвокат Розман С.Ю. вказує на те, що постанова судді є незаконною. Зазначає, що ОСОБА_1 тільки частково визнав обставини, про які зазначено в протоколі, а саме факт наявності рішення Нетішинського районного суду від 19.10.2018 у справі № 679/840/18 та наявність у нього заборгованості перед третьою особою, проте вважав, що такі зобов`язання є деліктними, а не фінансовими, оскільки такі виникли внаслідок заподіяння майнової шкоди пошкодження у ДТП транспортного засобу третьої особи. Стверджує, що ОСОБА_1 не мав на меті приховати відповідну інформацію або уникнути її декларування. Також посилається на те, що ОСОБА_1 не отримував жодних повідомлень чи листів з проханням надати пояснення щодо причини недостовірності відомостей у поданій ним декларації. Просить постанову скасувати, а провадження в справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Розмана С.Ю., який підтримав доводи апеляційної скарги; прокурора Дибець Р.В., який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги, але не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з приписами ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Під час апеляційного розгляду, апеляційним судом встановлено, що постанова суду першої інстанції є необґрунтованою, оскільки ухвалена з недотриманням положень Конституції України, вимог чинного КУпАП, Закону України «Про запобігання корупції», за результатами неповного дослідження доказів, та без врахування положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини.

Так, Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року ; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 року.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право на справедливий і публічний розгляд справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість оскаржуваної постанови в частині наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, апеляційний суд доходить висновку, що постанова прийнята з недотриманням вимог вказаних вище нормативно-правових актів, що під час розгляду справи допущена неповнота та поверховість при дослідженні фактичних обставин справи, не дана належна оцінка зібраним у справі доказам у їх сукупності, внаслідок чого постановлено судове рішення, яке з огляду на вказані вище норми права не можна визнати законним та обґрунтованим.

Склад правопорушення - це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу в цілому.

Вина є одним із елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння чи бездіяльності.

Склад адміністративногоправопорушення зач.4ст.172-6КУпАП утворюєподання завідомонедостовірних відомостейу деклараціїособи,уповноваженої навиконання функційдержави абомісцевого самоврядування.Подання завідомонедостовірних відомостейу декларації цевнесення суб`єктомдекларування неправдивої(такої,що повністюабо частковоне відповідаєдійсності)інформації таподальше їїрозміщення наофіційному веб-сайтіНаціонального агентства. Суб`єктивна сторона правопорушення за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу, а тому відсутність умислу на вчинення адміністративного правопорушення виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Відповідно до вимог ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала або свідомо припускала настання цих наслідків.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на зміст листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017, у якому чітко зазначено, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Також, на умисну форму вини, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов`язкові ознаки корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 року (справа №1-27/2010).

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУПАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина доведена матеріалами справи, однак, такий висновок суду, на переконання апеляційного суду, є помилковим.

Так, з матеріалів справи, зокрема, протоколу про адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією убачається, що 09 липня 2019 року на ОСОБА_1 , колишнього працівника військової прокуратури Хмельницького гарнізону Західного регіону України був складений протокол за порушення вимог п. 9 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції», за що передбачена відповідальність за ч. 4 ст. 172 -6 КУпАП. Зміст протоколу свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи відповідно до п. п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», примітки до статті 172-6 КУпАП, суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, порушуючи вимоги п. 9 ч. 1 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції», подав 26.03.2019 завідомо недостовірні відомості у декларації (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, а саме: у Розділі 13: Фінансові зобов`язання ОСОБА_1 не відобразив заборгованість за договором позики в сумі 313440 (триста тринадцять тисяч чотириста сорок) гривень. Датою вчинення вказаного адміністративного правопорушення є дата подання ОСОБА_1 декларації (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2018 рік, а саме 26.03.2019 о 02 год 35 хв. Днем виявлення вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення слід вважати дату складання протоколу, а саме 09 липня 2019 року.

Згідно з рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області (заочне) від 19 жовтня 2018 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено повністю.

Відповідно до копій витягу з Єдиного державного реєстру декларацій, ОСОБА_1 подав декларацію (після звільнення) 26 березня 2019 року.

В суді першої інстанції, особа яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , тільки частково визнав обставини, про які зазначено у протоколі, а саме факт рішення Нетішинського районного суду Хмельницької області від 19.10.2018 та наявність у нього заборгованості перед третьою особою. Однак, апелянт був упевнений, що такі зобов`язання є деліктними, тобто недоговірні зобов`язання, які виникають внаслідок порушення майнових чи особистих немайнових прав, а не фінансовими, оскільки вони виникли внаслідок заподіяння ОСОБА_1 майнової шкоди. Їх приховати чи уникнути декларування ОСОБА_1 не мав на меті, про що зазначив і в апеляційній скарзі.

Цей аргумент судом першої інстанції залишено поза увагою, що на переконання апеляційного суду, є неправильним.

За змістом ч. 4 ст. 172-6 КУпАП конструктивною ознакою суб`єктивної сторони подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування є вина особи у формі прямого чи непрямого умислу.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала цих наслідків (ч. 1 ст. 10 КУпАП). Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ч. 1 ст.11 КУпАП).

Апеляційним судом встановлено, що основною причиною подання недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування було те, що ОСОБА_1 знав про рішення Нетішинського районного суду Хмельницької області від 19.10.2018 та наявність у нього заборгованості перед третьою особою, утім не відобразив за договором позики ці відомості з однієї причини, тому що був упевнений, що такі зобов`язання є деліктними, а не фінансовими. Під час розгляду апеляційної скарги апелянт наголосив, що вказану інформацію не мав на меті приховати, більш того уникнути декларування також не ставив собі за мету. Апеляційний суд бере до уваги ці доводи, позаяк матеріалами справи підтверджено, що що ОСОБА_1 у встановлений законом строк, тобто з 01 січня по 31 березня наступного року після звільнення, подав декларацію (після звільнення), в яку 26 березня 2019 року вніс відомості про свій майновий стан, що у свою чергу свідчить про те, що він не намагався приховати свій реальний майновий стан.

Доводи апелянта про те, що жодних повідомлень та листів з проханням надати пояснення щодо причини недостовірності відомостей у поданій декларації він не отримував - також заслуговують на увагу, позаяк у матеріалах справи не містяться переконливі докази, а саме відсутні належним чином завірені офіційні повідомлення уповноваженого органу з проханням надати пояснення з приводу вказаного адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд погоджується з доводами апелянта щодо відсутності даних про форму вини ОСОБА_1 та прямого умислу останнього на вчинення адміністративного правопорушення. Визнаючи ці доводи слушними, апеляційний суд звертає увагу на те, що аналіз вищевказаних норм приводить до висновку, що склад правопорушення за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП є формальним, обов`язковим елементом його об`єктивної сторони є умисна дія, тобто умисне подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а тому, орган, уповноважений на складання протоколу про адміністративне правопорушення, та прокурор, який бере участь у розгляді справи судом, зобов`язані довести суду наявність у діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності за вчинення цього адміністративного правопорушення, умислу на подання завідомо недостовірних відомостей у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Крім того, згідно з п. 2 роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов`язані з корупцією» № 223-943/0/4-17 від 22.05.2017, суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 172-6 КУпАП, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності. Також, на умисну форму вини, а також наявність відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, як на обов`язкові ознаки корупційного правопорушення звертає увагу Конституційний Суд України в рішенні від 06.10.2010 року (справа №1-27/2010).

При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, апеляційний суд вважає, що підстав сумніватися у поясненнях ОСОБА_1 не має, оскільки такі об`єктивно підтверджуються сукупністю зібраних у справі доказів.

Окрім цього, при оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, апеляційний суд бере до уваги положення ст. 38 КУпАП, а також наступні докази, факти та обставини.

Так, відповідно до частини другої статті 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

Відповідно до частини 4 цієї статті КУпАП, адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією, а також правопорушень, передбаченихстаттями 212-15,212-21цього Кодексу, може бути накладено протягом шести місяців з дня його виявлення, але не пізніше двох років з дня його вчинення.

З матеріалів справи також вбачається, що у підтвердження висновку про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного корупційного діяння суд послався на рішення Нетішинського районного суду Хмельницької області від 19.10.2018, відповідно до якого стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 313 440 гривень заборгованість за договором позики.

З матеріалів справи також вбачається, що 15 квітня 2018 року мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі ОСОБА_1 , у результаті якої було пошкоджено належний ОСОБА_2 автомобіль, що винним у дорожньо-транспортній пригоді визнав себе ОСОБА_1 , який зобов`язався відшкодувати вартість пошкодженого належного ОСОБА_2 автомобіля, що становить 12 тисяч доларів США, надавши 15.04.2018 про це письмову розписку (а. с. 10, 11).

З матеріалів справи також вбачається, що 10.05.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір новації (дослівно до тексту назви договору) (а. с. 12).

Дослідивши матеріали справи про адміністративне корупційне правопорушення апеляційним судом встановлено, що такі не містять відомостей про набрання рішенням Нетішинського районного суду Хмельницької області від 19.10.2018 законної сили, відомостей про те чи видавався виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 коштів у зв`язку з винесеним рішенням.

Апеляційний суд дослідивши вказані вище документи та судове рішення вважає, що ОСОБА_1 будь-яких коштів від ОСОБА_2 не отримував, тобто між ним та ОСОБА_2 мали місце цивільно-правові зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння матеріальної шкоди - зобов`язання які є деліктними, а не фінансовими, у розумінні положень Закону України "Про запобігання корупції".

Приймаючи рішення, апеляційний суд також бере до уваги те, що відповідно до положень Кодексу України про адміністративні правопорушення вжиття заходів по встановленню осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, у тому числі про адміністративні корупційні діяння, складання протоколів про адміністративні правопорушення, з`ясування обставин, за яких скоєно правопорушення, встановлення свідків (очевидців) події, вилучення речей та документів, збирання інших доказів у підтвердження вини особи, покладаються на органи Національної поліції, їх територіальні підрозділи, тому саме посадові особи цих органів зобов`язані були витребувати і приєднати відомості про набрання рішенням Нетішинського районного суду Хмельницької області від 19.10.2018 законної сили, відомості про те чи видавався виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 коштів у зв`язку з винесеним рішенням, відсутність яких свідчить про неповноту при проведенні перевірки обставин скоєного діяння.

Окрім того, приймаючи рішення, апеляційний суд зазначає, що з часу надання ОСОБА_1 письмової розписки 15.04.2018, часу укладення договору новації 10.05.2018 та часу складання протоколу пройшло понад три роки.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», корупція це використання особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов`язаних з ними можливостей, а правопорушення, пов`язане з корупцією це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Зазначене визначення корупції узгоджується із ратифікованими Україною Цивільною Конвенцією про боротьбу з корупцією 1989 року, Кримінальною конвенцією про боротьбу з корупцією 1993 року, Конвенцією ООН 2003 року та п. 3.22. Рішення Конституційного суду України №21-рп/2010 від 6 жовтня 2010 року в яких зазначено, що термін «корупція» означає «використання особою наданих їй службових повноважень та пов`язаних з цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб», а корупційна діяльність безпосередньо пов`язується з корисливими діями (бездіяльністю) посадової особи при виконанні покладених на неї службових обов`язків. Зазначене може прирівнюватись до давання чи отримання хабара, зловживання службовим становищем чи впливом, сприяння відмиванню отриманих від корупційних злочинів доходів, їх приховування, розкрадання чи нецільового використання майна, перешкоджання здійсненню правосуддя, а також незаконного збагачення як значного збільшення доходів, яке перевищує законні доходи особи, яке вона не може раціонально обґрунтувати, тощо.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності, що закріплений у ч. 2 ст. 61 Конституції України, при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого правопорушення. Конституційне право на судовий захист належить до невідчужуваних та непорушних. Кожен під час розгляду будь-якої справи, має право на правосуддя, яке відповідало б вимогам справедливості.

Сукупність наведених вище обставин доводить невідповідність прийнятої судом постанови вимогам закону, свідчить про односторонній та формальний підхід суду щодо об`єктивного, неупередженого та законного розгляду справи на підставі з`ясування всіх обставин, що мають значення для її правильного вирішення та неупередженої оцінки всіх доказів у справі у їх сукупності та взаємопов`язаності.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-яких доказів, що безпосередньо, поза розумним сумнівом вказували б на наявність у ОСОБА_1 умислу (прямого чи непрямого) та відповідного корисливого або іншого особистого інтересу особи, чи інтересу третіх осіб, на неподання декларації про суттєві зміни у майновому стані. При цьому, апеляційний суд враховує те, що ОСОБА_1 у встановлений законом строк, тобто з 01 січня по 31 березня наступного року після звільнення, подав декларацію (після звільнення), в яку 26 березня 2019 року вніс відомості про свій майновий стан, що у свою чергу свідчить про те, що він не намагався приховати свій фактичний майновий стан, а причини внесення недостовірних відомостей у декларації є такими, що виключають наявність у діях ОСОБА_1 вини у формі умислу, а відтак і наявності суб`єктивної сторони даного правопорушення.

Тому, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП адміністративного правопорушення є таким, що не ґрунтується на фактичних обставинах справи та наявних у матеріалах справи доказах.

Разом із тим, доводи апеляційної скарги про те, що перевірка інформації, яка підлягає відображенню у декларації та повідомлення про надання пояснень з приводу виявлених неточностей відбувалася з порушеннями Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», тобто поза межами компетенції Управління захисту економіки в Закарпатській області та без відповідного звернення НАЗК, апеляційний суд до уваги не бере, оскільки такі не свідчать про відсутність повноважень в Управління захисту економіки на проведення перевірки та складанні протоколів про адміністративні корупційні правопорушення, і в свою чергу, не впливають на висновок апеляційного суду про відсутність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема, позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.), в яких ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процессу».

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За вище викладених обставин, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 172-6 КУпАП, а тому, доводи апеляційної скарги про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення визнаються обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАПпровадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає за необхідне оскаржувану постанову суду першої інстанції скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу, яку подав представник ОСОБА_1 адвокат Розман С.Ю., задовольнити.

Постанову судді Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 травня 2020 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 172-6 КУпАП ОСОБА_1 - скасувати, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу передбаченого ч. 4 ст. 172-6 цього Кодексу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя І.В.Стан