Справа № 442/5566/21

Провадження № 1-кс/442/1093/2021

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 року cлідчий суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 , з участю секретаря ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_3 на постанову про закриття кримінального провадження, -

встановив:

ОСОБА_3 звернулася до суду зі скаргою, в якій просить скасувати постанову від 30.12.2020 про закриття кримінального провадження № 12020140110001444 від 01.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 197-1 КК України та направити матеріали кримінального провадження для подальшого розслідування.

В обґрунтування скарги покликається на те, що 30.12.2020 слідчим СВ Дрогобицького РВПГУ НП у Львівській області ОСОБА_4 винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12020140110001444 від 01.12.2020 на підставі п.2 ч,1 ст. 284 КПК України, через відсутність в діях складу кримінального провадження.

Вважає таку незаконною, оскільки така не відповідає вимогам ст. 110 КПК України та під час досудового розслідування слідчим не дотримано вимоги ст. ст. 7, 9, 55, 94, 91, КПК України.

В судові засідання призначені на 22.07.2021, 28.07.2021, 06.08.2021 та 09.09.2021 заявник не з`явився, про час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином.

ОСОБА_3 не цікавиться датою та часом розляду поданих скарг, рекомендовану кореспонденцію з Дрогобицького міськрайонного суду з відміткою судова повістка, не отримує, а будучи повідомленим телефонограмою на засоби зв`язку, вказані в скарзі, не отримує, в судові засідання для їх розгляду не з`являється, що свідчить про її незацікавленість у розгляді поданих скарг, зокрема, й зазначеної скарги.

Слідчий Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області був належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, не повідомив суду причини неявки. Його неявка не є перешкодою для розгляду скарги.

Згідно ч.1 ст.303 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави, за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до ч.3 ст.306 КПК України, розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування здійснюється за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу чи її захисника, представника та слідчого чи прокурора, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржується. Відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.

Також ч.2 ст.306 КПК України визначено строк розгляду скарги тривалістю у сімдесят дві години.

За результатами розгляду скарг, як це передбачено ст.307 КПК, постановляється ухвала про:

скасування рішення слідчого чи прокурора;

скасування повідомлення про підозру;

зобов`язання припинити дію;

зобов`язання вчинити певну дію;

відмову в задоволенні скарги.

Тобто КПК містить вичерпний перелік рішень, які можуть бути прийняті за результатами розгляду такої скарги. Отже, слідчий суддя, навіть за відсутності в засіданні особи, яка подала скаргу, чи її захисника або представника, позбавлений можливості не розглядати скаргу по суті, відмовляючи в її задоволенні або залишаючи її без розгляду із цих підстав.

Крім того, з огляду на приписи ст.55 Конституції, а також вимоги ч.6 ст.9 КПК постановлення слідчим суддею ухвали, що виходить за межі його повноважень, порушує такі засади кримінального провадження, як верховенство права, законність та доступ до правосуддя.

Таким чином, приписи ч.3 ст.306 КПК щодо розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування за обов`язкової участі особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника мають лише формальний характер. Адже суд позбавлений можливості забезпечити виконання цих вимог кримінального процесуального закону, якщо особа отримує судові виклики, але свідомо їх ігнорує та не з`являється в засідання.

Враховуючи те, що заявник не з`явилася на розгляд скарги, будучи неодноразово належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, строки розгляду такої скарги перевищують межі розумного, слідчий суддя вважає за можливе скаргу розглянути за її відсутності.

Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України регламентовано, що фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження під час розгляду питань слідчим суддею, крім вирішення питання про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, та в суді під час судового провадження є обов`язковим. У разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

Дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, у відповідності до вимог передбачених ч.1 ст. 303, ч.1 ст. 304 КПК України скарги на рішення слідчого про закриття кримінального провадження можуть бути оскарженні заявником протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови про закриття кримінального провадження.

З наданих доказів, вбачається, що ОСОБА_3 дізналася про наявність оскаржуваної постанови 10.07.2021. Із скаргою звернулася до слідчого судді 16.07.2021, таким чином, встановлено, що скаржниця у визначені законом строки звернулася до слідчого судді зі скаргою. Інше протилежної стороною не доведено.

Відповідно до ст.55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Саме в запроваджені механізму реального захисту громадянами своїх прав у суді полягає здійснення функцій правової держави та її утвердження як такої.

Статтею 2КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

У відповідності до ст.9 КПК України слідчий зобов`язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Відповідно до ч.4 ст.38 КПК України, орган досудового розслідування зобов`язаний застосовувати всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування.

Відповідно до ст.91КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Відповідно до ст.92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.

Відповідно до ч.2 ст.93КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Статтею 94КПК України визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно з п.3 ч.1 ст.303, ч.1 ст.304КПК України на досудовому провадженні заявником, потерпілим чи їх представником можуть бути оскаржені рішення слідчого про закриття кримінального провадження .

Відповідно до ст.307КПК України за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора постановляється ухвала згідно з правилами цього Кодексу. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: скасування рішення слідчого чи прокурора; зобов`язання припинити дію; зобов`язання вчинити певну дію; відмову у задоволенні скарги.

Судом встановлено, що в провадженні Дрогобицького ВП ГУ НП у Львівській області перебувало кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020140110001444 від 01.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 197-1 КК України.

30.12.2020 слідчим слідчого відділу Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області ОСОБА_4 винесено постанову про закриття вищевказаного кримінального провадження.

Постанову мотивовано тим, що під час досудового розслідування слідчим було здійснено виклик па мобільний номер ОСОБА_5 , а саме НОМЕР_1 . При розмові з останньою. ОСОБА_6 вказала, що уклала договір з адвокатом ОСОБА_7 без його погодження на проведення слідчих дій не прийде. Однак, документів які б підтверджували укладення такого договору не долучила. Слідчим було здійснено телефонний дзвінок на мобільний номер адвоката, який надала при розмові ОСОБА_3 , проте на дзвінки останній не відповідав.

Після чого, слідчим було здійснено ще декілька дзвінків до ОСОБА_3 та повідомлено, що остання викликається у відділ поліції для проведення допиту та повідомлено про те, то адвокат ОСОБА_8 на дзвінки не відповідає . Також останній роз`яснено що при проведення допиту вона має право користуватись послугами адвоката.

Проте, остання не з`явилась для проведення допиту у Дрогобицький відділ поліції та на подальші дзвінки більше не відповідала.

Слідчим було скеровано повістку про виклик на адресу ОСОБА_3 , проте остання на дзвінки від слідчого не відповідала.

Під час проведення досудового розслідування, слідчим було допитано ОСОБА_9 , який пояснив, що за адресою АДРЕСА_1 він проживає та у власності в нього є приватний житловий будинок, по сусідству з ним проживає ОСОБА_3 . З нею в останнього на протязі тривалого часу виникають конфлікти, так як перебувають у неприязних відносинах на протягом тривалих років. Він звертався у сільську раду щодо надання дозволу розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, після чого в передбаченому законом порядку ним було виготовлено дану документації за допомогою МПП «Землемір», яке діє на підставі ліцензії Держземагенства України.

Окрім цього, останній звергався у сільську раду щодо надання йому дозволу на розробку технічної документації щодо передачі земельної ділянки, яка є прилегла до його житлового будинку в приватну власність. В подальшому згідно рішення, яке надало йому дозвіл, за допомогою МПП «Землемір» в чинному порядку оформлено дану документацію, яка не суперечить законодавству. Після чого, сесією Уріжської сільської ради було затверджено дану документацію та передано у приватну власність дану земельну ділянку для ведення будівництва та обслуговування житлового будинку.

Вся документація щодо встановлення меж, передачі земельних ділянок було виготовлено відповідними організаціями, підприємствами, котрі мають ліцензію на проведення даних робіт та погоджено на сесіях сільської ради.

Слідчим було досліджено матеріали що стосуються даної земельної ділянки та перевірено технічну документацію, порушень виявлено не було.

Рішення про надання дозволу на розробку технічної документації та подальше рішення про затвердження даної документації виготовлено сільською радою на підставі колегіального рішення депутатів сільської ради, що виключає наявність підробки документа, зокрема складу злочину ст.358 КК України.

У своїй заяві ОСОБА_3 жодного разу не обгрунтувала яке саме на її думку було вчинено кримінальне правопорушення, тобто в чому виразились дії передбаченими ст. 358, 366, 197-1 КК України, а на допит остання відмовилась прийти та на неодноразові виклики не з`явилась.

Що стосується вчинення злочину, передбаченого ст. 197-1 КК України, то в цій статті передбачено відповідальність за два самостійних (хоч і пов`язаних між собою) злочини - самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці .

Потерпілим від злочинів, передбачених цій статті передбачено відповідальність за два самостійних (хоч і пов`язаних між собою) злочини - самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику (ч. 1), і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці (ч. 3).

Потерпілим від злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 197-1, (законний володілець або власник самовільно зайнятої земельної ділянки. До законних володільців належать землекористувачі - особи, які мають право постійного користування земельними ділянками, орендарі земельних ділянок, особи, які використовують чужі земельні ділянки для сільськогосподарських потреб.

В даному випадку земельна ділянка належить та належала ОСОБА_10 , вона не належала ОСОБА_11 , попередній власник землі є сільська рада, яка виділила з запасу земель сільської ради дану земельну ділянку та передала у власність користувачу. Заяв від сільської ради з даного приводу не поступало.

Основним безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1, є право власності на землю (право володіння і користування землею), а ЗЛОЧИНУ, передбаченого ч. З, - встановлений законодавством порядок будівництва на земельних ділянках відповідних об`єктів (будівель та споруд).

Відповідно до ст. 6 Земельного кодексі вбачається, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництва; дачного і гаражного будівництва.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції плату або безплатно.

З об`єктивної сторони злочин, передбачений ст.358 КК України, може полягати у таких формах: 1) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; 2) інше підроблення документів; 3) складання завідомо неправдивих документів; 4) видача завідомо неправдивих документів.

Внесення у офіційні документи неправдивих відомостей передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково (наприклад, внесення неправдивих відомостей у бухгалтерські книги).

Підроблення документів передбачає часткову чи повну заміну змісту дійсного документа. Спосіб підроблення документів (дописка, підчистка, заміна тексту чи окремих слів, дати, підпису чи інших реквізитів) для кваліфікації діяння за ст. 366 значення не мас.

Складання неправдивих документів - це внесення до документів та, який вніс оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності повністю або частково.

Видача неправдивих документів - надання або випуск службовою особою документів, зміст яких повністю або частково не відповідає дійсності і які були складені цією ж або іншою службовою особою (наприклад, надання певним суб`єктам підприємницької діяльності завідомо фіктивних документів з метою приховування їх нечинної діяльності, або випуск фіктивних ліцензій, патентів з метою їх подальшого продажу тощо).

Під час проведення досудового розслідування не встановлено ознак які б підтверджували об`єктивну сторону діяння.

Також слідчим роз`яснено заявнику ОСОБА_3 , що важливим способом забезпечення земельних прав суб`єктів є вирішення земельних спорів компетентними органами у встановленому порядку.

Земельні спори це вид правовідносин, пов`язаних із розв`язанням роз-біжностей, які випливають з порушення права власності та права користування земельною ділянкою, а також відводом або вилученням землі, що виникають між власниками землі та землекористувачами, іншими особами, органами місцевого самоврядування та державними органами, що здійснюють управління земельними ресурсами.

Чинний Земельний кодекс України не визначає всі можливі види земельних спорів, проте, він перераховує категорії (види) земельних спорів, які підлягають вирішенню тим чи іншим компетентним органом.

Відповідно до статті 158 Земельного кодексу України, земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Виключно судами вирішуються земельні спори щодо: володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Такі ж вимоги передбачені ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» - спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Що стосується оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо безоплатної передачі земель у приватну власність, то такий порядок чітко передбачений ст. 118 Земельного кодексу України. Вказаною нормою врегульовано, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує держави) політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Отже, в рамках даного кримінального провадження не виявлено ознак кримінальних правопорушень, а вбачається наявність цивільно-правових відносин, які вирішуються в судовому порядку, чи іншими компетентними органами відповідно до чинного законодавства.

З огляду на викладене, слід зазначити, що слідчим як вірно надано оцінку зібраним доказам, так і наведено відповідні висновки в оскаржуваній постанові щодо необхідності (законності) закриття кримінального провадження та відсутності потреби у продовженні строків досудового розслідування з метою належного (повного та всебічного) його здійснення, вжиття заходів щодо встановлення усіх обставин вчинення кримінального правопорушення, зібрання усіх можливих доказів для повідомлення обґрунтованої підозри відповідній особі. Вказане свідчить про обґрунтованість оскаржуваної постанови та відповідність такої встановленим вимогам закону.

Слід особливу увагу звернути на те, що закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, тому прийняття даного рішення можливе після всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин провадження та оцінки слідчим зібраних та перевірених доказів у їх сукупності.

Закриття кримінального провадження - це закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження або за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Слідчий суддя також звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з`ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (справа «Ассенов та інші проти Болгарії» (Assenov та Others v. Bulgaria). Вони повинні вживати всіх заходів для отримання всіх наявних доказів, які мають відношення до події, inter alia, показань очевидців та експертних висновків (рішення у справі «Танрікулу проти Туреччини» (Tanhkulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, п. 104 і подальші посилання, ECHR 1999-IV, «Ґюль проти Туреччини» (Gul v. Turkey), заява № 22676/93, п. 89, від 14 грудня 2000 року).

З матеріалів кримінального провадження та оскаржуваної постанови вбачається, що під час досудового розслідування слідчим було проведено достатнього та необхідного за даних умов обсягу слідчих дій, необхідних в даному кримінальному провадженні, а тому, слідчий суддя вважає оскаржувану постанову такою, що відповідає вимогам статті 110 КПК України.

Відтак, висновок слідчого про наявність підстав для закриття кримінального провадження є правильним, а тому у задоволенні скарги слід відмовити.

Разом з тим, слідчий суддя роз`яснює, що слідчий та прокурор самостійно обирають тактику проведення слідчих дій. Слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог КПК України, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється (ст. 40 КПК України ).

Положення ч. 4 ст. 40 КПК України вказують, що слідчий зобов`язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі.

При цьому, слідчий суддя не є стороною обвинувачення й не може давати вказівки або зобов`язати дізнавача провести певну слідчу дію, адже при вирішенні даного питання він є цілком самостійним, що узгоджується з положеннями ч.5 ст. 40 КПК України та ст. 40-1 КПК України

Керуючись ст.ст.303, 307, 376 КПК України, суд

постановив:

В задоволенні скарги ОСОБА_3 на постанову слідчого СВ Дрогобицького РВП ГУ НП у Льввіській області ОСОБА_4 від 30.12.2020 про закриття кримінального провадження № 12020140110001444 від 01.12.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 358, ч. 1 ст. 197-1 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена протягом 5 днів з моменту її проголошення до Львівського апеляційного суду.

Повний текст ухвали виготовлено 13.09.2021.

Слідчий суддя ОСОБА_1