ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 819/1190/16

адміністративне провадження № К/9901/43315/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стародуба О.П.,

суддів - Коваленко Н.В., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 (суддя - Шульгач М.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (судді - Коваль Р.Й., Гуляк В.В., Судова- Хомюк Н.М. ) у справі за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до відділу з питань агропромислового розвитку Заліщицької районної державної адміністрації про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до суду з позовом, в якому просило:

стягнути з відповідача на їх користь заборгованість в сумі 4662,20 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 , який є працівником відділу з питань агропромислового розвитку Заліщицької районної державної адміністрації, у серпні 2013 року через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Борщівської міжрайонної виконавчої дирекції Тернопільського обласного відділення отримав путівку №349535 в Трускавець курорт санаторій «Весна» терміном 21 день.

Перебуваючи у даному санаторії ОСОБА_2 повідомив відповідача про те, що він має намір поділити дану путівку із дружиною ОСОБА_3 . Керівництво відділу з питань агропромислового розвитку Заліщицької райдержадміністрації погодило поділ путівки між ОСОБА_2 та його дружиною, відтак ОСОБА_2 використав частину відпустки в даному санаторії, а саме - 12 днів, а ОСОБА_3 використала 9 днів даної путівки.

Як встановлено судами і не заперечується сторонами, ОСОБА_3 не є застрахованою особою у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

На підставі направлення від 06.04.2016 №10/2 та наказу від 06.04.2016 №10/3 позивачем проведена планова перевірка відповідача за період з 01.06.2010 по 01.04.2016 щодо дотримання правильності використання страхових коштів на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності.

За результатами перевірки складено Акт від 07.04.2016 №10, в якому зафіксовано факти порушення пункту 4.11 Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затв. постановою правління Фонду від 25.02.2009 №12, а саме - страхувальник використав путівку №349535, видану на ім`я ОСОБА_2 на 21 день, із порушенням норм чинного законодавства, оскільки путівка була незаконно поділена з незастрахованою особою ОСОБА_3 (а.с. 18)

За результатами проведення перевірки 12.04.2016 позивач прийняв рішення №4, яким визначив суму неправомірно використаних коштів, які підлягають поверненню в розмірі 4166,40 грн, а рішенням №7/2 від 23.06.2016 у зв`язку із неповерненням вищезазначених коштів Фонд застосував до відповідача фінансові санкції, у розмірі 416,64 грн штрафу та 79,16 грн пені. (а.с. 22; 24)

Нараховані кошти відповідач добровільно не повернув, а тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення відповідної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що страхувальник використав путівку із порушенням норм чинного законодавства, оскільки путівка видана на ім`я ОСОБА_2 на 21 день та була незаконно поділена з незастрахованою особою ОСОБА_3 . Вважає, що відповідач на підставі п. 6 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у зв`язку з порушенням порядку використання страхових коштів повинен відшкодувати Фонду неправомірно витрачену суму страхових коштів.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017, позов задоволено частково.

Стягнуто з відділу з питань агропромислового розвитку Заліщицької районної державної адміністрації на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до відділу з питань агропромислового розвитку Заліщицької районної державної адміністрації заборгованість в сумі 1998,17 грн, з них: 1785,60 грн неправомірно витрачених коштів, 34,01 грн пені, 178,56 грн штрафних фінансових санкцій.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач неправомірно поділив надану страхувальнику відпустку, оскільки ОСОБА_3 не мала права на отримання даної путівки у зв`язку з тим, що не була застрахована у Фонді соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, будь-які докази про добровільну її участь у загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні відсутні, а тому кошти на її відпустку були видані та використані неправомірно.

Суди дійшли висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення неправомірно витрачених коштів Фонду за 9 днів в сумі 1998,17 грн. При цьому судами враховано визнання відповідачем своїх неправомірних дій щодо надання згоди на поділ путівки між позивачем та його дружиною, а отже неправомірного використання страхових коштів.

З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове про задоволення позову повністю.

В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідно до пункту 1 частини 5 статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно втрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг, а тому стягненню з відповідача підлягає повна сума заборгованості.

При цьому посилається на те, що поділ фінансових і штрафних санкцій на частини при віднесенні до неправомірних витрат вартості путівки, яка використана із порушенням норм чинного законодавства, не передбачено.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно пункту 3 частин 1 статті 1 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності.

За змістом часини 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» для забезпечення відновлення здоров`я застрахована особа та члени її сім`ї (а також особа, яка навчається у вищому навчальному закладі) мають право на отримання санаторно-курортного лікування, оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (у тому числі дитячих) у межах асигнувань, установлених бюджетом Фонду на зазначені цілі, та в порядку і на умовах, визначених правлінням Фонду.

Згідно частини шостої статті 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у разі порушення порядку використання страхових коштів роботодавці відшкодовують Фонду в повному обсязі неправомірно витрачену суму страхових коштів та/або вартість наданих соціальних послуг і сплачують штраф у розмірі 50 відсотків такої суми.

За несвоєчасне повернення або повернення не в повному обсязі страхових коштів на страхувальників та інших отримувачів коштів Фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів.

Одночасно на суми несвоєчасно повернутих або повернутих не в повному обсязі страхових коштів і штрафних санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.

Частиною сьомою статті 15 цього Закону передбачено, що своєчасно не сплачені фінансові санкції та адміністративні штрафи стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортного лікування, що сплачується за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затв. постановою Правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 25.02.2009 №12, рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації із загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, на підставі особистої заяви та довідки для одержання путівки.

Згідно пункту 4.11 Комісією (уповноваженим) із соціального страхування приймається рішення про поділ путівки для спільного санаторно-курортного лікування застрахованої особи та члена її сім`ї, що працює (дружини або чоловіка, які перебувають у шлюбі), у тому числі на іншому підприємстві (застрахованої особи), або її дитини віком від 4 до 18 років, застрахованої особи та члена її сім`ї, який навчається у вищому навчальному закладі з денною формою навчання, а також для двох застрахованих осіб, що працюють на одному підприємстві, за умови попереднього отримання письмового погодження адміністрації санаторно-курортного закладу і терміну лікування кожної особи не менше 12 діб.

Пунктом 6.2 Порядку передбачено, що сума витрат Фонду за путівки, що видані або використані з порушенням цього Порядку, у тому числі, що залишилися невикористаними, відшкодовується за рахунок страхувальника.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено поділ путівки між застрахованою та не застрахованою особою, на час надання згоди на поділ путівки відповідачу не було відомо, що ОСОБА_3 є незастрахованою особою, у запереченні на позов відповідачем визнано, що поділ путівки відбувся не у спосіб, що передбачений законодавством, а також визнано позов в частині відшкодування незаконно використаних коштів незастрахованою особою терміном 9 днів в сумі 2232 грн, а тому суди першої та апеляційної інстанцій обгрунтовано дійшли висновку про задоволення позову частково.

Посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на необхідність відшкодування суми заборгованості в повному обсязі є безпідставними, оскільки надана відповідачем путівка частково використана за призначенням тією особою, якій вона була адресована. При цьому за правилами ч. 6 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодуванню підлягає лише неправомірно витрачена сума страхових коштів.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 28.11.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Н.В. Коваленко

В.М. Кравчук