ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 240/722/20

адміністративне провадження № К/9901/14402/20

Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду:

cудді-доповідача Мартинюк Н. М.,

суддів: Смоковича М.І., Білак М.В., Губської О.А., Єресько Л.О., Жука А.В., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В., Мельник-Томенко Ж.М., Соколова В.М., Шевцової Н.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Андрієнко Н.А.

представника третьої особи - Перової О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу №240/722/20

за позовом ОСОБА_1

до Господарського суду Житомирської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України,

про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,

за касаційною скаргою Державної судової адміністрації України

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року (прийняте у складі: головуючого судді Нагірняк М.Ф.)

і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року (прийняту у складі: головуючого судді Курка О.П., суддів Білої Л.М., Гонтарука В.М.)

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У січні 2020 року ОСОБА_1 пред`явив позов до Господарського суду Житомирської області, у якому просив визнати протиправною відмову останнього у виплаті йому допомоги на оздоровлення за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року, а також просив зобов`язати відповідача виплатити цю допомогу.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 18 червня 2003 року перебуває на посаді судді Господарського суду Житомирської області. Відповідно до вимог статті 6 Закону України "Про відпустки" його робочий рік відраховується саме з 18 червня 2003 року. Водночас йому, як судді, відповідно до положень статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", гарантовано право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 робочих днів з виплатою допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

3. Позивач указав, що станом на 02 січня 2020 року він використав усю відпустку за 2017-2018 робочі роки, один день за 2018-2019 робочі роки та не використав відпустку за 2019-2020 робочий рік. Зауважив, що у 2019 році він не отримував допомогу на оздоровлення. Стверджує, що має право її отримати після 2019 року при наданні відпустки як за 2018-2019, так і за 2019-2020 робочі роки. З цього приводу на початку 2020 року він двічі звертався до відповідача із заявами про надання частин щорічних відпусток з виплатою відповідної допомоги за ці періоди роботи.

4. За такими заявами у січні 2020 року відповідач виплатив йому допомогу на оздоровлення під час надання частини щорічної оплачуваної відпустки за 2018-2019 робочий рік, однак відмовив у виплаті цієї допомоги за 2019-2020 робочий рік.

5. Так, хоча частина відпустки за період роботи з 18 червня 2019 року до 18 червня 2020 року йому й була надана, але у виплаті допомоги на оздоровлення відповідач відмовив з тієї підстави, що у календарному 2020 році він вже отримав цю допомогу, а декілька її виплат протягом одного бюджетного року законодавством не передбачено.

6. Позивач наполягає на тому, що така відмова є протиправною, оскільки відповідач помилково ототожнює поняття бюджетного (календарного) року, який обчислюється з 1 січня, і поняття робочого року, який обчислюється з відповідних числа і місяця укладення трудового договору.

7. Позивач указує на те, що Закон України "Про відпустки" містить спеціальні норми, які регулюють порядок надання відпусток, і щодо судді вони повинні застосовуватися в сукупності із відповідними нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Позивач звертає увагу на те, що за Законом України "Про відпустки" при наданні відпусток за основу береться саме робочий рік, а іншими законами не встановлено інакшого порядку обчислення строків/періодів при наданні відпусток. Уважає, що оскільки допомога на оздоровлення судді по часу пов`язана з наданням судді щорічної відпустки, то при визначенні порядку надання такої допомоги мають застосовуватися періоди (строки), які застосовуються при наданні цієї відпустки.

8. Також позивач стверджує, що у випадку невиплати йому спірної допомоги протягом календарного (бюджетного) 2019 року, відповідач мав би вжити заходів та передбачити відповідні кошти для її виплати під час формування кошторису на календарний (бюджетний) 2020 рік.

9. З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

10. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю, а саме:

10.1. визнано протиправною відмову Господарського суду Житомирської області у виплаті допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року, викладену у листі від 24 січня 2020 року;

10.2. зобов`язано Господарський суд Житомирської області виплатити ОСОБА_1 допомогу на оздоровлення за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року у розмірі посадового окладу станом на день надання такої відпустки (23 січня 2020 року).

11. Приймаючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що приписи статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачають обмежень щодо виплати суддям матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічної оплачуваної відпустки. Суди зауважили, що вказана правова норма не містить умовностей щодо надання такої допомоги та не передбачає жодних підстав і механізму стосовно відмови в її наданні.

12. Суди першої й апеляційної інстанцій зазначили, що оскаржувана відмова відповідача за своєю суттю є позбавленням позивача гарантованого статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" права на допомогу на оздоровлення, що є неприпустимим.

13. Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що причина відмови відповідача у наданні позивачу допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу за робочий рік (з 18 червня 2019 року по 17 червня 2020 року) полягає винятково у відсутності в цій частині відповідного бюджетного фінансування на 2020 бюджетний рік. Суди звернули увагу на те, що забезпечення належного фінансування суддів є складовою гарантій їх незалежності.

14. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачу було відомо про те, що у календарному (бюджетному) 2019 році позивач не отримував допомоги на оздоровлення, тому відповідач повинен був це врахувати і вжити заходів щодо формування кошторису на 2020 рік відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ.

15. Ураховуючи викладене, суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позицій учасників справи

16. У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України) просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

17. Зокрема, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення є необґрунтованими, прийнятими без повного і всебічного з`ясування обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

18. Скаржник посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18, відповідно до якого матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період, і за своєю суттю така допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки.

19. Покликаючись на неврахування судами попередніх інстанцій цієї постанови Верховного Суду, скаржник стверджує, що виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, тому її виплата до щорічної відпустки можлива лише один раз на календарний (бюджетний) рік.

20. З огляду на це скаржник зауважує, що кошти на виплату позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2019 рік були закладені у кошторисі на 2019 рік у повному обсязі, однак протягом 2019 року позивач своїм правом не скористався, заяву на відповідну виплату не подав, а тому наприкінці року ці кошти були повернуті до державного бюджету.

21. Одночасно скаржник зазначає, що 02 січня 2020 року позивачу була надана частина щорічної оплачуваної відпустки за робочий рік з 18 червня 2018 року до 17 червня 2019 рік з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Після цього, 23 січня 2020 року позивач повторно звернувся із заявою до відповідача про надання частини такої відпустки за період роботи з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року з виплатою допомоги на оздоровлення. Відповідна відпустка була надана, але без виплати матеріальної допомоги. На думку скаржника, відмовляючи позивачу у здійсненні виплати допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу вдруге за поточний календарний рік, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і Законами України.

22. Тому скаржник уважає, що позовні вимоги є безпідставними і необґрунтованими, а рішення судів попередніх інстанцій такими, які належить скасувати.

23. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

24. Позивач уважає, що ці судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наполягає на тому, що відмова у виплаті йому спірної матеріальної допомоги буде вважатися втручанням у конвенційне право на мирне володіння своїм майном і порушенням конституційних гарантій незалежності суддів.

25. На думку позивача, касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення є законними.

26. Господарський суд Житомирської області відзиву на касаційну скаргу не подав, копію ухвали про відкриття касаційного провадження отримав 06 липня 2020 року.

27. У судовому засіданні представник ДСА України підтримав вимоги касаційної скарги з підстав, викладених у останній, і просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

28. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

29. Представник Господарського суду Житомирської області у судове засідання не з`явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

30. Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 18 червня 2003 року працює на посаді судді Господарського суду Житомирської області.

31. 02 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому частини щорічної оплачуваної відпустки за робочий рік з 18 червня 2018 року до 17 червня 2019 року з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

32. Відповідно до копії наказу Господарського суду Житомирської області від 02 січня 2020 року позивачу була надана частина щорічної оплачуваної відпустки тривалістю чотири календарних дні за робочий рік з 18 червня 2018 року до 17 червня 2019 року з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

33. 23 січня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому частини щорічної оплачуваної відпустки за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

34. Згідно з копією наказу Господарського суду Житомирської області від 23 січня 2020 року позивачу була надана частина щорічної оплачуваної відпустки тривалістю один календарний день за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року.

35. Водночас указаний наказ не містить рішення відповідача щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

36. Відповідно до листа Господарського суду Житомирської області від 24 січня 2020 року позивачу було відмовлено у виплаті допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу за цей робочий рік, оскільки кошторис видатків на 2020 бюджетний рік не передбачає виплати позивачу другої допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу протягом одного бюджетного року.

37. Уважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

38. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

39. Статтею 45 Конституції України встановлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

40. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

41. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні й святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

42. Згідно з частиною п`ятою статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" незалежність судді забезпечується: 1) особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; 2) недоторканністю та імунітетом судді; 3) незмінюваністю судді; 4) порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; 5) забороною втручання у здійснення правосуддя; 6) відповідальністю за неповагу до суду чи судді; 7) окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом; 8) належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; 9) функціонуванням органів суддівського врядування та самоврядування; 10) визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім`ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; 11) правом судді на відставку.

43. Відповідно до частини сьомої статті 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

44. Згідно з частиною першою статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

45. Відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

46. Закон України "Про відпустки" встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

47. За правилами частини першої статті 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

48. Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

49. Наведене кореспондується з частинами шостою, сьомою статті 79 Кодексу законів про працю України.

50. Також частиною четвертою статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що функції розпорядника бюджетних коштів стосовно місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

51. Відповідно до статті 149 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

52. Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

53. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій зробили висновок про протиправність відмови відповідача у виплаті позивачу допомоги на оздоровлення за робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року та зобов`язали відповідача виплатити вказану допомогу.

54. Такий висновок судів обґрунтований тим, що за приписами статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено будь-яких обмежень щодо виплати суддям при наданні щорічної оплачуваної відпустки допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Натомість за правилами частини першої статті 6 Закону України "Про відпустки" відпрацьований рік для позивача, за який надається ця відпустка, відраховується з 18 червня 2003 року. Станом на 01 січня 2020 року позивачу не надавалася відповідна відпустка за відпрацьований робочий рік з 18 червня 2019 року до 17 червня 2020 року. Отже, за цей період позивач має право на щорічну оплачувану відпустку з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Окремо суди наголосили на тому, що забезпечення належного фінансування суддів є складовою гарантій їхньої незалежності. Тому, у підсумку, суди констатували, що відмова у виплаті такої допомоги є позбавленням позивача права на її отримання, що є неприпустимим.

55. Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд уважає правильними.

56. Так, статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

57. Водночас частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки" передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Про прив`язку такої відпустки до робочого року законодавець веде мову також у частині другій статті 12 цього Закону.

58. Із комплексного аналізу вказаних норм, а також конституційних гарантій незалежності суддів випливає, що підстава виникнення у судді права на отримання допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу пов`язана із настанням факту відпрацьованого робочого року.

59. У той же час, відпрацьований робочий рік особи не завжди співпадає у часі з бюджетним (календарним) роком. Тому один відпрацьований робочий рік може припадати на два бюджетні (календарні) роки.

60. Закон не ототожнює робочий рік з бюджетним роком і не ставить реалізацію права судді на отримання допомоги на оздоровлення у залежність від спливу бюджетного року.

61. Водночас Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 (касаційне провадження №К/9901/6321/19) при застосуванні статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 12 Закону України "Про відпустки" у їх поєднанні з положеннями частин першої, дванадцятої статті 23 та частин першої, четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України, висловив іншу правову позицію.

62. Так, Верховний Суд у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18 зазначив, що виплата матеріальної допомоги для оздоровлення під час щорічної відпустки є соціальною гарантією, закріпленою на законодавчому рівні, тому обсяг коштів, необхідний на її виплату, в обов`язковому порядку враховується при складанні бюджетного запиту. Проте на виконання вимог Бюджетного кодексу України бюджетний запит складається на початку року, що передує плановому. При підготовці бюджетного запиту та подальшого затвердження кошторису враховується виплата однієї допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді на відповідний рік, відповідно до статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, матеріальна допомога для оздоровлення видається до відпустки або її частини незалежно від того, за який вона період.

63. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що за своєю суттю матеріальна допомога прив`язана до бюджетного періоду, а не до конкретного періоду відпустки. А оскільки виплата допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року у кошторисі не передбачена, то її виплата можлива до щорічної відпустки лише один раз на такий рік.

64. Загалом правовідносини у цій справі та справі №813/2559/18 є подібними, оскільки мають однакове матеріально-правове регулювання (Закон України "Про судоустрій і статус суддів" та Закон України "Про відпустки"); мають подібний суб`єктний склад учасників відносин, об`єкт та предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм (зокрема, підстави виникнення відповідних правовідносин).

65. Суть обох спорів зведена до наявності чи відсутності у позивачів (суддів) права на отримання допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного (календарного) року, з одного боку, та наявності або відсутності у відповідачів (розпорядників бюджетних коштів) обов`язків здійснити виплату цієї допомоги більше одного разу протягом зазначеного року, з іншого боку.

66. Верховний Суд уважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2559/18, зважаючи на таке.

67. Статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

68. Аналіз застосування інституту допомоги на оздоровлення судді повинен проводитися із урахуванням того, елементом системи гарантій якого права особи вона є.

69. Приписи статей 45, 130 Конституції України, статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" й субсидіарне застосування положень Кодексу законів про працю України та законодавства про відпустки у їхньому системному взаємозв`язку свідчать про те, що допомога на оздоровлення є елементом гарантій конституційного права судді на відпочинок та належного матеріального забезпечення.

70. Водночас право особи на відпочинок у формі щорічної основної відпустки є невідчужуваним та імперативно забезпечується відповідними правовими гарантіями обов`язковості надання відпустки або, у виняткових випадках, її грошовою компенсацією у встановленому законодавством порядку. Аналогічні ознаки властиві допомозі на оздоровлення судді, що виплачується у порядку статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", як нормативно визначеному елементу права на відпочинок.

71. За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 75 Кодексу законів про працю України та частиною першою статті 6 Закону України "Про відпустки", щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

72. Порядок надання щорічних відпусток, який визначений нормами статті 10 Закону України "Про відпустки", також передбачає правило, що відпустка надається з прив`язкою до відповідного робочого року, відпрацьованого особою. Частиною десятою вказаної статті також встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

73. З моменту виникнення в особи права на щорічну основну відпустку за відпрацьований робочий рік, з урахуванням положень статті 10 Закону України "Про відпустки", за змістом статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у неї виникає право отримати таку відпустку, звернувшись до роботодавця, якому кореспондує безумовний обов`язок відповідно надати таку відпустку, що засвідчено нормативним формулюванням "Суддям надається...".

74. Також тлумачення нормативного припису статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" указує на обов`язок забезпечити виплату суддівської винагороди та надати разом із щорічною основною відпусткою допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу.

75. Отже, наявність у судді права на щорічну основну відпустку за відпрацьований рік, незалежно від порядку та строків його реалізації, передбачає обов`язкове надання йому допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу, незалежно від часу звернення із заявою про це.

76. Разом з цим, посилання на аргументи щодо відсутності коштів бюджетних асигнувань для виплати допомоги на оздоровлення не може зумовлювати обмеження змісту конституційного права на відпочинок.

77. Указаний висновок обумовлений природою та значенням бюджетного законодавства, у тому числі Бюджетного кодексу України, предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їхнє виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 цього Кодексу).

78. Бюджетні асигнування виступають елементами змісту акту про бюджет як плану формування та використання фінансових ресурсів, який має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

79. Метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

80. Наведені приписи Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України на відповідний рік не регулюють порядок виплати допомоги на оздоровлення. Водночас формування бюджету повинно здійснюватися з огляду на права осіб, яким призначені бюджетні виплати.

81. Тому бюджетне законодавство на поточний бюджетний рік та встановлення відповідних бюджетних асигнувань є наслідком соціально-економічних зобов`язань держави, необхідною фінансово-правовою гарантією виконання взятих на себе обов`язків перед особою, а не їхньою нормативною передумовою, від якого залежить визнання наявності чи відсутності в особи відповідного права.

82. До цього ж, вирішуючи питання правового значення виплати допомоги на оздоровлення при наданні судді щорічної основної відпустки, необхідно звернути увагу на те, що у зв`язку із безумовністю права особи на отримання відповідної виплати, на підставі статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", особа володіє матеріальним інтересом у формі гарантованої законом грошової виплати коштом державного бюджету і цей інтерес захищений статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року як видом "власності" в автономному тлумаченні положень Конвенції.

83. Водночас, ураховуючи практику Європейського суду з прав людини, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення у справі "Кечко проти України" від 08 листопада 2005 року, заява №63134/00, пункт 26)". Така відмова по своїй суті є позбавленням права на ці кошти, позаяк вони у подальшому не компенсуються.

84. Крім цього, оскільки норми бюджетного законодавства не регулюють порядок виплати судді допомоги на оздоровлення, то є необґрунтованими посилання на них як на законну підставу втручання у таке право.

85. З огляду на викладене, відсутні підстави застосовувати положення бюджетного законодавства до спірних правовідносин для розв`язання питання щодо наявності в особи відповідного права. Інший підхід у цьому випадку свідчив би про свавільне втручання у сферу прав людини.

86. Зрештою необхідно звернути увагу й на те, що гарантування фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, їхній правовий і соціальний захист, у всіх, передбачених законом аспектах, є умовою забезпечення незалежності суддів як конституційного принципу організації та функціонування судів, а отже, здійснення судової влади.

87. Указана правова позиція утверджена в результаті неодноразового повторення та доповнення у рішеннях Конституційного Суду України стосовно підходу щодо різних елементів системи забезпечення діяльності суддів (рішення від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013, від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, 08 липня 2016 року №5-рп/2016, від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 та інші).

88. Тому, зважаючи на те, що за змістом Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відпустка судді з усіма складовими гарантіями цього права (у тому числі допомога на оздоровлення) є елементом забезпечення можливості здійснення його професійної діяльності, порушення відповідного права у цій частині зумовлює порушення гарантій незалежності суддів.

89. Узагальнюючи викладені висновки та приписи законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що закон не встановлює залежності забезпечення судді від необхідності звертатися із заявою про виплату допомоги на оздоровлення у межах того бюджетного року, у якому передбачені відповідні бюджетні асигнування.

90. Право судді на отримання допомоги на оздоровлення за попередні робочі роки не обмежене прив`язкою до конкретного бюджетного (календарного) року, а лише умовою щодо отримання щорічної відпустки за відпрацьований робочий рік і розміром допомоги.

91. Отже, суддя має право на виплату в одному бюджетному (календарному) році двох допомог на оздоровлення у розмірі посадового окладу, якщо він отримує відпустку за різні періоди роботи (різні робочі роки) і не скористався правом на отримання допомоги на оздоровлення у повному розмірі за відповідний відпрацьований рік при використанні частини відпустки попередньо.

92. До цього ж, немає істотної різниці між виплатою суддівської винагороди за період щорічної відпустки і матеріальною допомогою на оздоровлення, оскільки вони є елементами гарантій конституційного права судді на відпочинок. Тому у випадку накладання одного відпрацьованого робочого року на два бюджетних (календарних) роки, у розпорядника бюджетних коштів виникають позитивні зобов`язання, які вимагають застосувати необхідні засоби для гарантування вказаного права.

93. Для належного виконання вказаних обов`язків недостатньо передбачення у кошторисі видатків для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення. Невиплата судді цієї допомоги протягом бюджетного (календарного) року та повернення відповідних коштів до державного бюджету теж не може вважатися належним виконанням вказаних обов`язків і по суті свідчить про виникнення заборгованості перед особою. Позаяк право судді на одержання матеріальної допомоги на оздоровлення не обмежене рамками бюджетного (календарного) року, то розпорядник бюджетних коштів повинен забезпечити її виплату, наприклад, шляхом депонування відповідних коштів, що не призведе до порушення бюджетного процесу.

94. Інший підхід до розв`язання цього питання допускатиме порушення права особи мирно володіти своїм майном та здатний підважити гарантії незалежності суддів, що неприпустимо у демократичному суспільстві.

95. Відповідно до наведеної правової позиції стосовно виплати допомоги на оздоровлення до щорічної відпустки судді за різні періоди (роки) роботи декілька разів протягом одного бюджетного року, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

96. Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

97. Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, то оскаржувані судові рішення належить залишити без змін.

98. Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року було зупинено виконання оскаржуваних судових рішень. Ураховуючи результат касаційного розгляду, їх виконання належить поновити.

99. З огляду на результат розгляду касаційної скарги судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 346, 349, 350, 355, 356, 359, 375 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України залишити без задоволення.

2. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року і постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2020 року у справі №240/722/20.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Н. М. Мартинюк

Судді М.І. Смокович А.Г. Загороднюк

М.В. Білак О.В. Калашнікова

О.А. Губська Ж.М. Мельник-Томенко

Л.О. Єресько В.М. Соколов

А.В. Жук Н.В. Шевцова