ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.09.2021Справа № 910/9670/21

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/9670/21

за позовом Публічного акціонерного товариства "Черкасиобленерго"

до Державного підприємства "Енергоринок"

про зобов`язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Черкасиобленерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає про те, що внаслідок порушення відповідачем черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями позивача, передбаченої ст. 534 ЦК України, виникла розбіжність у взаєморозрахунках між ПАТ "Черкасиобленерго" та ДП "Енергоринок", що призвело до невірного відображення розрахунків між сторонами у бухгалтерському та податковому обліках ПАТ "Черкасиобленерго", у зв`язку з чим позивач просить суд зобов`язати ДП "Енергоринок" зарахувати стягнуті Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з ПАТ "Черкасиобленерго" кошти в сумі 67 788,68 грн у період з 27.02.2020 по 12.11.2020 на виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19 із застосуванням черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями, відповідно до ст. 534 ЦК України, а саме в рахунок погашення судового збору та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2021 позовну заяву ПАТ "Черкасиобленерго" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

12.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

26.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній проти позовних вимог заперечує, та заява із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та клопотання щодо залучення третьої особи. В обґрунтування своїх заперечень, відповідач зазначив, що кошти в сумі 67 788,68 грн були правомірно зараховані в погашення основного боргу за Договором від 04071/02 від 15.06.2007 та вказані дії жодним чином не порушують прав позивача. А також, вказав про неналежність обраного позивачем способу захисту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2021 відмовлено в задоволенні заяви Державного підприємства "Енергоринок" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та клопотання Державного підприємства "Енергоринок" про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог.

16.08.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

25.08.2021 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

15.06.2007 року між Державним підприємством «Енергоринок» та Публічним акціонерним товариством «Черкасиобленерго» укладено договір №4071/02 (далі по тексту - Договір №4071/02), за умовами якого (п. 2.1. Договору) ДПЕ зобов`язується продавати, а ЕК зобов`язується купувати електроенергію та здійснювати її оплату відповідно до цього Договору.

Позивач зазначив, що відповідно до умов Договору позивач купував електричну енергію у відповідача за період з січня по жовтень 2016 року, однак не виконував у повному обсязі своїх грошових зобов`язань зі сплати за куплену у ДП «Енергоринок» електричну енергію, внаслідок чого у позивача перед відповідачем виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 за позовом ДП «Енергоринок» з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь відповідача було стягнуто 614 029 339, 46 грн основного боргу, 8 957 019,28 грн 3% річних, 39 593 000, 37 грн інфляційних втрат та 205 272 грн. витрат на сплату судового збору.

На виконання вищевказаного рішення суду 19.06.2017 Господарським судом Черкаської області було видано відповідний наказ.

Ухвалою від 09.11.2017 у справі № 925/193/17 було задоволено заяву ПАТ «Черкасиобленерго» про розстрочку виконання рішення суду та розстрочене виконання рішення суду від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 на 19 місяців, починаючи з грудня 2017 року, за наведеним в ухвалі графіком.

Також позивач зазначив, що відповідно до умов Договору позивач купував електричну енергію у відповідача за період з жовтня по грудень 2018 року, однак не виконував у повному обсязі своїх грошових зобов`язань зі сплати купленої у ДП «Енергоринок» електричної енергії, внаслідок чого у позивача перед відповідачем виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.06.2019 у справі № 925/197/19 з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь ДП «Енергоринок» було стягнуто 301 826 081, 54 грн основного боргу, 66 625, 22 грн інфляційних втрат, 908 600, 60 грн 3% річних та 672 350 грн витрат на сплату судового збору.

На виконання вищевказаного рішення суду 22.01.2020 Господарським судом Черкаської області було видано відповідний наказ.

Грошові зобов`язання позивача перед відповідачем за Договором №4071/02 від 15.06.2007 за період з січня по жовтень 2016 року та з жовтня по грудень 2018 року виконуються у примусовому порядку виконання судових рішень Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі також - ВПВР ДДВС МЮУ).

В період з 27.02.2020 по 12.11.2020 державним виконавцем з ПАТ «Черкасиобленерго» було стягнуто 74 775,81 грн, з яких: 67 788,68 грн було перераховано на рахунок ДП «Енергоринок», а 6 879,13 грн, згідно розпоряджень, залишились у ДДВС МЮУ, як витрати виконавчого провадження та виконавчого збору.

На підтвердження перерахування коштів ПАТ «Черкасиобленерго» на рахунок Центрального відділу ДВС МЮУ позивач долучив до матеріалів справи платіжні доручення та меморіальні ордери, а саме: меморіальний ордер № 61235180/1 від 27.02.2020 на суму 6074,76 грн; меморіальний ордер № 61235180/ від 27.02.2020 на суму 5099,65 грн; меморіальний ордер № 7413003924 від 28.02.2020 на суму 44,89 грн; платіжне доручення № 7413282924 від 28.02.2020 на суму 58,60 грн; платіжне доручення № 4791854424 від 30.10.2020 на суму 54 576, 97 грн; платіжне доручення № K112МОWUF від 12.11.2020 на суму 8038,90 грн; меморіальний ордер № 5 від 30.10.2020 на суму 140,49 грн; меморіальний ордер № 3 від 30.10.2020 на суму 122,78 грн; меморіальний ордер № 2 від 30.10.2020 на суму 353,71 грн; меморіальний ордер № 1 від 03.03.2020 на суму 11,23 грн; меморіальний ордер № 1 від 03.03.2020 на суму 3,70 грн; меморіальний ордер № 3 від 03.03.2020 на суму 72,64 грн; меморіальний ордер № 2 від 03.03.2020 на суму 38,98 грн; меморіальний ордер № 251280 від 03.03.2020 на суму 7,77 грн; меморіальний ордер № 4 від 30.10.2020 на суму 130,74 грн.

Позивач стверджує, що стягнуті ВПВР ДДВС МЮУ з ПАТ «Черкасиобленерго» в період з 27.02.2020 по 12.11.2020 коштів у сумі 67 788,68 грн на примусове виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19 за зобов`язаннями позивача перед відповідачем за Договором №4071/02 від 15.06.2007 мало бути зараховано в рахунок погашення судового збору та 3 % річних згідно статті 534 Цивільним кодексом України (надалі також - ЦК України), так як цієї суми недостатньо для виконання грошового зобов`язання перед відповідачем в повному обсязі.

Таким чином, за розрахунком позивача, згідно обліку ПАТ «Черкасиобленерго» сума 3% річних по рішенню суду № 925/193/17 від 26.05.2017 зменшилась на 26 341,76 грн та складає на даний час 6 058 086,52 грн, а також, сума судового збору по рішенню суду № 925/197/19 від 20.06.2019 зменшилась на 41 446,92 грн та складає на даний час 630 903,08 грн.

Відповідач стягнуті ВПВР ДДВС МЮУ з ПАТ «Черкасиобленерго» в період з 27.02.2020 по 12.11.2020 кошти в сумі 67 788,68 грн на примусове виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19 за зобов`язаннями позивача перед відповідачем за Договором №4071/02 від 15.06.2007 зарахував у погашення основного боргу.

Позивач вважає, що вказані дії суперечать статті 534 ЦК України.

Позивач листом № 909/09-03 від 04.02.2021 направив відповідачу акт звірки розрахунків між ДП «Енергоринок» та ПАТ «Черкасиобленерго» за продану з Оптового ринку електроенергію із застереженням щодо виявлених та відображених в Акті розбіжностей у взаєморозрахунках між позивачем та відповідачем.

Вказаним листом позивач запропонував відповідачу привести розрахунки між ПАТ «Черкасиобленерго» та ДП «Енергоринок» у відповідність до норм чинного законодавства України, а саме здійснити зарахування стягнутих ВПВР ДДВС МЮУ у період з 27.02.2020 по 12.11.2020 на виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19 у примусовому порядку коштів в сумі 67 788,68 грн, із застосуванням черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями відповідно до ст. 534 ЦК України.

Відповідач листом № 01/32-567 від 16.02.2021 відмовився зарахувати стягнуті в примусовому порядку ВПВР ДДВС МЮУ з ПАТ «Черкасиобленерго» кошти в сумі 67 788,68 грн в період з 27.02.2020 по 12.11.2020 із застосуванням черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями відповідно до ст. 534 ЦК України, посилаючись на те, що стягнуті кошти були перераховані ВПВР ДДВС МЮУ на рахунок ДП «Енергоринок» цільовим призначенням якого є розрахунок за куповану-продану електричну енергію.

Позивач вважає, що така позиція відповідача є незаконною та необґрунтованою з огляду на те, що виконавцем стягнуті з ПАТ «Черкасиобленерго» кошти були перераховані ДП «Енергоринок», у встановленому ЗУ «Про виконавче провадження» порядку, на визначені ДП «Енергоринок» у заяві про виконання рішення суду рахунки.

Позивач наголошує, що згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені Стягувачем рахунки.

Внаслідок вищевказаного порушення відповідачем черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями Позивача, передбаченої ст. 534 ЦК України, виникла розбіжність у взаєморозрахунках між ПАТ «Черкасиобленерго» та ДП «Енергоринок», що призвела до невірного відображення розрахунків між Позивачем та Відповідачем у бухгалтерському і податковому обліку ПАТ «Черкасиобленерго».

Враховуючи те, що сторонами в Договорі №4071/02 від 15.06.2007 не узгоджено іншого порядку черговості зарахування отриманих відповідачем від Позивача грошових коштів, ніж передбачених ст. 534 ЦК України, позивач вважає, що відповідач із порушенням норми статті 534 ЦК України неправомірно зараховував кошти 67 788,68 грн., що були стягнуті ВПВР ДДВС МЮУ на виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19, як погашення основного боргу за Договором від 04071/02 від 15.06.2007.

З огляду на викладене, позивач просить суд зобов`язати ДП «Енергоринок» зарахувати стягнуті Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з ПАТ «Черкасиобленерго» кошти в сумі 67 788, 68 грн у період з 27.02.2020 по 12.11.2020 на виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі № 925/197/19 із застосуванням черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями відповідно до ст. 534 ЦК України, а саме в рахунок погашення судового збору та 3 % річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

При цьому, частиною 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як вже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.

Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У п. 145 рішення від 15.11.1996 р. у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним".

Таким чином, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Після з`ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача.

У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права, суд приймає рішення про відмову у позові.

Вирішуючи спір про "визнання права", господарський суд повинен диференціювати такі позовні вимоги від вимог про встановлення юридичних фактів, які не підвідомчі судам господарської юрисдикції, а підвідомчі цивільним судам. При цьому, судам належить встановити чи існує між сторонами "спір про право", якими правовими механізмами таке право може бути захищене з огляду на договірні зобов`язання сторін, чи є достатнім для його захисту саме "визнання права", чи потрібне застосування інших механізмів для захисту існуючого права, виходячи з умов укладеного господарського договору.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

В обґрунтування порушення своїх прав позивач зазначив, що відповідач із порушенням норми статті 534 ЦК України неправомірно зараховував кошти 67 788,68 грн, що були стягнуті ВПВР ДДВС МЮУ на виконання рішень Господарського суду Черкаської області від 26.05.2017 у справі № 925/193/17 та від 20.06.2019 у справі №925/197/19, як погашення основного боргу за Договором від 04071/02 від 15.06.2007, що призвело до розбіжностей у взаєморозрахунках між ПАТ «Черкасиобленерго» та ДП «Енергоринок та невірного відображення розрахунків між позивачем та відповідачем у бухгалтерському і податковому обліку ПАТ «Черкасиобленерго».

Як встановлено судом, 26.05.2017 Господарським судом Черкаської області винесено рішення у справі № 925/193/17 щодо стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 614 029 339,46 грн. основного боргу за куповану у січні - жовтні 2016 року електроенергію, 8 957 019,28 грн. 3% річних, 39 593 000,37 грн. інфляційних втрат та 205 272,00 грн. витрат зі сплати судового збору. Після набрання рішенням суду законної сили, господарським судом Черкаської області 19.06.2017 видано наказ щодо його примусового виконання.

Також, 20.06.2019 господарським судом Черкаської області винесено рішення у справі № 925/197/19 щодо стягнення з ПАТ «Черкасиобленерго» на користь ДП «Енергоринок» 301 826 081,54 грн. грн. основного боргу за куповану у жовтні-грудні 2018 року електроенергію, 908 600,60 грн 3% річних, 66 625,22 грн інфляційних втрат та 672 350,00 грн витрат зі сплати судового збору. Після набрання рішенням суду законної сили, господарським судом Черкаської області 22.01.2020 видано наказ щодо його примусового виконання.

У зв`язку з тим, що вказані рішення господарського суду Черкаської області не виконувались боржником (ПАТ «Черкасиобленерго») у добровільному порядку, ДП «Енергоринок» звернулось до ВПВР ДДВС МЮУ із заявами щодо їх примусового виконання.

ДП «Енергоринок» направлено до ВПВР ДДВС МЮУ:

- заяву від 07.02.2018 № 01/44-1592 щодо відкриття виконавчого провадження з виконання рішення суду у справі № 925/193/17, за результатами якої 27.03.2018 ВПВР ДДВС МЮУ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 56062351;

- заяву від 30.01.2020 № 01/22-502 щодо відкриття виконавчого провадження з виконання рішення суду у справі № 925/197/19, за результатами якої 11.02.2020 ВПВР ДДВС МЮУ винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 61235180 (копія додається).

У вказаних заявах щодо відкриття виконавчих проваджень, ДП «Енергоринок» в прохальній частині зазначено два банківських рахунки для зарахування коштів, а саме: рахунок для зарахування стягнутого боргу за електричну енергію та рахунок для зарахування інфляційних втрат, 3% річних та судового збору.

З пояснень відповідача судом встановлено, що необхідність розмежування стягнутих сум на різні рахунки стягувача обумовлена специфікою діяльності оптового постачальника електричної енергії (ДП «Енергоринок»), зокрема, кошти, які надходять на банківський рахунок, призначений для розрахунків за куповану електричну енергію, в подальшому розподіляються та спрямовуються ДП «Енергоринок» на погашення заборгованості перед виробниками електричної енергії.

Про це свідчать також:

- положення абз. 2 п. 13 Статуту ДП «Енергоринок», затвердженого постановою КМУ від 05.06.2000 № 922, відповідно до якого для здійснення розрахунків за придбану або продану електричну енергію підприємство відкриває поточний рахунок із спеціальним режимом використання, рух коштів на якому здійснюється за спеціальним режимом, що визначається законодавством;

- положення договору від 15.06.2007 № 4071/02, укладеного між ДП «Енергоринок» та ПАТ «Черкасиобленерго», які встановлюють порядок оплати за куплену електроенергію виключно на призначений для цього рахунок ДП «Енергоринок», зокрема, п.п. 6.1., 6.3, розділ 13 Договору.

На момент виникнення у ПАТ «Черкасиобленерго» заборгованості перед ДП «Енергоринок» та винесення зазначених вище рішень суду, рахунком останнього для здійснення оплати за куповану електричну енергію був рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» в м. Києві № НОМЕР_2. Відповідний лист ДП «Енергоринок» від 21.07.2011 № 02/22-5702 направлено ПАТ «Черкасиобленерго» на виконання умов Договору.

В подальшому, у зв`язку зі зміною стандартизації банківських рахунків, вказаний рахунок приведено до міжнародних стандартів та присвоєно номер IBAN № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк», про що додатково повідомлено ПАТ «Черкасиобленерго» листом від 06.09.2019 № 01/26-16910 та державного виконавця листом від 13.01.2020 № 02/22-28.

З матеріалів справи вбачається, що протягом 2020 року на рахунок ДП «Енергоринок» НОМЕР_1 надійшли кошти від ВПВР ДДВС МЮУ (Державна казначейська служба України) на загальну суму 67 788,68 грн, що підтверджується відповідною розшифровкою банківської виписки, а саме:

- 14.04.2020 на суму 10 185,42 грн з призначенням платежу: «Перерах. коштів зг. наказу №925/197/19 від 22.01.2020 ГС Черкас. обл. про стяг. з ПАТ «Черкасиобленерго» (в/2)»;

- 24.11.2020 на суму 26 341,76 грн з призначенням платежу: «Перерах. коштів зг. наказу №925/193/17 від 19.06.2017 Господ. суду Черкас. обл. про стягнен. з ПАТ «Черкасиобленерго» (в/2)»;

- 24.11.2020 на суму 31 261,50 грн, з призначенням платежу: «Перерах. коштів зг. наказу №925/197/19 від 22.01.2020 Господ. суду Черкас. обл. про стягнен. З ПАТ «Черкасиобленерго» (в/2)».

Враховуючи те, що вказаний банківський рахунок, на який надійшли кошти, відкрито та використовується виключно для розрахунків за куповану-продану електричну енергію, що підтверджується довідкою АТ «Ощадбанк» від 21.07.2021 № 16/2-10/4222, всі зазначені платежі зараховано в погашення основного боргу за куповану електричну енергію в той період заборгованості, який відповідає призначенням платежів в хронологічному порядку, починаючи з заборгованості із найдавнішим терміном виникнення та в подальшому спрямовано ДП «Енергоринок» енергогенеруючим компаніям (виробникам електричної енергії).

Таким чином, враховуючи наведене вище, ДП «Енергоринок» не мало підстав зараховувати вказані кошти на 3% річних, інфляційні витрати чи судовий збір, адже для цих платежів передбачено інший поточний банківський рахунок, зазначений у заявах щодо відкриття виконавчих проваджень.

Враховуючи те, що рішення у справах № 925/193/17 та № 925/197/19 знаходяться на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, виконавець повинен керуватися спеціальним законодавством, що регулює порядок здійснення виконавчого провадження.

Зокрема, статті 45-47 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) встановлюють спеціальний порядок розподілу стягнутих з боржника грошових сум.

Пункт 3 ч. 1 ст. 45 Закону відносить задоволення вимог стягувача до третьої черги (після повернення авансового внеску та компенсації витрат виконавчого провадження) та не передбачає обов`язку виконавця спочатку перераховувати кошти за санкціями, а в подальшому - за основним боргом.

Крім того, ані Закон, ані Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом МЮУ від 02.04.2012 № 512/5, не передбачають порядку та умов контролю боржником механізму розподілу коштів при примусовому виконанні рішень суду.

Таким чином, перерахування державним виконавцем грошових коштів в рахунок погашення саме основного боргу ніяким чином не порушує прав чи законних інтересів боржника, адже заборгованість з основного боргу є непогашеною, простроченою та підлягає примусовому стягненню.

Отже, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність ПАТ "Черкасиобленерго" відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення саме його права або охоронюваного законом інтересу відповідачем.

Також, суд зазначає, що вимога позивача про зарахування відповідачем отриманих останнім від третьої особи (ДВС) коштів в оплату 3% річних та судового збору, а не основного боргу, є за своєю правовою природою вимогою про зобов`язання відповідача внести зміни до свого бухгалтерського обліку.

Відповідно до приписів ст. 1, 3 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів.

Статтею 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. При цьому підприємство самостійно визначає облікову політику підприємства, обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації і узагальнення інформації в них, затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Як встановлено судом, спірні кошти надійшли саме на рахунок, призначений виключно для зарахування на нього коштів за куповану електричну енергію, що виключало можливість їх зарахування на будь-який інший вид заборгованості позивача перед відповідачем.

Отже, аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що ведення бухгалтерського обліку щодо отриманих на свій банківський рахунок сум заборгованості відноситься до виключної компетенції підприємства, в даному випадку ДП «Енергоринок».

Таким чином, такий спосіб захисту цивільних прав як внесення змін до бухгалтерського обліку не передбачений чинним законодавством, тоді як відображення у бухгалтерському обліку відповідача є питанням внутрішньої облікової політики останнього у відповідності до наведеного вище законодавства України. Зобов`язання відповідача провести таке зарахування (віднести платежі в рахунок іншої заборгованості) не тільки суперечить встановленим діючим законодавством способам захисту цивільних прав, а також є втручанням у господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.01.2018 №910/4278/17.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав та охоронюваних законом інтересів ПАТ "Черкасиобленерго", а також неналежності обраного позивачем способу захисту.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 07.09.2021.

Суддя А.І. Привалов