Єдиний державний реєстр судових рішень
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/4833/21 пров. № А/857/14275/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого суддіНіколіна В.В.
суддів Качмара В.Я., Пліша М.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року (суддя Москаль Р.М., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зобов`язання вчинити дії,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у березні 2021 року звернулася до суду з адміністративним позовом до Личаківського відділу соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради, у якому просила: зобов`язати відповідача уточнити її статус як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова відповідача визнати ОСОБА_1 особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни є протиправною, оскільки вона належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», що підтверджується відповідним посвідченням.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року у справі №380/4833/21 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.08.2005. Позивач звернулась до відповідача із заявою щодо пільгової оплати за користування квартирним телефоном, відповідно до пільг, визначених в Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Листом №260307-7728 від 30.12.2020 Личаківський відділ соціального захисту Управління соціального захисту Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради відмовив ОСОБА_1 у наданні 100 відсоткової знижки на плату за користування квартирним телефоном, оскільки зазначив, що на позивача не поширюються пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак, враховуючи те, що посвідчення серії НОМЕР_1 від 17.08.2005, згідно з яким ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни, не є анульованим (чи вилученим), тому позивач належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що згідно з архівною довідкою №10498/11 ОСОБА_1 , 1940 року народження, перебувала в Німеччині разом з батьками, які були примусово вивезені на роботу до Німеччини з 15.07.1944 по 03.04.1945 та працювали на заводі в м. Баден (а.с.4).
Відповідно до інформації, наведеної в довідці №13 (№151128 від 23.04.2001) Личаківського відділу соціального захисту, ОСОБА_1 надано статус інваліда війни третьої групи, у зв`язку з чим вона отримала право на користування пільгами згідно статей 7,13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.4).
У подальшому позивач отримала статус інваліда другої групи та право на користування пільгами, встановленими законодавством для ветеранів війни-інвалідів війни, про що Личаківським відділом соціального захисту останній видано відповідне посвідчення серія НОМЕР_1 від 17.08.2005 (а.с.5).
Також встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Личаківському відділі соціального захисту, як пільговик відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (інвалід війни другої групи), інформація щодо позивача включена до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, про що зазначено в довідці про включення інформації №112 від 14.05.2020 Личаківського відділу соціального захисту (а.с.5).
ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про надання їй пільги щодо оплати за користування квартирним телефоном, відповідно до пільг, що передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Личаківський відділ соціального захисту повідомив позивача про розгляд її заяви листом №260307-7728 від 30.12.2020, згідно з яким відмовив їй у наданні 100 відсоткової знижки на плату за користування квартирним телефоном, оскільки, на переконання відповідача, позивач не належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому відсутні правові підстави на надання їй пільги при оплаті за користування квартирним телефоном в розмірі 100 % (а.с.6-7).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи зміни в законодавстві, які визначають статус осіб, які постраждали внаслідок Другої світової, позивач не належить до категорії осіб, визначених статтею 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому відсутні підстави для зобов`язання відповідача уточнити її статус, як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Статтею 7 Закону №3551-XII (в редакції, що діяла на момент надання позивачці відповідного статусу, до 31.12.2005 включно) було передбачено, що: 1) до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час (частина перша); 2) до інвалідів війни прирівняні («також належать») інші категорії громадян, окрім перелічених в частині першій статті 7 Закон №3551-XII, в тому числі малолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язні фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин.
Разом з тим, Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 № 1584-III (далі Закон № 1584-III) визначено правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань і спрямований на їх соціальний захист та збереження пам`яті про них шляхом.
Особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, визнано в тому числі: - осіб, які були насильно вивезені з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих ними інших держав; - дітей, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт (стаття 4).
Держава гарантувала забезпечення соціальний захист жертв нацистських переслідувань та їх громадських організацій шляхом надання пільг: - колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 16 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - відповідно до статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; - колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, - відповідно до статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно зі статтею 5 Закону № 1584-III жертвам нацистських переслідувань видаються відповідні посвідчення замість раніше виданого посвідчення ветерана війни.
01.01.2006 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» від 16.12.2004 №2256-IV (далі Закон №2256-IV), яким були внесені зміни до низки законів України: 1) був виключений, зокрема, пункт 3 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на підставі якого до інвалідів війни прирівнювалися малолітні (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язні фашистських концтаборів та інших місць примусового тримання, які визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин; 2) Закон України "Про жертви нацистських переслідувань" від 23.03.2000 №1584-III був доповнений статтею 62 «Пільги колишнім малолітнім в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами» такого змісту:
«Колишнім малолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 14 років) в`язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, надаються такі пільги: 1) безоплатне одержання ліків за рецептами лікарів; 2) позачергове безоплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів), безоплатне забезпечення іншими протезами і протезно-ортопедичними виробами; 3) безоплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням.
Інваліди забезпечуються путівками відповідно органами соціального захисту населення, охорони здоров`я та іншими органами за місцем перебування на обліку або за місцем роботи.
За бажанням інвалідів замість путівки до санаторію, профілакторію або будинку відпочинку вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди I-II груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань;
4) 100-відсоткова знижка плати за користування житлом (квартирна плата) в межах норм, передбачених законодавством (21 кв. метр загальної площі житла на кожну особу, яка постійно проживає у житловому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю);
5) 100-відсоткова знижка плати за користування комунальними послугами (газопостачання, електропостачання та інші послуги) в межах середніх норм споживання.
Площа житла, на яку надається знижка, під час проведення розрахунків плати за опалення становить 21 кв. метр опалюваної площі на кожну особу, яка постійно проживає у жилому приміщенні (будинку) і має право на знижку плати, та додатково 10,5 кв. метра на сім`ю.
Для сімей, що складаються лише з непрацездатних осіб, надається 100-відсоткова знижка за користування газом для опалювання житла на подвійний розмір нормативної опалюваної площі (42 кв. метри на кожну особу, яка має право на знижку плати, та 21 кв. метр на сім`ю);
6) 100-відсоткова знижка вартості палива, у тому числі рідкого, у межах норм, установлених для продажу населенню, для осіб, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення;
7) безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів у межах області (Автономної Республіки Крим) за місцем проживання. Це право поширюється і на особу, яка супроводжує інваліда I групи;
8) позачерговий безоплатний капітальний ремонт власних жилих будинків і першочерговий поточний ремонт жилих будинків та квартир;
9) позачергове обслуговування амбулаторно-поліклінічними закладами, а також позачергова госпіталізація;
10) позачергове безоплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв`язку. Абонентна плата за користування квартирним телефоном установлюється в розмірі 50 відсотків затверджених тарифів;
11) користування в разі виходу на пенсію (незалежно від часу виходу) чи зміни місця роботи закладами охорони здоров`я, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
12) право на щорічне медичне обстеження і диспансеризацію із залученням необхідних спеціалістів;
13) позачергове працевлаштування за спеціальністю відповідно до підготовки та висновків медико-соціальної експертизи.
Праця інвалідів регулюється відповідними нормами законодавства України про працю і соціальний захист інвалідів;
14) переважне право на залишення на роботі в разі скорочення чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування в разі ліквідації підприємств, установ та організацій;
15) виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності працюючим інвалідам у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
16) виплата працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності до чотирьох місяців підряд або до п`яти місяців протягом календарного року, а також за весь період перебування в санаторії з урахуванням проїзду туди та назад у разі, коли для лікування не вистачає щорічної і додаткової відпустки;
17) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати терміном до двох тижнів на рік;
18) позачергове забезпечення житлом осіб, які потребують поліпшення житлових умов, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження органів місцевого самоврядування та місцевих державних адміністрацій. Особи, зазначені у цій статті, забезпечуються житлом протягом двох років з дня взяття на квартирний облік.
Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування зобов`язані надавати допомогу інвалідам у будівництві індивідуальних жилих будинків. Земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва відводяться зазначеним особам у першочерговому порядку;
19) одержання позики на індивідуальне (кооперативне) житлове будівництво з погашенням протягом десяти років починаючи з п`ятого року після закінчення будівництва, а також позики на будівництво або придбання дачних будинків і благоустрій садових ділянок;
20) першочергове право на вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів, кооперативів з будівництва та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічне обслуговування, до садівницьких товариств, на придбання матеріалів для індивідуального будівництва і спорудження садових будинків. Гаражі, стоянки для транспортних засобів інвалідів, які мають медичні показання на забезпечення транспортом, як правило, будуються поблизу будинків;
21) інвалідам I і II груп надається право безоплатного проїзду один раз на рік (туди та назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), та інвалідам III групи - 50-відсоткова знижка вартості проїзду один раз на рік (туди та назад) зазначеними видами транспорту.
Інвалідам та особам, які супроводжують у поїздках інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), надається право користування міжміським транспортом зазначених видів у період з 1 жовтня по 15 травня з 50-відсотковою знижкою вартості проїзду без обмеження кількості поїздок;
22) позачергове безоплатне забезпечення автомобілем з ручним керуванням (за наявності медичних показань) у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України;
23) звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються інвалідами під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо), та безоплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності;
24) позачергове влаштування до закладів соціального захисту населення, а також обслуговування службами соціального захисту населення вдома. У разі неможливості здійснення такого обслуговування заклади соціального захисту населення відшкодовують витрати, пов`язані з доглядом за цим інвалідом, у порядку і розмірах, установлених законодавством;
25) позачергове обслуговування підприємствами, установами та організаціями служби побуту, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту;
26) позачергове забезпечення продовольчими товарами поліпшеного асортименту та промисловими товарами підвищеного попиту згідно з переліком та нормами, що встановлюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
Пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується інвалідам замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - на 400 відсотків мінімальної пенсії за віком, II групи - на 350 відсотків мінімальної пенсії за віком, III групи - на 200 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Щороку до 5 травня інвалідам виплачується разова грошова допомога в таких розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Пільги щодо плати за житло, комунальні послуги та паливо, передбачені пунктами 4-6 частини першої цієї статті, надаються інвалідам та членам їх сімей, які проживають разом з ними, незалежно від виду житла чи форми власності на нього.
Площа житла, на яку нараховується 100-відсоткова знижка плати, передбачена пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, визначається у максимально можливому розмірі в межах загальної площі жилого приміщення (будинку) згідно з нормами користування (споживання), встановленими цими пунктами, незалежно від наявності у складі сім`ї осіб, які не мають права на знижку плати. Якщо у складі сім`ї є особи, які мають право на знижку плати в розмірі, меншому ніж 100 відсотків, спочатку обчислюється в максимально можливому розмірі 100-відсоткова відповідна знижка плати».
Однак, як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач покликається на те, що в 2001 році їй було надано статус інваліда війни третьої групи, а в 2005 році внаслідок встановлення другої групи інвалідності встановлено статус інваліда війни другої групи та надано право користувалась пільгами, встановленими законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. У зв`язку з наведеним позивач у судовому порядку просить суд зобов`язати відповідача уточнити її статус, як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки це дозволить їй користуватися пільгами, встановленими для цієї категорії осіб.
Колегія суддів вважає такі доводи позивача помилковими та такими, що не відповідають приписам нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 малолітньою дитиною (у віці 4 роки) разом з батьками була вивезена в 1944 році до Німеччини, батьків вивезли на примусові роботи. В 2001 році ОСОБА_1 встановлено третю група інвалідності загального захворювання, а в 2005 році - другу група інвалідності загального захворювання.
З огляду на стан правового регулювання в 2000-2005 роках в Україні правового становища осіб, котрі були малолітніми вивезені разом із батьками до Німеччини на примусову працю, а надалі визнані інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, ОСОБА_1 в 2001-2005 роках була визнана особою, що належить до числа жертв нацистських переслідувань, а з метою надання соціальних пільг була прирівняна до інвалідів війни на підставі пункту 3 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, про що їй було видано відповідне посвідчення.
Однак таке правове регулювання (надання жертвам війни статусу ветеранів війни) не відповідало європейським і світовими стандартам, а також створювало проблеми із правозастосуванням, у зв`язку з чим було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту жертв нацистських переслідувань» від 16.12.2004 №2256-IV.
Внаслідок цих законодавчих змін ОСОБА_1 з 01.01.2006 більше не прирівнюється до осіб з інвалідністю внаслідок війни та на неї не поширюються пільги, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; як особа, яка малолітньою була разом із батьками насильно вивезена з території колишнього Союзу РСР на примусові роботи на територію Німеччини, що на підставі статті 4 Закону України «Про нацистських переслідувань» належать до числа жертв нацистських переслідувань, має право на пільги, перелічені в статті 62 цього закону.
Колегія суддів звертає увагу, що у зв`язку зі зміною правового регулювання з 01.01.2006 правовий статус позивачки було приведено у відповідність до реальних життєвих обставин, оскільки позивачка народилася під час Другої світової війни та визнана її жертвою, а не ветераном. При цьому статтею 6-2 Закону №1584-III передбачено ряд пільг, які жодним чином не обмежують прав позивача у сфері соціального захисту.
Також необхідно зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011 вказав, що одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства. При цьому зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист (пп. 2.1 пункту 2 Рішення). При цьому Конституційним Судом України взято до уваги статті 22 Загальної декларації прав людини, за якою розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.
Таким чином, позивач може скористатися пільгами, що відповідають її статусу жертви війни на підставі Закону № 1584-III. Разом з тим, у зв`язку зі зміною правового регулювання спірних правовідносин, на позивача не поширюються пільги для ветеранів Другої світової війни (до яких належать особи з інвалідністю внаслідок війни) на підставі Закону №3551-XII.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Личаківського відділу соціального захисту уточнити її статус, як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що позивачем неправильно обрано спосіб захисту порушеного права, оскільки задоволення позову про зобов`язання відповідача уточнити статус ОСОБА_1 , як особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок Другої світової війни, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не призведе до відновлення прав позивача, які вона вважає порушеними.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Міркування і твердження позивача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 червня 2021 року у справі № 380/4833/21 без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. В. Ніколін судді В. Я. Качмар М. А. Пліш
